Девіз політиків Росії в ідеологічній війні «Киевской Руси не было...»: Dіvіde et іmpera — розділяй і владарюй

Наш авторський девіз: Mos legem regіt — звичай править законом!
 
Вступ
Діалог з О. Кунгуровим, — одноосібно зазначеного автором на титулі книги «Киевской Руси не было, или Что скрывают историки», («Эксмо АЛГОРИТМ» М. 2012. — С., 416), — є вимушеним, але доказовим фактом ідеологічної війни. Цей суб’єкт амбіцій, з претензіями на «відкриття віку», не надав досліджень для його поваги як історика, письменника або науковця.
Держава зареєструвала «ООО «Алгоритм — Книгу» та «ООО издательство «Эксмо» як засоби впливу на свідомість людей, підсилюючи, наразі загострення міждержавних відносин Росія — Україна. А чия ж політична спроба очорнити історію інших народів у євросвітовій політиці Кремля?
Громадяни наших та країн ООН мають право знати, у контексті не тільки цих подій, що історично не братні народи України та Росії, а прислужники військових планів, в залежності від їх рангів і фінансових матеріалізованих статків в ідеологічну війну, з метою реалізації відновлення імперії зла.
Чи не є це відлунням тієї «імперії зла», а сама книга спрямована, в дійсності, на приниження історичного інтелекту та величної спадщини народів: України і Росії, Білорусії і Польщі, Америки та Азії, покриваючи заодно ганьбою й інші народи, в інтересах організаторів ідеологічної війни.
Кунгуровщина: спосіб тероризму і попередник агресії
Кунгуровщина справді обрала спосіб штучного протиставлення набраних без логічного зв’язку фактів, щоб за всяку ціну звернути увагу на «перспективи» збирачів земель та агресій з минулого Російської імперії. Замовчується лише, а що ж не раз призводило до її розвалу, кровавих революцій 1905-1907 та 1917-1918 років, яким передували поразки у війні з Японією та Першій світовій війні з найбільшими людськими жертвами серед держав-учасниць.
Для народу України — основа не суть самодержавної імперської політики, а народ Росії, бо обидва братні народи вже страждали від тієї політики держави і її неповаги до ідеології суспільств. Тупиковими є і мрії про імперське об’єднання з Росією країн, народи яких довго і терпляче надіялися на рівноправність з ідеологією братства. На ділі це стало примарним сном з минулого в небуття. Бо внутрішні сили Російської імперії назвали її тюрмою народів і з російським народом те царство перемогли.
Кунгуровщина — це підтримка ідеї «единой и неделимой» і під виглядом протиріч в мовних питаннях1 задурманена політикою агресії. Вона пронизує штучністю весь зміст книги, бо у визвольній від фашизму Другій світовій війні мовних проблем між братніми Народами не існувало. А вкарбована чорними буквами на титулі назва «Киевской Руси не было, или Что скрывают историки» не є запрошенням до братства, а злим відбитком внутрішньої пустоти знахабнілих від ненависті людиноненависників, а чорний колір — тінь вікопомного фашизму.
Путінська кунгуровщина хоче проникнути в тайни Польщі та політику Речі Посполитої через фінансові справи короля і відображає примітив своєї міжнародної політики: «Другой не менее важной причиной было то, что король не желал платить казакам жалованье, постоянно урезая количество реестровых казаков, то есть находящихся на казенном содержании», а також 
«...Варшава, боясь осложнений отношений с Турцией, запрещала казакам самовольно совершать грабительские экспедиции в Крым и владения османов. А как же казак может жить без грабежа?» (с. 55-і).
Без досліджень і підстав путінські кунгуровці тужаться спростувати наукові дослідження М. Грушевського:«...чуть не триста страниц посвящено казачеству и казачьему периоду: Не Киев, а Запорожье, не Олег, Святослав, Владимир, а Кошка, Подкова, Наливайко оправляют дух и колорит «Истории русов». Экскурс в древние времена понадобился единственно ради генеалогии казачества. Оно, по словам автора, существовало уже тогда, только называлось «казарами». «Воины сии, вспомоществуя часто союзникам своим, а паче грекам... переименованы от царя Константина Мономаха из казар казаками и таковое название навсегда уже у них осталось» (с. 57-і). Насправді ж, наукові висновки визнаного вченого про козацтво давно оцінені науками та світом.
Єдність ідеології народів в історії Київської Русі, України, Росії, Білорусії й інших країн
Amіcіtіa vіtam ornat — дружба прикрашає життя
Історія кінця ХХ і початку ХХІ століть з усією очевидністю показала, що народи в абсолютній більшості не є прибічниками більшовицької політики та її збройного здійснення, а також продовження ульяново-ленінської класової боротьби, що залишила кроваві сліди, тяжкі, нічим не виправдані, людські жертви, психічні травми, гігантські матеріальні збитки. Народи Росії і України своєчасно прийняли юридично мотивовані і політично важливі документи, що відіграли історичну роль. Але чию ж ідеологію пропагує кунгуровщина?
