Щоб дістатись від однієї найдальшої точки району до іншої, треба подолати понад півсотню кілометрів. А інколи досить ступити буквально кілька кроків від тротуару однієї з вулиць обласного центру, щоб опинитись уже на сільських землях. Специфіка розташування визначає економічне та соціальне життя цієї територіальної одиниці, де проживає понад п’ятдесят тисяч чоловік. Питання, чи зуміє район вистояти під час адміністративно-територіального реформування, надзвичайно важливе для нього.
Від кожного по населеному пункту — і з’явилася територіальна одиниця
Свого часу, понад півстоліття тому, саме в результаті ще радянської адміністративної реформи і з’явився Хмельницький район. Тоді від семи навколишніх просто відщипнули по кілька десятків сіл, от і виник навколо обласного центру ще один. А вже на сам райцентр чомусь поскупились, тому й досі вся управлінська система розкидана по різних місцях.
Втім, не просто наближення, а інколи дуже тісне злиття з обласним центром, від імені якого району і назва дісталась, зумовили його непросте існування.
— Коли мені довелось очолити район, думав, що йому живеться чи не найпростіше серед інших, — поділився враженнями голова РДА Віктор Коліщак. — Але дуже швидко ця думка змінилась. Варто податися буквально за пару десятків кілометрів від міста, і можеш опинитись у такій глухомані, куди ні проїхати, ні пройти.
Ще в липні за всіма соціально-економічними показниками район займав останнє місце в області. Але вже за кілька наступних місяців йому вдалось піднятись на чотири сходинки вверх. Очікувати, що такими швидкими темпами він зможе дістатись і до лідерських позицій, важкувато. Надто довго накопичувались його проблеми. Але в тому, що потенціал є, і важливо правильно його використати, можна не сумніватись.
Господарі починають об’єднуватись
Економічною основою району завжди був аграрний сектор. Кількома десятками сильних господарств із потужними фермами і гарними врожаями тут завжди могли похвалитись. Але це було раніше. З часом картина кардинально змінилась. Дуже швидко тут зрозуміли, що земля, яка інколи просто перетинається з міськими вулицями, може бути просто «золотою». А відтак на кожен клаптик знайшовся якщо не господар, то охочий заволодіти нею.
В області, напевно, немає такого району, де була б створена така кількість дрібних приватних сільських господарств. На 78 сіл тут припадає 81 фермерське хазяйство.
Здавалося б, такій активності господарів варто тільки порадіти. Та за кілька років з’ясувалось, що дрібним господарям не підняти всі районні землі та ферми, котрі почали відверто занепадати.
Старенькі трактори та комбайни, котрі дістались фермерам у спадок ще від колишніх колгоспів, почали ламатись. А хто ж може дозволити собі нову техніку? Та й весь віз економічних проблем, котрі стоять перед аграріями, поодинці орендарям не вивезти. От і пішло: за багатьма виробничими показниками район скотився вниз.
Тоді й почали активно шукати потужних, а головне — надійних інвесторів. Тепер лише один із них обробляє майже дев’ять тисяч гектарів. Тоді, коли всі фермери разом справляються із шістьма тисячами.
— Та останні зрозуміли, що гуртом на землі працювати легше, — розповідає Віктор Михайлович. — Тому почався процес злиття дрібних господарств. І ми намагаємось усіляко його підтримувати. Бо лозунг «землі — господаря» сьогодні вже застарів. Їй потрібен ефективний господар, котрий може виконувати найсучасніші агротехнічні заходи, і, значить, отримувати максимальні врожаї. Без цього у села немає ніякої перспективи.
Хмельницький район намагається робити кроки саме на цьому шляху. Варто зазначити, що нинішнього року темпи зростання обсягу виробництва сільськогосподарської продукції наблизились до 130 відсотків. Району вдалось взяти показник у сто тисяч тонн зібраних зернових, що значно перевищило минулорічний врожай. А свідченням саме ефективного господарювання стало те, що урожайність із 29 центнерів з гектара підняли до більш як 36.
