Якось довелося побувати у Кракові на святкуванні дня міста. Два вихідні поспіль на Великому Ринковому майдані відбувався фольклорний фестиваль народних колективів усіх краківських воєводств. Десятки фольклорних гуртів з’їхалися до міста і на тимчасово збудованій сцені демонстрували глядачам свою майстерність. Надвечір у неділю, після закінчення цього фольклорного фестивалю, я з колегою пішов прогулятися по Великому Ринковому майдану. Що вразило — всюди чисто, а поляки сидять вальяжно за столиками і попивають пиво чи каву...
Через два тижні після цього йдемо з дружиною Хрещатиком у понеділок вранці, саме після проведення Дня Києва на майдані Незалежності. О, Господи! Люди! Та невже ви — люди?! Асфальт на Хрещатику, вибачте, запльований, закиданий обгортками від морозива, цукерок, усюди валяються поліетиленові фляжки та фляги різних розмірів. Одне слово — свинюшник. Та такий, якого й у справжньому свинарнику не побачиш...
Або така картинка. Сидять трійко молодих дівчат на автобусно-тролейбусній зупинці і зі смаком ласують соняхом, спльовуючи лушпиння просто перед собою на асфальт. Кажу: «Дівчата, а віник у вас є?». У відповідь здивовані очі, мовляв, і чого ти, чоловіче, до нас причепився? Кажу: «Так віник треба з собою носити, щоб підмітати після себе». Здається, не подіяло. Бо не те, що не почервоніли, а ще й хмикнули у відповідь.
Інша ситуація: їду в маршрутному таксі від станції метро «Петрівка» додому. Молодий хлопець, допивши якийсь напій, викидає у двері порожню пластикову пляшку просто на тротуар зупинки «Райдужний масив». Пасажири вдають, що нічого не бачать і нічого поганого не сталося. Не витримую і кажу: «Тобі ж іще жити у цьому Києві, а ти його закидаєш непотребом». Він відвернувся і промовчав.
Минулої осені пішли з дружиною до березового гаю, що на масиві «Лісовий» (неподалік від магазину «Епіцентр»), і дуже пошкодували: всюди купи «шашличних відходів»: пляшки, целофанові пакети, пластикові фляги — увесь набір сучасного хімічного непотребу. І це там, де в лютому 1992-го для будівництва гаражів вирубали і знищили велику ділянку соснового лісу. А «керував» тоді цим лісом народний депутат України і голова (на той час) Ватутінської райради та виконкому Анатолій Мокроусов. Про цей ганебний факт я (тоді депутат Київміськради) інформував громадськість через газети «Голос України» («Варварство по-київськи», 11 лютого 1992 року) та «Хрещатик» («Губителі», 13 лютого 1992 року). У цих виданнях було надруковано не спростовані й дотепер фотознімки гноблення і знищення природи у столиці України. І що? А нічого, як то кажуть, як з гуски вода...
То я й запитую — чому так? Чому люди не захищають себе і свої життя? Чому вони принижують себе як людей? Уже понад вісім років мені доводиться боротися за цілісність берегів озера Малинівка (в народі — Огірок), що на території дачних ділянок так званих Воскресенських садів у Дніпровському районі Київа. Рибалю та постійно збираю сміття на берегах озера. І береги його ще відносно чисті...
Є запитання й до наших можновладців, політиків: чому ви зовсім не говорите про екологію? Чому ви з усіляких мітингових помаранчевих і непомаранчевих трибун ніколи не закликали: «Люди добрі, не кидайте під ноги сміття, любіть своє місто, любіть Україну і не засмічуйте її! Не вкорочуйте собі життя!».
Дуже добре, що в Києві нещодавно з’явилися такі білборди, як біля станції метро «Лівобережна»: «Випив напої? Кидай у смітник пластик, який забруднює світ! Період розпаду пластику в природі, за даними вчених, становить понад 100 років».
Олекса ВАЩЕНКО,журналіст.
Фото автора.
