Щодва роки у польському Вроцлаві відбувається Міжнародний театральний фестиваль «Діалог», що справедливо займає високе місце серед європейських театральних імпрез. В очікуванні програми 2011 року приємно поділитися враженнями від кращих вистав минулого фестивалю, в яких митці намагалися дістатися глибини ще не сформульованих і загальновизнаних, але вже наявних ознак новітнього життя.
...Здається, вже знайдено безліч механізмів для вдосконалення праці і, значить, для збільшення вільного часу. Та найвинахідливішим виявляється ховатися у зайнятість будь-чим від роздумів про життя, спілкування з дітьми, чесної бесіди з самим собою й усім людством. І в цьому сенсі мистецтво — зовсім не засіб гаяння вільного часу, а, може, і є саме тією роботою, до якої всі інші роботи прокладають шлях. Праця душі, влада ідеалів, політика людяності — необхідні начала для виживання людства — про це нагадує класика у прочитанні наших сучасників.
Шекспірівський «Гамлет» Вільнюського міського театру в постановці Оскара Коршуноваса починається з довгого споглядання акторами власних облич, а потім і глядачами своїх відображень у дзеркалах гримувальних столиків. За дзеркалами світ забави. Перед її початком пошепки, гучніше, істеричним воланням запитують актори: «Хто ти є?» Далі ці столики із дзеркалами й яскравими лампами роз’їжджатимуться в безліч виразних мізансцен, демонструватимуть чудеса відображень, множитимуть руки, профілі й анфаси, ніби підкреслюючи безкінечність простору театрального осмислення та обмеженість простору людського буття.
Гамлет розуміє всі резони вбивства батька. Питання лиш у тім, чи справді кров людська — як вода, коли йде боротьба за владу. Всі дійові особи гримуються у мандрівних акторів. Гамлет режисирує сцену отруєння короля так, що його брат-убивця, нині чинний король, вправністю виконання смертоносних дій видає себе. Він хапає білі серветки, щоб стерти білу маску, ховається за дзеркалом, але звідти серветки вилітають уже мокрі від крові.
Невинна кров Клавдія, отруєне вино-кров, яке вип’є Гертруда, закривавлені після бою торси Гамлета і Лаерта. І вистеляють червону доріжку Фортінбрасу. Його символізує червона кулька, яка ніби кривава планета з безодні всесвіту прямує до людства.
«Король Лір» «Wroclawskі Teatr Wspolczesny» у постановці Cezarіs Grauzіnіs не дуже дослуховується до аргументації дочок, роздаючи їм володіння. Просто настав час передати спадок нащадкам. На паркетну підлогу, частку якої викладено королівським візерунком, зі стелі у три відра капає вода. Їх як спадок візьмуть у самостійне життя Регана, Корнелія і Гонерілья зі своїми чоловіками. У першої пари вибілені очі, в другої лоби, у третьої роти. Так позначені їх вади, про які пізніше дізнається бездомний батько. Режисер проголошує: «Ті, що крадуть, — мають добрі очі і кебету, чесні — вимушені мовчати».
Рубати правду без огляду на будь-що, мати силу на сміливість поглядів і почуттів закликає Вааl Фаніа Сорел, героїня п’єси Б. Брехта «Бал» Роттердамського театру «RO». Ця екзальтована особа, зразу не зрозумієш її стать, кохається з чоловіками й жінками, б’ється з тими і іншими, напивається, дурманиться і хоч й тернистим шляхом, але приходить до просвітлення. Через неї приходить у світ сердечні музика і слово. Так, життя це бал, що часто-густо шампанує брудом, та святкуватимуть його ті, хто визнає владу чеснот, а прогавлять цінителі коштовної мішури.
Директор фестивалю Кристина Мейснер наголошує діагностичність театральних акцентів. «Усі і завжди є перед лицем зла, питання лиш у тім, як його розпізнати», — декларує вона детально підібраними програмами своїх фестивалів. Тож глядачі не просто очікують побачити актуальний зріз світового театрального процесу, але й знайти підкріплення основам власного життя.
Олексій КУЖЕЛЬНИЙ, народний артист України.
