«Голос України» поцікавився в народних депутатів, що вони думають з приводу пенсійної реформи, яку зараз активно обговорюють у нашому суспільстві.
Вадим Колесніченко, ПР:
— Безумовно, ця реформа не буде сприйматися із захопленням суспільством і депутатами. Пенсійну реформу треба було реалізувати ще у 2003—2004 роках, коли урядом керував Віктор Янукович і був запас міцності у держави і в людей. Тоді її можна було розробити не подразливо для людей. Ми зараз у ситуації, коли розуміємо: не робити погано і робити погано. Якщо ми хочемо працювати заради майбутнього, то вимушені будемо запроваджувати, в тому числі, й пенсійну реформу. Але з мінімальним навантаженням для людей. Маємо просту річ — якщо не ми це зробимо, то вже ніхто не зробить, бо держава не втримається.
Мусимо думати про дві речі — про людей і про державу. Люди, звісно, хочуть сьогодення і не усвідомлюють, наскільки політики за п’ять років розбурхали суспільство соціальними обіцянками і пропозиціями, на які в держави коштів немає і не буде. І наша держава, і міжнародна спільнота переходять на дуже складний етап. Гроші заробляти дедалі важче і важче, тому треба з розумінням ставитися до цього і досягнути суспільної угоди про взаєморозуміння.
Важко спрогнозувати, чи підтримають пенсійну реформу. Навіть у нашій фракції не все так просто. Ми розуміємо наслідки цього і що це вдарить по рейтингах і іміджу. Але імідж — іміджем, а рейтинг — рейтингом. Це наша особиста справа. Ми прийшли в парламент і пішли, але країні треба буде жити далі. І якщо не ми, то наші послідовники, нехай вимушено, але змушені будуть це зробити. Хоча потім це буде набагато гірше, ніж ми можемо зробити зараз.
Павло Мовчан, «БЮТ—«Батьківщина»
— Потреба в пенсійній реформі очевидна. Вона навіть запізніла. Рано чи пізно це треба буде робити. У цій проблемі багато нюансів. І стосується вона не тільки віку, до якого все зводиться. До яких систем ми вдаємося? До європейських, чи будемо продовжувати радянську систему? Ми не усвідомлюємо, що величезна доля бюджету йде на видатки пенсіонерів. Ми — країна пенсіонерів. Це дісталося нам у спадок від Радянського Союзу, бо ми були пенсійним відстійником Союзу. Сюди присилали всіх військовиків і спеціалістів, які заробили пенсії в ранньому віці на курилах, чукотках і в мурманськах — у різних північних зонах. Тому ми маємо колосальний тягар, який просто нас прогинає.
Як зробити, щоб пенсійна система була стимулююча, щоби розрахунок по зарплаті працював сьогодні не в конвертний спосіб, щоб кожен вмотивовано працював на своє завтрашнє, на забезпечення своєї старості? Це речі, які має вирішувати той чи інший уряд. Тут не можна догоджати заради якихось політичних преференцій. Це не зробив Віктор Андрійович. Він разом із Юлею Володимирівною не хотів цих непопулярних кроків. Але їх треба робити. І я погоджуюся, що цю проблему ми не проминем. А вже потім, другим планом, будемо думати про той самий пенсійний вік. Проблему вирішувати необхідно, але чи підуть на це ті, хто намірився?
Усе залежить від того, коли будуть вибори. Знову ж таки йдеться про доцільність не суспільну, національну, а партійну. Якщо ми йдемо на вибори, як хочуть регіонали, восени 2012 року, краще цієї проблеми не чіпати, обходити її. Але ми не можемо оминути те, що має місце в Європі. Це суспільний конфлікт, непопулярність влади і тих кроків, які роблять у кризові періоди ті, хто при владі.
Тарас Стецьків, «НУ—НС»:
— Не можна назвати реформою основну ідею документа, де пропонується підняти пенсійний вік жінкам до 60 років. Це просто вирішення проблем Пенсійного фонду. До цивілізованої моделі так званої другої, третьої накопичувальних систем це на сьогодні жодного відношення не має. Тому я думаю, що це навіть не можна назвати реформою. Це лише вимога Міжнародного валютного фонду, який просто не дасть гроші. Тому влада, яка по-лакейськи плазує то перед Росією, то перед МВФ, просто вимушена це рішення приймати, інакше їм просто не дадуть чергових кредитів. Чи знайдуться у залі голоси на підтримку цієї реформи? Вони зараз знайдуться на будь-яке рішення. Хіба, може, комуністи не проголосують.
Аби цей документ можна було назвати пенсійною реформою, треба було б врахувати хоча б той самий чилійський досвід чи якийсь інший. Змінювати все корінним чином — впроваджувати персональні накопичувальні рахунки, вводити третій рівень і формувати недержавні фонди... Лише тоді ми матимемо вирішення проблем і реальне підвищення виплат. Солідарна пенсійна система давним-давно себе пережила. Але люди при владі, видно, не здатні навіть просто врахувати і перенести кращі світові зразки реформ на український ґрунт.
Олександр Голуб, КПУ:
— Наша фракція виступає категорично проти пенсійної реформи в тому вигляді, в якому вона подається. Фактично і сам законопроект, і систему, за якою пропонується реформування, ми вважаємо втручанням у внутрішні справи України з боку міжнародних фінансових організацій, передусім МВФ. Вони не враховують українські реалії і фактично реалізовують, якщо так можна, принцип: немає пенсіонера — не треба платити. Якщо відкинути мову дипломатії, ця програма фактично таким чином звучить. Інша справа, що не може бути такого розриву в максимальних-мінімальних пенсіях. Потрібно враховувати трудовий стаж і умови роботи людини при нарахуванні виплат, яка має давати людині можливість гідно жити.
Ми категорично проти підвищення пенсійного віку і для чоловіків і для жінок. Тому що рівень охорони здоров’я, рівень життя, цінова політика в нашій державі відрізняється від європейських країн. Середній вік життя українських чоловіків становить 60—62 роки, тож дуже багато людей не доживатимуть до законного відпочинку. Ми проти того, щоб обкладати додатковими податками пенсії, бо це не заробіток. Людина вже відпрацювала — вона віддала державі й певній галузі всі свої сили, можливості і це справедлива винагорода за труд. Ситуація, коли обмежується пенсія або обкладається якимось додатковими податками, на наш погляд, є неприпустимою. Тобто в такому вигляді наша фракція не може підтримати цю реформу. Люди, які проголосують за неї, візьмуть на себе повну відповідальність за її наслідки. Ось чому я думаю: якщо в залі й набереться більшість, то це буде мінімальний поріг — 226 голосів. Якщо уряд наполягатиме, він, у принципі, може назбирати таку кількість голосів, але навряд чи більше.
Сергій Гриневецький, Народна партія:
— Реформи ще немає, є тільки пропозиції. Про комплексний підхід можна буде говорити тільки тоді, коли ми побачимо офіційний документ. А те, що висить на сайтах, я не коментую, і навіть знати про це не хочу. Я офіційно зареєстрованого документа не бачив.