Діти є діти. Навіть коли їм по п’ятнадцяти років і вони вважають себе дорослими, це все одно ще нетями, які потребують міцної руки старших.

 

Усе почалося з хлопчачої бравади

Ця історія тягнеться вже рік. За весь час у ній, по суті, нічого не змінилося. Як і раніше, хворіють хлопці, рвуть своє серце їхні батьки і виявляють занепокоєння адвокати.

За розповідями хлопців, вони посперечалися з однокласниками, що пізньої пори не побояться поїхати на найвіддаленіше і найглухіше кладовище Луганська. Як доказ своєї сміливості пообіцяли пред’явити знімки з мобільного телефону, на котрих зможуть сфотографувати себе біля могил. Перший раз хлопці побували там удень, але однокласники сказали, що це не рахується, бо вдень на цвинтарі нестрашно. А ось якщо піти туди вночі... Відвідування цвинтаря нічної пори для п’ятнадцятирічних міських підлітків вважалося за сміливий вчинок, таке собі самоствердження, тож спасувати ніяк було не можна. І хлопці поїхали до селища Катеринівка.

У листопаді сонце сідає рано, і о сьомій годині вже геть темно. У цей час доби вони й потрапили на цвинтар, зайшли подалі від входу й почали зйомки. Як розповідають підлітки, для більшої переконливості у своїй хоробрості вони знайшли зруйновану могилу, підняли повалений хрест і стали з ним фотографуватися. Спалах мобільного телефону працював безвідмовно, висвітлюючи на секунду учасників цього дійства. На цвинтарі вони пробули години півтори, не помітивши, як швидко пролетів час. Треба було повертатися. Але додому вони потрапили тільки вранці наступного дня. Змучені безсонною ніччю і допитами, перелякані й спустошені.

У другій половині 2009 року громадськість обласного центру обурили випадки вандалізму, що почастішали на міських цвинтарях. Причому було очевидно, що працювали не «металісти», які добували металобрухт у такий варварський спосіб. Швидше за все, це було хуліганство, а, можливо, і прояв неадекватності хворої людини. У будь-якому разі перед правоохоронцями поставили завдання виловити цих вандалів і припинити наругу над похованнями. Міліція влаштувала тут постійне чергування.

Юнаків затримали, відвезли до Артемівського відділення міліції і висунули обвинувачення. «Але ми не руйнували могили», — переконували міліціонерів підлітки.

Лариса Дернініна, мати Вадима, почала розшукувати сина ще о восьмій годині вечора. Його телефон не відповідав і друга — теж. Запідозривши лихе, Лариса стала телефонувати знайомим, потім у міліцію. І лише о першій ночі дізналася, що син затриманий і перебуває в Артемівському РОВС. Дитину їй віддали тільки о п’ятій ранку, і коли вона її побачила, мало не знепритомніла. Син ледве тримався на ногах. На другий день йому було так зле, що довелося викликати «швидку допомогу», і хлопця госпіталізували. Медики зафіксували ушкодження грудини, закриту черепно-мозкову травму, множинні гематоми.

— Як же так, — дивується Лариса Петрівна. — Відповідно до закону, неповнолітніх підлітків не мають допитувати без батьків, педагога або дитячого психолога. Але нам з міліції навіть не зателефонували й не повідомили, що син затриманий, хоча повинні були це зробити насамперед. Протоколи допиту й судово-медичного обстеження в наркології підписала якась Г., котра нібито була присутня на допитах як психолог. Але син стверджує, що ніякої жінки при цьому не було, як дитячий психолог вона з ним не розмовляла. Син розповідає, що його били, змушуючи зізнатися, що він поглумився над могилами. Причому не однією або двома, а декількома десятками. Пізніше їх обвинуватили в руйнуванні більш як 80 могил. Мій хлопчик відмінно вчиться в школі, планував після дев’ятого класу вступити до машинобудівного коледжу. Але після того, як його протримали в міліції і побили, від випускних іспитів за 

9-й клас Вадима звільнили через хворобу — в нього посттравматична церебростенія. Син вирішив вступати до коледжу. Але коли на вступних іспитах він знепритомнів, ми залишили ідею його навчання в цьому коледжі. Він повернувся до школи, але лікарі порекомендували домашню форму навчання. Зі здоров’ям у Вадика погано. Протягом року він уже чотири рази побував у різних санаторіях. Лікарі пропонують синові другу групу інвалідності, але він категорично заявив: «Ні!» Його можна зрозуміти: високий, молодий, гарний хлопець — й інвалід. Він соромиться цього.

Артемівський районний суд визнав винними хлопців у нарузі над могилами. Стосовно Вадима справу визначено в окреме провадження, оскільки підліток не може брати участі у слідчих діях. До його неповнолітнього друга застосовані «примусові міри виховного характеру у вигляді передачі його під нагляд матері».

