Від колишнього княжого городища у Муравиці (присілок селища Млинова), згадуваного у «Літописі Руському» за 1147 рік, залишився тільки високий пагорб. Та й той з кожним роком все більше підмивають води річки Іква. Торік про княжий час і, зокрема, про баталію в Муравиці, що відбулася 863 роки тому за участю наших князів та половців, нагадав знайдений уламок щита. А нещодавно житель сусіднього з Млиновом села Береги Олександр Білецький виловив у річці половецьку шаблю.
Шабля була без дерев’яної рукоятки, у кількох місцях пощерблена, але ціла. Ще й із обрисами якогось знака — ймовірно, клеймом майстра. За формою шабля нагадує половецьку холодну зброю, і це сповна відповідає муравицьким реаліям, описаним у «Літописі Руському».
Гортаючи літопис, натрапляємо на опис подій 1149 року, на який припадає «початок княжіння у Києві князя великого Юрія, сина Володимира Мономаха, внука Всеволодового, правнука Ярославового, праправнука великого Володимира, що охрестив усю землю Руську». Читаємо: «І князь Юрій із братом своїм В’ячеславом і з усіма дітьми своїми пішли до Луцька. Ростислав із братом своїм Андрієм пішли наперед... Та коли вони стали поблизу (города) Муравиці, уночі був лютий переполох... По тому половці всі кинулися втікати назад зі своїм воєводою Жирославом (Нажировичем), кидаючи зброю... Андрій був (тоді) попереду, а брат його Ростислав за ним стояв і кликав його до себе. Та Андрій не послухав його і видержав переполох той. Андрієва ж дружина, приїжджаючи до нього, нарікала: «Що ти робиш, княже? Поїдь-но, княже, звідси! Хіба ж ми добудем сорома?» Але Андрій не послухав їх, а поклав надію на Бога (і) переждав до світу. Коли ж побачив Андрій, що до світу втекли всі половці, він воздав хвалу Богові...»
Детальніше про часову належність шаблі до тих чи інших подій зможуть сказати учені-дослідники, яким Олександр Білецький збирається її передати, а заодно — і згаданий уламок щита, який він знайшов метрів за десять від нинішньої знахідки. Ці предмети старовини, каже Олександр Білецький, спонукали його до глибшого вивчення історії Муравиці.
Колись Муравиця була давньоруською фортецею, мала городище, оточене болотом і водами річки Мельнички. Окрім «Літопису Руського» її згадано і в наймонументальнішому творі української мемуарної прози XVІІ—XVІІІ століття — літописі Самійла Величка, що разом з літописом Самовидця, літописом Григорія Граб’янки й «Історією русів» творить комплекс козацької історіографії. До книги додано карту України, що була під Польщею, складену в першій половині XVІІ ст. французьким інженером Бопланом, і на цій карті як велике містечко позначена Муравиця.
Є згадка про Муравицю і в довіднику Мечислава Орловича «Ілюстрований путівник по Волині» (1929): «У 1560 р. Муравиця належала Катерині Вишневецькій, дружині графа Богдана Ходкевича. На місці замку Вишневецьких з XV ст. залишилися лише плити». Відомий історик Микола Теодорович в «Історико-статистичному описі церков та приходів Волинської єпархії» за 1890 р. також описує тодішню Муравицю.
Увагу археологів Муравиця вперше серйозно привернула в 1960 році. Тоді обстежити городище приїхала ленінградська експедиція Інституту археології АН СРСР. Пізніше, у 1965-му, Муравицю досліджувала експедиція Інституту суспільних наук Львова, а також археологічна експедиція Рівненського краєзнавчого музею під керівництвом Богдана Прищепи. Під час розкопок виявлено залягання двох культурних шарів початку бронзової доби. Там було розкопано залишки житла, частково заглибленого в землю, майстерні, де тогочасні майстри виготовляли знаряддя і зброю з кременю. І це відбувалося приблизно 3,5 тисячі років тому.
А перша задокументована згадка про поселення сягає у глибину століть на 863 роки. Відтоді багато чого змінилося в обрисах містечка, яке тепер не має навіть статусу села, а лише присілка, і територіально належить до Млинова. Втім, в історичному плані довколишнім поселення не зрівнятися із колишньою Муравицею, яка й далі нагадує про себе цікавими знахідками.
Євген ЦИМБАЛЮК, Олександра ЮРКОВА.
Рівненська область.
