Чи можна будувати плани громади, маючи в бюджеті якісь крихти? Це питання, схоже, анітрошки не бентежить голову Лозно-Олександрівської селищної ради Ірину Проценко. Логіка її дій полягає в такому: хто не планує — той не шукає, хто не шукає — той не знаходить.
Селищу Лозно-Олександрівка наприкінці 50-х років минулого століття навіть пощастило побувати в ролі центру нинішнього Білокуракинського району. Щоправда, не довго, лише кілька років, але це дало змогу зосередити на своїй території певне фінансування для створення інфраструктури та необхідних державних інстанцій. Сьогодні селищу так уже не жити. Із 6 тисяч населення залишилися лише 1,5 тисячі, комунальне господарство громади поступово занепадає, а бюджет селищної ради ледь справляється з тим, щоб утримувати соціальну сферу. На перший погляд виходить ну дуже сумна картина, але за уважнішого розгляду зауважуєш здорові паростки активності громади, які загалом змінюють враження. Скажімо, грошей у скарбниці немає, а Будинок культури стоїть як новенький, школа, що розташовується в кількох будівлях, ремонтується, а на дорогах у центрі селища місцями підправлений асфальт.
— Якби ми сиділи склавши руки, — пояснює селищний голова Ірина Проценко, — нічого б не мали, а тільки скаржилися б на свою бідність. Але ми шукали можливості, виходи із ситуації і знайшли їх, наприклад, в особі Міжнародного фонду соціальних інвестицій. Три роки тому ми порадилися із громадою, який соціальний об’єкт передусім потрібно відремонтувати, і люди вказали на Будинок культури. Це була правильна адреса для вкладення інвестицій, оскільки Будинок культури сьогодні, мабуть, єдине місце, де збирається вся громада, обговорює насущні проблеми, відзначає свята, проводить свої урочистості. Під наш бізнес-план Фонд соціального інвестування виділив понад 650 тисяч гривень, за рахунок яких ми змогли капітально відремонтувати Будинок культури і придбати необхідне устаткування. Нам, можна сказати, пощастило в тому плані, що частина грошей, які на цей проект жертвувало безпосередньо населення, допомогли зібрати наші спонсори. Передусім це сільськогосподарська виробнича фірма «Агротон». Унаслідок цього наш проект виявився найуспішнішим у районі. У цей момент за рахунок держбюджету ми готуємо приміщення під дитячий садок, який розташовуватиметься в будівлі школи. У селищі сьогодні налічується понад 70 дітей дошкільного віку. У зв’язку з тим, що навчальні класи сьогодні заповнено лише на 30 відсотків, а утримувати школу у фінансовому плані досить накладно, ми вирішили частину її території віддати під дитячий садок. Нині тут триває ремонт, і вже до Нового року плануємо його завершити. Принагідно зауважу, що в селищі достатньо будинків, які можна було б пристосувати під дошкільний заклад, але їхній ремонт виллється в мільйони гривень, тоді як для підготовки декількох приміщень у школі знадобилося трохи більш як 300 тисяч гривень. Ця сума реальна для бюджету, і ми її отримали. Сьогодні шукаємо кошти для закупівлі необхідного устаткування і дуже розраховуємо на допомогу районної влади і спонсорів.
Річ у тім, що Шарівка і ще кілька сіл, що входять у територіальну структуру Лозно-Олександрівки, розташовані лише за кілька десятків кілометрів від Бєлгородської області. Ще з радянських часів родинні стосунки населення двох держав тісно переплелися. Але щоб перетнути україно-російський кордон, доводилося долати сотню кілометрів до пропускних пунктів, розміщених на територіях сусідніх Новопсковського і Троїцького районів. На численні прохання місцевого населення нарешті було отримано дозвіл на відкриття в Білокуракинському районі місцевого пункту пропуску «Петрівка». Тільки-но офіційний дозвіл отримали, населення зібрало кошти для його облаштування, і його було відкрито першим із 49 таких місцевих пунктів в області. Розповідають, що командир Луганського прикордонного загону Артур Король був приємно здивований результатами ініціативи місцевої громади: і вагончик поставили, і необхідні знаки придбали, не кажучи вже про шлагбаум та інше обов’язкове для такого місця обладнання. А лозно-олександрівчани дуже пишалися тим, що зуміли втілити в життя свої плани.
У селищі поки що зареєстровано одинадцять підприємців, які переважно займаються торгівлею, а головним бюджетоутворюючим підприємством є відділення «Агротону». Приватний бізнес побудовано на вирощуванні зерна, він дав роботу 130 місцевим жителям.
Позиція Ірини Проценко: місцеве самоврядування активно відгукується на здорові ініціативи, особливо, якщо йдеться про розвиток бізнесу. І запрошує до співробітництва, згідно з логікою: хто не шукає — той не знаходить.
 
Луганськ.
На знімку: селищний голова Лозно-Олександрівки Білокуракинського району Ірина Проценко.
 Фото автора.