Закладається підґрунтя і для відновлення тваринництва. За рік виробництво м’яса вдалось збільшити на 55 відсотків. Почала працювати перша черга птахоферми у Мартинівці, реконструюється ферма на чотириста корів у Жучківцях. А вже з нового року планують завершити реконструкцію свинокомплексу у Гвардійському і молочної ферми у Масівцях.
І все було б добре, якби на допомогу господарникам і владі прийшла ще й законодавча підтримка. А без неї, скільки не працюй — все одно залишишся бідним.
Земля і праця — нам, а гроші — іншим?
Ця тема чи не найболючіша як для районної влади, так і для кожного мешканця. Бо ж так хочеться вірити у те, що напружена робота має принести цілком реальні матеріальні та фінансові плоди. Та саме тут не все так однозначно.
Район втрачає сотні тисяч гривень надходжень до свого бюджету через те, що чимало інвесторів, які працюють на цих землях, сплачують податки та різні платежі скрізь — і в обласному центрі, і у столиці, і у багатьох інших регіонах країни, але не у сільський чи районний бюджет. Можливо, і там ця копійка не пропадає. Але ж і району, котрий щедро поділився своїми землями та робочими руками, таки хочеться отримати своє.
За прикладом далеко ходити не доводиться. Чималою гордістю не тільки для району, а й для всієї області став у нинішньому сезоні запуск Хмельницького цукрового заводу після кількох років простою. Господарства району дуже швидко відгукнулись на цю подію — як тільки відновилась переробка, аграрії одразу збільшили посівні площі цукрового буряку, котрі останніми роками були зведені до мінімуму. Завод запрацював, і, здавалось, всі можуть святкувати перемогу. Та от виявилось, що цукроварня, котра начебто вважається районною, насправді розташована в обласному центрі. А зареєстрована ще й в іншій області. Тож всі податки відновлене підприємство сплатило саме там.
А район вкотре змушений перераховувати свої бюджетні копійки. Адже із цьогорічних 145 мільйонів гривень, котрі склали загальний бюджет району, власних надходжень вдалось зібрати лише 25 мільйонів. А це значить, що району, котрий менш як на двадцять відсотків забезпечує свій бюджет, надзвичайно важко вирішувати свої соціальні проблеми.
— Дороги, старенькі ФАПи, малокомплектні школи — це надзвичайно гострі проблеми для більшості наших сіл, — підкреслює Віктор Коліщак. — На жаль, ні сільська громада, ні районний бюджет не можуть взяти на себе фінансове забезпечення їх розв’язання. Та при цьому треба розуміти, що і державному бюджету нині це не під силу. То невже немає виходу? Думаю, його все-таки потрібно знаходити на місцях, шукаючи інвесторів, притягуючи в кожне село якнайбільші капітали. Тим більше, що охочих розвивати свою справу поблизу великого міста завжди є чимало. Головне, аби закон надав розумну підтримку.
Адже сільська громада просто не має права надати свої землі для виробничого, торговельного чи складського бізнесу. На усіх цих площах стоїть один гриф — тільки для ведення селянського господарства. Та, може, варто зробити відступ від правила. Адже інколи буквально кілька соток, переданих для ведення ефективного бізнесу, можуть заробити мільйонні кошти.
Звичайно, у всьому має бути розумний підхід. І у Хмельницькому районі добре усвідомлюють, якщо змінити правила гри, місто може швидко поглинути десятки навколишніх сіл. І у кого тоді шукати прихистку тим, хто залишиться?
Втім, це лише теоретичні міркування. Сьогодні ж у Хмельницького району стоїть зовсім інше завдання — стати сильним та економічно успішним, забути про останні щаблі у різного роду рейтингах, дати поштовх до розв’язання гострих соціальних проблем. Усе це непросто. Але, не розпочавши справу, неможна сподіватись на її завершення.
Хмельницька область.
