У Дніпропетровському національному Історичному музеї імені Дмитра Яворницького сталося диво: відвідувачам дозволили кричати в експозиційних залах і не тільки торкатися експонатів руками, а й забирати їх із собою. Більше того, музейні працівники просять їх про це. Таку дивну поведінку хранителів старовини пояснила завідуюча науково-просвітницьким відділом Людмила Гайда: просто дітям — а екскурсія розрахована поки що тільки на них — дали можливість побувати на новорічному святі у різних народів і в різні часи.

Які іграшки називають старовинними

А все почалося з виставки новорічних іграшок, яких у колекції музею нині до п’ятисот. Найстаріші — 30—40-х років з вати і склоляруса. Більшість — другої половини минулого століття, ручної роботи і масового виробництва — ялинки-крихітки, якими можна було прикрасити стіл на роботі та вдома, випущені у 50-х роках, герої казок і мультфільмів, робітники і космонавти, велика кількість ялинкових кульок з 60—70-х років. Чимало цього добра належать до старовини, хоч, здавалося б, у них не такий уже й довгий вік. Однак Міжнародна організація колекціонерів ялинкових прикрас визнає старовинними іграшки, які були випущені до 1966 року.

Згодом новорічний проект розширили, і нині він називається «Новий рік у музеї».

Пристав приніс ялинку мешканцям нічліжки

— Сучасне новорічне свято, — каже Людмила Гайда, — увібрало в себе чимало старих традицій. Адже святкування Нового року бере свій початок ще за язичества. Безумовно, давні народи розуміли, що світ навколо них періодично змінюється, природа пробуджується і помирає. Це, головним чином, і було відображено в обряді. Стверджують, що першими зібралися в лісі біля ялинки германці. Такий Новий рік, який знаємо ми, святкується років 100—150. До нас ця традиція потрапила на початку XІX століття. Як свідчать першоджерела, першу ялинку звеліла нарядити дружина Миколи І — імператриця Олександра Федорівна, уроджена німецька принцеса, яка привезла цей звичай зі своєї батьківщини. Згодом він поширився на великі міста імперії. У Катеринославі про нього добре знали, адже тут ще з кінця XVІІІ століття жило чимало німецьких переселенців.

Спочатку ялинки були невеликі й розміщалися на столі, під ними клали подарунки своїм близьким, але поступово сімейне свято перетворювалося на масові заходи: одна родина запрошувала дітей з іншої до себе на ялинку, отож протягом всього святкового періоду діти відвідували ялинки в багатьох домах. Звичайно, подібну розкіш дозволяли собі аристократи. Але згодом такі свята почали влаштовувати і для бідних дітей.

Газети писали, що в 1911 році в Катеринославі влаштували різдвяну ялинку для мешканців нічліжки, і сам пристав приніс з дому ялинку, а наприкінці свята бездомним роздали їжу, солодощі та одяг. У 1912-му провели благодійний бал на користь інвалідів. У 1913-му чимало людей зібралося біля млинів в очікуванні безплатного борошна, а в перші дні 1914 року в комерційному училищі провели благодійний ярмарок і зібрані кошти спрямували на оплату навчання і сніданків для бідних учнів.

Наряджали на один день

Нині ми милуємося лісовою красунею і два, і три тижні, а хтось і місяць. Раніше її наряджали на один день. До того ж діти участі в цьому не брали. Їх замикали в кімнаті, однак вони примудрялися підгледіти, почути, вгадати, що діється у великій залі. Коли все було готово, двері урочисто відчинялися і святкове дійство розпочиналося. А в кінці його дітям дозволяли розоряти ялинку або, як казали, «общипати». Вони прожогом кидалися до неї, дотягувалися до облюбованої іграшки, до яблука чи пряника й отримували бажаний подарунок. На ялинку вішали тоді чимало їстівних прикрас — золочені горіхи, бублики і навіть картоплю. Проте найпопулярнішими були яблука.

А першою штучною іграшкою — кулька. За легендою, кульки на ялинку запропонували німецькі склодуви в неврожайний на яблука рік.

— Символіка різдвяного дерева, звичайно ж, відрізняється від сучасного сприйняття окраси Новорічних свят, — каже Людмила Гайда. — Ялинку сприймали як дерево життя, зірку на її вершечку пов’язували з Віфлеємською зорею. Свічки на ялинці — це жертовність Христа. А яблука — заборонений плід, який вкусили наші прародителі.

Коли в 1935 році різдвяну ялинку реабілітували, назвавши її новорічною, іграшки також змінилися — замість ангелочків на ній оселилися сталевари, а пізніше — космонавти, замість Віфлеємської зорі — червона зірка. Тоді ж з’явився і Дід Мороз, який увібрав риси кількох персонажів — приміром, Святого Миколая і Морозка. Пізніше до нього приєдналася внучка Снігуронька — витвір винятково радянський, бо в усіх інших країнах Дід Мороз «обходить володіння свої» без супроводу.

На екскурсію просяться й дорослі

У першому залі музею під час екскурсії діти наряджають дерево стрічками — як робили це древні мисливці, збираючись на полювання. В залі козацтва зчиняють лемент, обираючи отамана. Саме першого січня на Запорожжі були вибори.

У залі історії краю кінця XVІІІ — початку XІX століття вони наряджають ялинку яблуками, картоплею, горіхами, бубликами. Так, як робили це за тих часів. І нарешті в останній після колядування і щедрування їм дозволяють общипати уже прикрашену для них ялинку. Кульки, цукерки забирають собі. Забезпечити всіх відвідувачів цими «експонатами» взялися депутати обласної і міської рад.

Дніпропетровськ.