Багаторічна творча діяльність Григорія Булаха позначена низкою творів — прозових, поетичних, живописних. Він народний артист України, член Спілки письменників України. Як артист Національної філармонії має кілька сольних програм, у котрих назавжди прописалися кращі твори наших письменників та поетів. Колись Григорій Булах першим виніс на сцену свій творчий вечір за новелами геніального письменника Григора Тютюнника, немало творів якого було заборонено виконувати. Та Булах зігнорував вказівку ЦК КПУ. Той перший літературний вечір Тютюнника відбувся у філармонії з величезним успіхом!

Світ захоплень Григорія Булаха різноплановий. Він не раз розгортав виставки своїх живописних творів. Вчителем його був визначний український художник  Данило Бідноший, що лишився для Булаха на все життя головним камертоном його пензля. Не менш вражає Григорієва пісенна палітра  — його пісенні тексти у виконанні Софії Ротару, Павла Дворського, Романа Майбороди, Віталія Білоножка, Василя Волощука, Алли Кудлай, братів Яремчуків та багатьох інших. Його вчителями були й залишаються Олесь Гончар, Павло Загребельний, Олександр Сизоненко, Дмитро Павличко. Григорій зростав і мужнів саме у такому оточенні, в такому колі видатних людей України, чи не тому зумів проникнутись глибиною думки цих корифеїв, зрозумівши, що «чужого болю» таки справді — немає. І чи не тому так болить йому сьогодні і завжди сумна доля геніального поета — Сергія Єсеніна, 85-річчя з дня вбивства котрого припадає на 27 грудня нинішнього року. Григорій Булах щойно написав до цієї дати посвяту. Ось кілька строф з того вірша:
Ти прийшов у світ цей невблаганний —
Чистий і красивий осені листок. 
Щоб уже не повернутися на ґанок, 
Там, де мами світиться «платок». 
Сині очі й зачіска льонова 
І сталеві рельси степом гоготять, 
І слідом лошатко — «безтолкове», 
Та вітрам його — не перейнять! 
Ти сполохано, із болем в серці, 
Прикипів очима до брудного скла... 
І завмер й зомлів у «косоворотці», 
Мов отой уламок рідного села... 
Ти спішив туди, де чорні монстри —
Ці гаркавопикі нелюди-святці... 
Серед них ти був, мов дикий острів, 
На котрім жили одні лише святі...
Читаючи цю посвяту рязанському генію журби і туги, вкотре переконуєшся, що не варто питати, по кому подзвін, як казав іще один відомий майстер слова.