Як і куди ідеш, залежить від того, куди ведуть лідери еліти, президенти і уряди, від того, чи здатні вони мислити самостійно, в інтересах народу. Чи це шлях у коло розвинених держав, чи на периферію світового господарства, у коло бананових республік, до бідності та втрати незалежності держави? Мають свій розум чи живуть чужими інтересами, турбуючись лише про себе і свої сім’ї — клани, бездумно виконуючи поради і вимоги, забуваючи мудрість Григорія Сковороди: «Не треба яблуню вчити, як родити яблука, її потрібно відгородити від свиней»?
Сьогодні 227 сімей володіють багатством, що дорівнює багатству 50 відсотків населення земної кулі. Ще гірша пропорція має місце в Україні, де 10 олігархічних кланів контролюють 80% економіки, у той час як майже 80% населення, за даними ООН, перебувають за межею бідності (за час влади Януковича кількість бідних зросла на 10%). З одного боку, найбагатші в Європі кримінальні олігархи, а з другого — найбідніше населення за найкращих природних, географічних умов і наявності талановитого і працьовитого народу.
У такому суспільстві не цінують ані мораль, ані совість, ані талант, у такому суспільстві не кажуть про справедливість, нема чого казати про права людини, про свободу слова, про незалежність судів. Замість соціально орієнтованих ринкових відносин — олігархічний монополізм. Замість розвитку нації — знищення всього українського.
На прикладі України має підтвердження висновок відомого мільярдера Дж. Сороса про те, що «ринковий фундаменталізм і демократія несумісні». Отже, кланова диктатура є закономірним явищем за нинішньої влади і Президента. Все продається й купується з благословення владного адмінресурсу. Підтверженням того, що владний адмінресурс до кінця знахабнів, є ситуація з виборами до місцевих рад.
Найбільша відмінність ринку розвинених країн від ринку периферії, в Україні зокрема, полягає в тому, що в розвинених країнах діє класична формула: гроші — товар (власне виробництво) — ще більші гроші, а в Україні діє корупційна формула олігархів: гроші — влада — гроші в квадраті.
Це означає, що розвинені країни підтримують своє насамперед наукоємне високотехнологічне виробництво, захищають свій внутрішній ринок і, отже, вирішують соціальні проблеми свого народу. Для них найвищий пріоритет — національні інтереси. Недарма один з президентів США сказав: «Національні інтереси США в усьому світі».
А що у нас?..
Рятуючись від забуття, безробіття і бідності, шість тисяч молодих учених і більш як 100 тисяч фахівців у галузі високих технологій залишили Україну. Причиною цього насамперед є відсутність наукового осмислення реформ і стратегії розвитку. Бо ж ситуація, коли другорядні експерти пишуть програми типу «100 днів», «наступні 1000 днів», — просто абсурдна.
Сьогодні не можна розглядати розвиток окремої держави на земній кулі окремо від геоекономіки і геополітики. Відродження України можливе лише за умови інноваційного розвитку. І головним напрямом у досягненні цього має бути наповнення ринку українськими конкурентоспроможними товарами, адже без власного сучасного високотехнологічного виробництва неможлива заможна Україна. Світовий досвід вчить, що у країнах, які експортують сировину і робочу силу, як і Україна, фахівці мають зарплату в десятки разів меншу, ніж у розвинених країнах, що експортують кінцеву наукоємну продукцію.
Щоб вийти з кризи і вічної бідності необхідно зробити ставку на власну наукоємну продукцію і домогтися приросту її виробництва протягом п’яти—семи років на рівні 20% на рік. За такого зростання зміниться структура економіки — частка наукоємної технологічної продукції у ВПП України становитиме 75%, а сировинних енергозатратних галузей і низького рівня переробки 25% (сьогодні, навпаки, — 25% і 75%). Це дасть можливість істотно в рази підняти рівень життя населення України.
Для подолання соціальної прірви «бідний-багатий» необхідна цілеспрямована, протекціоністська, інноваційна діяльність патріотичного уряду. В український інноваційний розвиток міжнародні фінансові організації та іноземні фірми не вкладали і не будуть вкладати жодної копійки. Тут мають працювати державні інвестиції, інвестиції українського народу.
Потрібна радикальна зміна пріоритетів влади, її стратегії, за якою найвищим пріоритетом є національні інтереси, яким має бути підпорядкована й участь у глобалізаційних процесах й інтеграція.
Виходом є об’єднання демократичних та патріотичних сил на засадах зміни стратегії розвитку, зміни курсу реформ від моделі ринкового фундаменталізму до моделі соціально орієнтованого регульованого ринку, до суспільства, в якому найпершим пріоритетом має бути розвиток нації, держави, найвищою цінністю — конкретна людина, як представник українського народу, а не абстрактна людина.
Андрій ПАВЛОВСЬКИЙ, народний депутат України.
P. S. У статті були використані матеріали наукових праць доктора економічних наук Михайла Павловського.
