Кілометри проблем

Перш ніж потрапити до кранів донеччан, вода проходить шлях довжиною в 132 кілометри. За більш ніж шістдесят років роботи канал має вигляд стомленого пенсіонера, який терміново потребує оздоровлення. Однак відправити у «відпустку», тобто зупинити споруду на якийсь час, неможливо: за словами головного інженера комунального підприємства «Компанія «Вода Донбасу» Олексія Григор’єва, в такому разі запустити канал знову стане неможливо.

Фахівці комунального підприємства провели аерофотозйомку та виявили вісім найпроблемніших ділянок русла, де руйнується бетонне облицювання і вода йде у грунт. Втрати досягають 630 літрів на секунду і більше. Неважко зрозуміти, що за такі проблеми розплачується споживач. Із власного гаманця.

«Русла фактично немає, є тільки напрямок води, — пояснює Олексій Григор’єв. — Якщо в такому режимі канал працюватиме і надалі, через кілька років область може залишитися без води. Загальна довжина ділянок відкритого русла, які потребують термінової реконструкції, — до 12 кілометрів. При цьому вартість ремонту одного кілометра каналу становить 38 мільйонів гривень».

Минулого літа через зношеність споруд ледь не трапилася екологічна катастрофа: на Старооскольському водосховищі, розташованому на кордоні Харківської та Донецької областей, зірвало сталевий щит вагою 27 тонн. Саме це водосховище регулює рівень води в каналі, і неконтрольоване скидання води загрожувало «посухою». «Дірку», яка утворилася після аварії, терміново довелося закривати резервним щитом. Обласна влада виділила два мільйони гривень із грошей, призначених для ліквідації надзвичайних ситуацій, для виготовлення ще одного щита. Цей приклад промовисто свідчить, що експлуатаційники каналу балансують на межі. А в питанні рентабельності за цю межу вже давно вийшли.

«На цьому етапі наш доход становить 70 мільйонів гривень, а витратна частина наближається до 100 мільйонів на місяць», — констатує генеральний директор «Води Донбасу» Дмитро Григор’єв. До 80 відсотків собівартості води становить електроенергія. Тому комунальники вважають за потрібне піднімати тарифи для споживачів — щонайменше вполовину. А от на ремонт гідротехнічної споруди кошти має виділити держава, вважають в обласній раді. Адже канал є державною власністю і переданий в управління обласній компанії. Свого часу чималі кошти на оновлення каналу — 77 мільйонів гривень — передбачалися в угоді між Донецькою областю та Кабінетом Міністрів, підписаною ще 2007-го. Проте обіцяні суми так і не надійшли.

«Зараз ми працюємо в «пожежному» порядку, а потрібна планова робота. Альтернативи каналу «Сіверський Донець—Донбас» у найближчі роки не буде. Тому нам потрібно берегти те, що маємо, — вважає голова обласної ради Андрій Шишацький, який разом із депутатами оглянув проблемні точки споруди. — Розв’язання багатьох екологічних проблем у донецькому краї прямо чи опосередковано пов’язане із каналом, який, будучи штучно створеною річкою, живить усю область. У нас є можливість залучити обласний екологічний фонд, і ми цим скористаємося. Також розраховуємо на допомогу держави».

Фінансові проблеми водопостачальної компанії полягають і в тому, що споруджували канал за тих часів, коли обсяг споживання води в Донецькій області був утричі вищим за нинішній. Причому населення оплачувало приблизно 30 відсотків від вартості послуги, а решта суми перекладали на плечі підприємств. Ще 25 років тому до каналу потрапляло 43 кубометри води на секунду, сьогодні — від 15 до 17 кубометрів. Скорочення промислового виробництва, перехід підприємств на замкнені цикли водопостачання, заощадження всіх видів ресурсів призвели до скорочення споживання води в області. А от загальна споруда так і залишилася розрахованою на великого споживача.

Після того, як депутати та обласна влада привернули увагу до проблеми, уряд пообіцяв виділити із державного бюджету кошти на роботи із комплексної модернізації та реконструкції насосної станції першого підйому в Слов’янському районі. Передбачається придбання трьох насосних агрегатів із системами управління та одного комплекту системи послідовного пуску для трьох двигунів. І це не єдиний підрозділ, який потребує оновлення: наприклад, на насосній станції третього підйому поблизу Горлівки використовуються насоси, яким понад 50 років.

Зміцнення русла каналу просувається буквально по метрах. В 2004-му вперше відремонтували 760 метрів каналу, в 2006-му — ще 744 метри, в 2008-му — 404 метри. Після того, як поблизу селища Курдюмівка відремонтували відкриту ділянку каналу, у колодязях та підвалах найближчих будинків... зникла вода: раніше вона просочувалася через діряву обшивку. Час, природні чинники, а також сусідство із шахтними виробками роблять свою справу: русло просідає, тріскається та руйнується.

Влітку влада та громадськість привернули увагу до ще однієї проблеми: у Горлівці на закритій шахті, де колись видобували ртуть, вийшов із ладу трансформатор. Підприємство не працює багато років, проте відкачує воду — для того, щоб вона не залила сусідні селища. Ситуація ускладнювалася тим, що тиск грунтових вод міг зсунути русло каналу «Сіверський Донець—Донбас», а порода із вмістом ртуті — потрапити до каналу. І в цьому випадку гроші на придбання нового трансформатора вишукувала обласна рада.

У компанії «Вода Донбасу» називають захмарну цифру необхідних загальних витрат на ремонт каналу — понад 560 мільйонів гривень. Для того, щоб отримати гроші на модернізацію від споживачів, тарифи довелося б підняти в десять разів! Зрозуміло, на такий крок місцева влада не наважиться, хоча й виділятиме кошти із екологічного фонду для ліквідації найгостріших проблем. Очікувати потоку мільйонів із центру сьогодні також не доводиться. Тож найближчими роками канал «Сіверський Донець—Донбас» залишатиметься проблемною спорудою, проте — головним джерелом води в степовому краї.