Вмикаючи гірлянди на новорічних ялинках, мешканці Луцька й не здогадуються, що електричне світло у їхні квартири прийшло лише сто років тому. Як це було, за допомогою архівних документів дослідив журналіст Микола ЯКИМЕНКО.
На побачення під... ліхтарі
Похмурого ранку 9 лютого 1907 року об 11 годині 12 хвилин телеграфіст станції Грозний Владикавказької залізниці відстукував на апараті телеграму: «Срочная Луцкому городскому голове Узнав внесения вопроса строительства электрического освещения города прошу считать меня соискателем концессии Окончательное решение вопроса покорнейше прошу отложить до получения высылаемого мною проекта договора Инженер Яр». Завідуючому електростанцією Грозного інженеру Альфонсу Яру, напевно, дуже хотілося отримати концесію, бо вже 14 лютого о 10 годині 11 хвилин він відбиває ще одну термінову телеграму з повідомленням, що надіслав у міську управу «Проект договора на устройство и эксплуатацию электрического освещения для города Луцка».
У Волинському обласному державному архіві збереглися десятки подібних телеграм, листів, записок. Питання будівництва електростанції вирішувалося важко. Чиновники Рівненської дистанції шосейних доріг тривалий час не давали згоду на прокладання водогону від водокачки в гирлі річки Жидівки, мовляв, він зіпсує вулицю Ковельську. Так само «зі скрипом» вирішувалося питання про відведення ділянки під саму новобудову. Спочатку планувалося спорудити електростанцію на березі Глушця — засипаної тепер протоки річки Стир (поблизу теперішнього військового госпіталю, а тоді — суду), згодом відвели під неї інший майданчик на так званому Мокрому Лузі в кінці Веселого провулка (пізніше — вулиця Торгова, тепер там стадіон школи №3).
І все ж Альфонс Яр був людиною наполегливою, бо, подолавши численні бюрократичні перешкоди, зумів-таки через два з половиною роки побудувати електростанцію.
Погожого вечора 25 вересня 1909 року все доросле населення Луцька прийшло на центральні вулиці міста помилуватися сяйвом перших електричних ліхтарів. Їх було лише 27: 11 з них — на вулиці Шосейній (тепер Ковельській), 1 — на Шпитальній (Богдана Хмельницького), 15 — на вулицях старого міста. Потужність електростанції була невеликою. Тут стояли дві газогенераторні машини по 30 кіловат фірми «Отто Дейц» (працювали на антрациті та дровах). Через рік змонтували ще одну — дизельну — потужністю 74 кіловати. У 1912 році, після добудови, на електростанції вже працювало чотири генератори, а вулиці міста освітлювало 170 ліхтарів. Після тьмяних газових ламп, які гаснули від найменшого подиху вітру, і більше кіптявіли, ніж світили, електричні лампочки видавалися лучанам справжнім дивом. Під ними призначали побачення, їх малювали художники, а поети складали вірші.
Не в ладах з каліграфією
Цікавою була й абонентна мережа тогочасного Луцька. Так, у списку користувачів електроенергією станом на 1 грудня 1917 року знаходимо 13 ресторанів («Метрополь», «Стир», «Москва», «Петроград», «Кіндерський» та інші), аптеки Реномена, Злоцького, Даля, кінотеатри «Модерн» та «Одеон». Найбільшими споживачами електроенергії були міська управа — 28 лампочок, поштова контора — 15, єврейське спортивне товариство — 12. Загалом у повітовому місті Луцьку з населенням близько 25 тисяч осіб було понад 1700 електроламп.
Після того як у 1921 році Луцьк став центром Волинського воєводства, тут утворилося безліч установ. Потужностей електростанції стало не вистачати, і в 1926 році на вулиці Електричній, 12 (тепер Світлій, 4) побудували ще одну електростанцію з дизельним двигуном потужністю 300 кіловат. Функціонували вона паралельно з першою. Обидві не припиняли роботи і в роки фашистської окупації. Під час визволення Луцька 2 лютого 1944 року вони були частково пошкоджені, але вже 8 лютого електростанції почали виробляти струм. Працювали вони і в повоєнний період: електростанція на вулиці Світлій — до 1948 року, перша ж, на вулиці Торговій, припинила свою діяльність після 1950 року, коли в Луцьку поблизу старого вокзалу на вулиці Залізничній ввели більш потужну теплову електростанцію.