Росія 12 червня 1990 року прийняла Декларацію про державний суверенітет РСФСР. Україна 16 липня 1990 року — Декларацію про державний суверенітет України. Тоді Росія поетапно та історично своєчасно здійснювала реалізацію Декларації свого народу і юридично закріпила «День прийняття Декларації про державний суверенітет Російської Федерації».
Спочатку в Україні 16 липня 1990 року теж законно визнали День проголошення незалежності України (Відомості ВР України від 31.07.1990 р., №31, стаття 430), відзначивши його двічі: 16 липня 1990 року і 16 липня 1991 року. Потім, щоб не передати владу народу, через ГКЧП в Москві 19-21 серпня 1991 року незаконно переназначили День незалежності України на 24 серпня 1991 року. При цьому під час розгляду обставин з статусом України у зв’язку  з московськими подіями ГКЧП і при прийнятті на надзвичайній сесії Верховної Ради України Акта проголошення незалежності України 24.08.1991 року на основі Декларації взагалі не ставилося питання про зміну Дня проголошення незалежності України. Його змінили 20 лютого 1992 року (Відомості ВР України від 15.05.1992 р., №20, стаття 279).
Керівництво України та деякі службові особи Апарату Верховної Ради України і сьогодні не знають і не можуть пояснити, як бути із прийнятим Верховною Радою України законодавством за період з 04 березня 1990 року до 24 серпня 1991 року та до якого періоду історії України віднести акти. Особливо це стосується Декларації про державний суверенітет України, змін і доповнень в діючу тоді Конституцію України, Земельного кодексу України (закріплення режиму території України), законів України й інших нормативно-правових актів, укладених та ратифікованих міжнародних договорів тощо.
Ідеологія братніх народів і вереск прислужників
Виправдана віками мудрість стародавніх гласить: «Salus populі-suprema lex – благо народу — вищий закон». До честі наших народів за весь період спільного деклараційного та конституційного становлення незалежності країн України і Росії не було претензій до суверенітету, статусу держав, територіальних вимог та інше. Не проведено жодного наукового обґрунтування щодо сумнівів історичного існування Київської Русі чи України. Тобто, є очевидним, що кунгуровщина з видавництвом нині сповідують політику агресивної ідеології в Росії проти волі своїх й інших народів.
Уважний читач може зіставити зміст Декларації з проголошеним від суспільства ВО «Майдан» маніфестом, щоб переконатися. Цей програмний маніфест охоплює лише частку стратегічно закріплених в Декларації питань. Насправді Конституцію України необхідно привести у відповідність з Декларацією. Тоді вимоги народу і ВО «Майдан» стануть спільними.
Приклади! Незважаючи на конституційно закріплені положення Декларації, схваленої Народом України на двох референдумах про абсолютне визнання і виконання переваг «... загальнолюдських цінностей над класовими, пріоритет загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами внутрішньодержавного права» та основоположного конституційного принципу: «Декларація є основою для нової Конституції, законів України і визначає позиції Республіки при укладенні міжнародних угод» (К. 1990. — С., 6—8). У боротьбі за владу і отримання доступу до матеріальних цінностей жодного разу політики в парламенті навіть не ставили питань — привести у відповідність з Декларацією Конституцію України.
У Концепції 1991 року і проекті розробленої на її основі нової Конституції України сформульовані норми статей про форму правління. Проте і тут мовчать партійні депутати України. Постають стратегічні запитання: хто і з якої підстави виключив Декларацію з Преамбули нової Конституції України? А про що ж гласить розділ ІІ (Народовладдя) Декларації, яку не тільки навмисне виключили з Преамбули Конституції, а й замовчує політикум?
Настав час вчитатися в ідеологію та норми Конституції Пилипа Орлика 1710 року, практику застосування звичаїв і традицій України, наукові здобутки з напрацювань гетьманів і козацької старшини в історичному документі «Права, за якими судиться малоросійський народ», що діяв у житті й судочинстві України 1728—1807 років і наступні часи до 1917 року.
У наш час є особливим період наповнення виборчого права в 1989 — 1994 роках у розвитку конституційного процесу України. Центральне місце тут зайняла Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року та внесені на її засадах зміни й доповнення до чинної тоді Конституції України, прийняття основоположних законів України, що в цілому створили первинний етап правової системи незалежної України. Вона юридично захистила народ України від агресії ГКЧП 1991 року та сприяла прийняттю Акта проголошення незалежності Україні від 24 серпня 1991 року, що згідно його ч. 2 мав реалізовуватися на основі Декларації. На виконання Декларації і Концепції в 1991—1994 роках було підготовлено проект нової Конституції України, що був опублікований та обговорений з народом.