  ІЗ ПОСТАНОВИ СУДУ

«Увечері зателефонував дільничний інспектор і повідомив, що чув характерні для руйнування звуки, після чого виїхали на цвинтар, де проїхали у напрямку джерела шуму й побачили, як два чоловічі силуети розгойдували надгробок.

Перебуваючи від них приблизно за 5 метрів, один із хлопців став тікати, а він спіткнувся і не зміг його наздогнати. Коли повернувся до Л., то він утримував хлопця, який лежав на землі, вони підняли хлопця й передали його співробітникам «Беркута». Хлопець назвався не своїм ім’ям, і його особу було встановлено пізніше.

 На його обличчі була кров, він сказав, що при затриманні впав, а з рота був відчутний специфічний запах алкоголю. З бесіди з ним стало відомо, що пам’ятники він руйнував із другом, на запитання: «Навіщо він це зробив?» відповідав: «Не знаю, стверджувалися у такий спосіб».

Розбір «польотів»

Державний адвокат Євген Наумов, який захищає у суді інтереси неповнолітніх, вважає, що проведене досудове слідство є неповним, а його висновки не відповідають фактичним обставинам.

— Якщо слідство вважає, що це зробили саме вони, — пояснює адвокат, — то в обов’язковому порядку повинне надати суду й докази. Причому по кожній могилі конкретно, а не обмежуватися тільки фотографуванням усіх наявних на цвинтарі на момент огляду зруйнованих могил і збиранням заяв від громадян, у яких не відомо ким і коли, як вони самі стверджують, поховання були зруйновані. Наприклад, один потерпілий у судовому засіданні розповів, що разом із працівниками міліції, які його викликали 29 листопада 2009 року, він обійшов усе кладовище. Міліція описувала й фотографувала всі зруйновані пам’ятники. Однак він сумнівається в причетності до цього двох хлопців, оскільки відбитки слідів біля зруйнованих могил однозначно збігаються з відбитками взуття працівників будівельної організації, які приходили до нього додому з приводу відновлення пам’ятника. На снігу це було дуже чітко видно. Він висловив припущення, що могили зруйнували саме ці люди з метою забезпечення себе фронтом робіт і заробітків. Однак на ці твердження, які мають важливе значення, на жаль, не звернули належної уваги. Про руйнування могил до досліджуваних подій стверджували ще кілька свідків, однак ці свідчення також були знехтувані.

  ІЗ ПОСТАНОВИ СУДУ

«Тому суд, перевіряючи матеріали справи, доходить висновку про те, що зазначена в постанові про припинення кримінальної справи суспільно небезпечна подія мала місце. Дана подія за своєю об’єктивною стороною й об’єктом підпадає під злочин, описаний у ч. 2 ст. 297 КК України, по суті будучи наругою над могилами (незалежно від кількості таких могил), скоєний за попередньою змовою, групою осіб, із хуліганських спонукань...»

У міліції своя правда

Можна зрозуміти стан матері, яка переживає за здоров’я дитини. У пошуках об’єктивності, справедливості, правди Лариса Дернініна звернулася до начальника управління внутрішніх справ УМВС у Луганській області з проханням провести внутрішнє розслідування. І воно було проведене. Але насправді вийшла інша правда. Як було встановлено, під час обходу цвинтаря міліціонери побачили двох осіб, які руйнували пам’ятник на одній з могил. Помітивши людей у міліцейській формі, ті сталі тікати. Обидва міліціонери категорично заперечують застосування «методів фізичного впливу» на затриманих. Причину того, що на порушення закону дітей допитували без присутності батьків, пояснили просто: затримані назвалися вигаданими прізвищами, тому вчасно повідомити батьків про затримку їхніх дітей правоохоронці не змогли.

Застосування сили заперечують і співробітники батальйону міліції особливого призначення «Беркут», які доставляли підлітків до Артемівського РОВС. Слідчий слідчого відділу також категорично заперечує застосування фізичного й психологічного впливу щодо неповнолітніх. Одне слово, у ході службового розслідування порушень чинного кримінального й кримінально-процесуального законодавства з боку працівників міліції встановлено не було.

  До речі

Артемівський суд, до якого Лариса Дернініна зверталася з позовом про порушення кримінальної справи щодо неправомірних дій працівників міліції, на початку вересня виніс постанову про повернення матеріалів на додаткову перевірку. Адже слідство так і не з’ясувало причини й обставини, за яких у неповнолітніх з’явилися тілесні ушкодження. У відповідь на апеляцію прокуратури, яка не згодна з винесеним рішенням про порушення кримінальної справи проти правоохоронців, залишив рішення районного суду без змін.

P. S. Автор не бере на себе роль судді, лише констатує факти, показуючи, до чого призводять хлоп’ячі витівки, спроби покрасуватися перед однокласниками, бажання самоствердитися будь-якою ціною...

Мал. Олексія КУСТОВСЬКОГО.