Головним центральним органом виконавчої влади зі здійснення мовної політики у державі визначено Міністерство культури і туризму (МКТ), координатором виконання держпрограми — Міністерство освіти і науки, спеціальним координатором у сфері книгодрукування та інформаційної політики — Держкомтелерадіо.
На жаль, діяльність цих інституцій була непослідовною. Відомства не забезпечували належної організації виконання та якісного і своєчасного контролю за здійсненням заходів програми, і в результаті значна їхня частина не виконана. А непрофесійний підхід МОН ще на етапі формування зазначеної програми створив умови для прогнозованого її невиконання.
До закупівлі україномовної літератури для поповнення фондів публічних бібліотек МКТ поставилося вкрай безвідповідально. Відбір книжок спеціально створеною Експертною радою проводився без їхньої тематичної та змістовної оцінки, без урахування рейтингів видань, не аналізувався читацький попит. У результаті закуповувалася література, яка від двох до семи років припадала порохом на складах видавництв через нецікавість чи незатребуваність споживачем. Порушуючи власні регламенти щодо конкурсного відбору книжок, Мінкультури фактично сприяло закупівлі неконкурентоспроможних на читацькому ринку 10,5 тис. примірників видань на загальну суму 286,2 тис. гривень.
Також МКТ, на порушення бюджетних правил, спрямувало частину коштів, призначених на розвиток і застосування української мови (586,6 тис. грн.), на здійснення окремих концертно-мистецьких та культурологічних заходів, тим самим неефективно витративши кошти держбюджету.
Аудитори з’ясували, що на тлі позитивних тенденцій до запровадження української мови у навчальний процес (нині викладання державною мовою ведеться у 81% навчальних закладів усіх рівнів), МОН тим не менше непослідовно і несистемно забезпечує бібліотечні фонди шкіл та ВНЗ саме україномовною навчальною і художньою літературою.
Свого часу Міносвіти започаткувало роботи за 13 науково-дослідними проектами зі створення електронних баз даних, електронних тлумачних словників сучасної навчальної наукової термінології, посібника з української мови для студентів із зарубіжжя, інших посібників і методичних рекомендацій. Проте контроль за впровадженням робіт, на які витрачено понад 1,5 мільйона державних коштів, не здійснювався, тому їхніми результатами на сьогодні ніхто не користується, крім самих розробників.
«Ми всі добре знаємо, наскільки заполітизоване мовне питання, — зауважив Голова Рахункової палати Валентин Симоненко. — Однак існує непорушне правило: лише реальні результати допомагають знайти істину в найпалкіших суперечках. І в нашому випадку — це виконання державної програми та розроблення критеріїв соціальної значущості мовного питання. Неправильно визначені критерії збільшують проблему. Як хочете, так і виконуйте завдання програми... А вихід — виправити критерії, врахувавши і нові вимоги часу, і потреби суспільства в розвитку української мови», повідомляє прес-служба Рахункової палати.