Правова ідеологія: життя людей чи містика політиків?
Правове регулювання суспільних відносин відоме з давно минулої античності. Ці складні суспільні життєві процеси є відображенням суті матеріалістичного змісту правової ідеології. У найбільш величні періоди історії у цілому в суспільстві все вирішував народ на основі виробленого віками і тисячоліттями досвіду, включаючи практику управління справами конкретного суспільства з участю громадян. Інтелект людини, громадянина і народу був на першому місці, а посади і майновий стан — на другорядних.
Українська наукова думка дотрималася національних традицій, успішно сприяла розвитку демократії і в проект нової Конституції України (1991—1994) була включена глава «Суспільство і держава» з відповідно сформульованими статтями. Проект був рекомендований Конституційною комісією Верховної Ради України до розгляду. Партійно-номенклатурні керівники держави таємно загальмували процес демократичних надбань і антиконституційно позбавили повноважень парламент України ХІІ (І) скликання. В новому скликанні знищили посилання на Декларацію та главу з проекту Конституції України.
З цих незаперечних фактів вбачається, що боротьба велася і ведеться зараз не стільки за інтереси людини і народу, скільки за владу та інтереси політиків з фактами узурпації влади народу, починаючи з вищих керівників держави. Це прямо окреслена проблема, що вимагає розгляду в сьогоденних дискусіях з народом. Від науки потрібні достовірні дослідження і висновки про суть партійної політики і призначення партій.
Саме з приходом до державної влади політика партії спрямовується на пряме чи побічне усунення народу від влади, обмеження традиційних систем демократії та її гуманітарних цінностей. Партія — це і розсадник організаційних (особливо призначення на посади) і ділових зв’язків, що є благодатним ґрунтом та передумовою для корупції і розбещення владою. Треба надати громадянам умови їх осмислити, зіставити з партійним минулим і розкрити роль сучасних громад та козацького кругу як традиційних зборів громадян, об’єднаних народом в їх суспільство з радами старійшин.
Київська Русь і Україна: минуле в сучасності
Увесь світ знає, де розташовані ріки Дніпро і Південний Буг, Азовське і Чорне моря, Карпати і Крим, Київ і Харків, Львів і Донбас, Чернігів і Черкаси, Одеса і Вінниця й інші історичні міста і природні простори України. Лише інтелектуально обмеженим особам з порушеною психологією злоби засліплення минулим імперій рабства показалось, що названі й не названі об’єкти перемістилися з планети в космос. Народ же там живе тисячоліттями, має животворну невичерпну силу, неповторний гумор і велич земного життя.
Коли карликові ідеологи розглядають суть життя не з висоти призначення людини і народу та їх суспільства, а лише через орган держави кунгуровщини, то це спотворене плем’я вимираючої політики з минулих століть. Історично відомо і підтверджено фактами, що Київська Русь як держава мала монетний двір, чеканну монету — гривню, яка отримала своє історичне відродження і функціонує в системі міжнародної грошової валюти.
Для народу Росії нагадаємо слова відомого світу їх Олексія Толстого: «Есть две Руси. ПЕРВАЯ — Киевская — имеет свои корни в мировой, а минимум в европейской культуре. Идеи добра, чести, свободы, справедливости понимала эта Русь так, как их понимал весь западный мир. А есть ВТОРАЯ Русь — Московская. Это Русь тайги, монгольская, дикая, звериная. Эта Русь сделала своим национальным идеалом кровавую деспотию и дикую ярость. Эта Московская Русь издавна была, есть и будет полным отрицанием... Европы».
 
Олександр КОЦЮБА, народний депутат І скликання, голова правління Науково-дослідного Інституту верховенства права і правосуддя, заслужений юрист.
 
1 Перелік правових актів України і Росії є в Інтернеті. Ми зосередились на історичній системі залежності від політики Росії: церковної влади, науки, освіти та виховання. Наприклад, 1686 р. — ліквідація автономної української церкви, незаконне й насильницьке приєднання Київської метрополії до Московського патріархату і встановлення його патріархом контролю в Україні над церквою, освітою, наукою і культурою народу. 23 квітня 1932 р. — постанова ЦК ВКП (б) про ліквідацію літературних організацій і утворення єдиної Спілки письменників СРСР. 1989 р. — постанова пленуму ЦК КПРС про єдину офіційну загальнодержавну мову (російську) в СРСР. Квітень 1990 р. — Постанова Верховної Ради СРСР про офіційний статус російської мови в СРСР; Цифри стор. і буква «і» — це текст книги з Інтернету.