Споруджувати її розпочали ще 1947 року. У моїх записниках збереглися спогади ветеранів-енергетиків, зокрема, Олексія Оришкевича, який брав участь у будівництві цього «енергетичного гіганта» Луцька.
— У машинному залі ще не було перекриття, коли там у 1949 році встановили угорський дизель «Лянк». Машина надзвичайно громіздка: вага близько 98 тонн, діаметр циліндрів — 55 сантиметрів. Коли його запускали, то вода в річці Стир, до якої тут метрів з 200, ходила хвилями, а в радіусі кількох сотень метрів у будинках учні не могли писати уроків. Його потужність була 750 кіловат, а давав він не більше 500. Восени 1950-го запустили парові турбіни. Дизель своєю вібрацією негативно впливав на роботу турбін, і в 1952 році його демонтували.
З 1950 року на електростанції працював майстром котлотурбінного цеху Микола Чернота:
— Після війни на станцію Луцьк пригнали енергопоїзд з двома котлами паровозного типу. До 1952 року, доки не збудували котельню, він виробляв пар для турбін електростанції. Загалом їх було чотири: дві по 500 кіловат, по одній — потужністю 1000 і 2000 кіловат. У котельні використовували торф. Привозили його з Чемерного, що на Львівщині. Це було відмінне паливо. А ось коли давали торф з Гавчиць Ківерцівського району, то була мука для всіх. Торф горів погано. Вмикали вентилятори і вони розносили по всій околиці хмари попелу і піску. Падали вони на землю як сніг у завірюху. Працювала Луцька теплова електростанція до 1962 року, аж доки її повністю не витіснила більш потужна Добротвірська.
Спасибі Альфонсу Яру
У радянські часи, на відміну від обов’язкового і відповідального інженера Яра, не все задеклароване здійснювали. В передовій статті газети «Радянська Волинь» від 15 вересня 1946 року «Виконати план електрифікації області» читаємо: «Якщо зараз маємо 21 електростанцію та 15 підприємств з електроустановками загальною потужністю 1561 кіловат, то до кінця п’ятирічки будемо виробляти 6000 кіловат... Потрібно посилити будівництво гідроелектростанції в Торчинському районі... Успішно проводиться будівництво греблі для спорудження електростанції у Володимир-Волинському районі... В Локачинському районі теж енергійно взялися за будову електростанції. На спорудженій греблі тиск такий, що забезпечить виробництво електроенергії до 200 кіловат... В Іваничівському районі намічено будівництво гідроелектростанції в селі Бутятичі...»
На жаль, усі ці плани виявилися лише прожектами. В області, де понад сто річок, так і не побудували жодної ГЕС. Понад тридцять років Волинь взагалі не мала великої енергогенеруючої установки. Лише в 2002 році на Локачинському газовому промислі була введена електростанція, яка, спалюючи некондиційний газ, щодоби виробляє 180 тисяч кіловат-годин електроенергії.
Проте і наш край не оминула суцільна електрифікація. Тепер щоразу, під’їжджаючи вночі до Луцька, ще за десяток кілометрів бачу заграву на небі від його електричних ліхтарів. Тисячі їх освітлюють сьогодні місто. В квартирах його мешканців електрика теж створює затишок і комфорт, вона ж рухає вулицями обласного центру тролейбуси, приводить у життя тисячі двигунів на заводах.
А починалося все це 1909 року з невеличкої електростанції на вулиці Торговій. То чому б сьогодні не згадати добрим словом її будівничого і першого директора Альфонса Людвіговича Яра? Було б цілком логічно і справедливо, якби одна із вулиць Луцька називалася його ім’ям.
Микола ЯКИМЕНКО.
Луцьк.
На знімках: навіть замок Любарта, якому вже понад 600 років, в електричних променях видається молодшим.
Фото автора.
