«Фігаро» знову в Дніпропетровську. Цього разу — по-донецьки

Здійснити її дніпропетровці запросили з Донецька режисера, петербуржця за народженням, випускника Ленінградської консерваторії, Олександра Лебедєва (його вистави йдуть також на сцені театрів Санкт-Петербурга, Москви, Ростова-на-Дону, Новосибірська, Іркутська, Єкатеринбурга) та художника Сергія Спевякіна. «Глядач уже оцінив прем’єру, а побачив він і почув саме те, що написав Джоаккіно Россіні», — запевняє режисер.

Прочитань цього іскрометного і життєствердного твору XІX століття на оперній сцені було чимало. А оскільки постановники зазвичай прагнуть привнести в нього власні бачення, то вони нашаровуються, і часто відомі твори ми бачимо такими, як їх відобразили попередники — саме з їхнім розумінням класики, коли від автора мало що лишалося.

— А мені цікаво ставити саме те, що написав творець, — розповідає Олександр Лебедєв. — Тому ми разом з артистами намагалися зробити постановку, наближену до уявлень самого Россіні. І саме це нині сприймається як новаторський твір...

Опера-буфф — тобто жартівлива опера «Севільський цирульник», створена за сюжетом однойменної комедії, першої частини славнозвісної трилогії французького драматурга П’єра Бомарше. «Божественний маестро» — саме так назвав великого італійського композитора Генріх Гейне — написав її у двадцять три роки, всього за 20 днів. Прем’єра — завдяки старанням заздрісників — провалилася, але вже наступний спектакль пройшов з тріумфом. Відтоді покладена на музику історія закоханого графа Альмавіви, якому винахідливий і спритний перукар («Фігаро — тут! Фігаро — там!». — Авт.) допомагає одружитися з Розіною, не сходить зі світової оперної сцени.

У Дніпропетровську оперу слухають російською, тож глядач може не тільки насолодитися чудовими мелодіями, а й оцінити гумор, закладений у діалогах і речитативах. Відчуття невагомості, вишуканості, святковості і веселощів допомагають створити декорації і костюми. Над вулицею нічної Севільї, де розпочинається дійство, нависають візерунчаті балкончики. На одному з них Розіна слухає палкі зізнання Альмавіви, який приховує своє справжнє ім’я, прагнучи, аби дівчина покохала його самого, а не статки і графський титул. Таке саме пастельне і «невагоме» вбрання зали в домі Бартоло, опікуна Розіни, де все рухається (меблі поставлені на ролики), посилюючи темп розвитку подій. Атмосферу святковості з перших хвилин створюють яскраве вбрання учасників веселого карнавалу, які будять нічну вулицю запальними танцями у постановці Олега Ніколаєва, відомого цікавими експериментальними спектаклями.

Олександр Лебедєв запропонував дніпропетровцям новий ігровий театр, у якому оперні співаки стають ще й акторами: мають добре володіти не лише голосом, а й тілом, жестом, інтонацією, мімікою.

— Це, власне, те, чого я прагнув упродовж свого життя, — каже головний диригент Дніпропетровського академічного театру опери та балету Володимир Гаркуша. — Тому для мене надзвичайно важливий цей спектакль. На жаль, оперних артистів — і в консерваторії, і деінде — не готують до акторства. Їх навчають тільки співати. Долати в собі інерцію і звільнятися від штампів, які є у оперних костюмованих співаків, нелегко. Вважаю, до сьомого-восьмого спектаклю ми вже будемо грати так, як хотілося б...

Тим часом Дніпропетровська опера збирається до Львова. «Вперше за останні років десять, — каже Олександр Шароваров, — на офіційні гастролі, які відбудуться 3—4 грудня». На сцені львівської опери і за участі її оркестру дніпропетровці презентуватимуть «Княгиню Ольгу» на музику С. Станковича (це хореографічне сказання Спілка театральних діячів України висунула на здобуття Національної премії імені Т. Г. Шевченка), а також балет на музику Джузеппе Верді за романом Олександра Дюма «Дама з камеліями» у виконанні балетної трупи, солістів опери, хору та оркестру, де танець і спів живуть, як одне ціле.