Уже років п’ять місцем гучних соціальних конфліктів у Запоріжжі є авторинок, що розташований приблизно за три кілометри від міста — обабіч дороги на Оріхів. Щомісяця на ринку якщо не страйк, то пікетування міськради, намети біля облдержадміністрації, перекриття дороги. А все через невдоволення торгівців ставленням до них з боку власників й адміністрації ринку. До речі, кому не довелося особисто постояти на заблокованій Оріхівській дорозі, той про все справно дізнавався із повідомлень місцевих засобів масової інформації. В одних газетах про конфлікт писали стримано, в інших — емоційно, розповідаючи про ледь не звірства тутешніх охоронців й адміністрації. Щоб якось пригасити конфлікт, збиралися найрізноманітніші комісії, створені й міською, й обласною владою. Справа навіть доходила до Києва — на рівні галузевої профспілки, але час спливав, а нічого так і не змінювалося в ліпший бік.

Варта втомилася...

Зважаючи на те, що в інформаційному просторі Запоріжжя зазвичай просто так і пташка не цвірінькне і що акції протесту, як на мене, не були масовими, а швидше — організованими за всіма канонами піар-кампаній, такі справи не могли не викликати деяких підозр. Це ж які трудящі так грамотно, а головне, не боячись якихось для себе наслідків, відстоюють свої права? І взагалі: чому в затягнутому ряскою соціальної апатії Запоріжжі, де, попри всі зусилля обласної влади, борги у зарплаті станом на 1 січня все одно становитимуть трохи менше 50 мільйонів гривень, тільки авторинок — «гаряча точка»? Чому працівники інших підприємств — тих, що їх, не дуже церемонячись, сьогодні нахабно банкрутять, мовчать і не пікетують? І чому в цьому разі мовчить чи майже мовчить місцева, у тому числі й особливо «емоційна» преса? Невже тисяча працюючих на авторинку підприємців — з іншого, не зовсім запорізького тіста? І невже адміністрація ринку не лише так допекла людей, що змушує їх до акцій протесту, але й з нею ніяк не може дати раду влада, яка п’ять років поспіль терпить ледь не щомісячний скандал!

Найцікавіше те, що конфліктувала у різних випадках не тисяча підприємців, а, за різними даними, 20, 12 і навіть 6 осіб. Щодо влади, то вже 2010 року спочатку комісія Запорізької міськради, а потім і представницька комісія Запорізької обласної ради (в обох випадках минулого скликання) ухвалили безпрецедентне рішення. Перш ніж про нього сказати, зазначимо, що обласну комісію очолював перший заступник голови Запорізької облради Олександр Клепаков, який до останнього місця роботи тривалий час працював керівником обласного КРУ. Так ось, серед інших пунктів рішення комісії було й таке: припинити розгляд звернень підприємців авторинку в органах державної влади і місцевого самоврядування. Ось так! То це вже що — ніхто не захистить сучасний пролетаріат, який перемістився із заводських цехів за прилавки ринків? Та ні, просто, як на мене, «варта втомилася»... Адже під час засідання комісії Клепакова всі зацікавлені інстанції — від головного управління економіки облдержадміністрації, прокуратури і міліцейського управління боротьби з економічними злочинами до Держінспекції з використання земель, інспекції за цінами — заявили про відсутність у діях адміністрації ринку порушень чи наявності істотних порушень.

«Федерацію тривожить ситуація на авторинку. Ми вважаємо, що дії, до яких вдається запорізька профспілка «Єднання» і її первинна організація на авторинку, дезорганізують нормальну роботу колективу ринку, де працює майже 1200 підприємців. Ці дії, на нашу думку, суперечать чинному законодавству про профспілки, а в деяких випадках навіть підпадають під ознаки кримінальних злочинів. Ми впевнені, що справжньою кінцевою метою діяльності запорізької профспілки «Єднання» на авторинку є захоплення майна підприємців і земельних ділянок».

Із виступу голови Федерації профспілок працівників малого та середнього підприємництва України В’ячеслава Роя на прес-конференції влітку цього року.

Якщо війна, то чому на нашій території?

Варто додати, що пан Рой спеціально відвідав Запоріжжя, щоб вивчити ситуацію на місці. А ось що нам розповіла голова профспілки працівників і підприємців авторинку (альтернативна профспілці «Єднання») Наталія Лов’янникова, яка, до речі, як всі її колеги по профспілці, стоїть і торгує у власному кіоску.

— Всі ці останні п’ять років ринок не жив, а виживав, — каже Наталія Іванівна, яка до виходу на пенсію працювала заступником директора одного із запорізьких заводів будівельної галузі. — Бо які б заходи не вживалися, що б не пропонувалося ініціаторам справжнісінької бузи — тут іншого і слова не підбереш — нічого не допомагало. А часом їхні вимоги взагалі були нереальні: наприклад, віддайте нам землю ринку... І хай скарги стосувалися б роботи адміністрації, але коли від того страждають усі торгівці, це нікуди не годиться. Запорізький авторинок повноцінно працює раз на тиждень — у четвер. Про це знала вся Україна, і сюди майже з усіх областей приїздили люди. І ось ви, скажімо, пригнали із Західної України «фуру», а тут страйк... Або чекайте без будь-яких гарантій ще тиждень, або відразу рахуйте збитки. Через те думка переважної більшості членів нашої профспілки — а це 800 осіб, така — своїми діями ініціатори конфлікту з адміністрацією, а особливо особи, які, впевнена, стоять за ними, мали на меті одне — розорити та знищити наш ринок.

Цього, на щастя, не сталося. Як на мене, завдяки липневому рішенню обласної комісії з нашого питання. Пункт про відмову від розгляду скарг зробив свою справу: ситуація на ринку нормалізувалася. А головне, потроху почали повертатися багатотонні вантажівки з усієї України. Та й люди вже йдуть на роботу з іншим настроєм  — бо вже нічого не перекрито, не заблоковано, не йде черговий трус, нема чергового приїзду міліції та представників інших правоохоронних чи контролюючих органів...

Ще одним із рішень згаданої комісії стало виконання всіма підприємцями, у тому числі й членами профспілки «Єднання», вимог адміністрації. У разі невиконання — втрата робочого місця. Зважаючи на ймовірність оскарження дій адміністрації в судах з боку членів вказаної профспілки (деякі старі судові тяжби не завершилися і досі) адміністрація, звісно, за участю громадськості та контролю міліції діяла максимально скрупульозно із врахуванням усіх формальностей. Коли після кількох попереджень у встановленому законом порядку порушників все ж виселили з ринку, то все було заактовано, опломбовано тощо. І як мені відомо, жодних нових судових позовів з того часу немає.

Прийоми підкилимної боротьби

Ми зв’язалися з одним із співвласників ООО «Авторинок» Олександром Цокуром. Він також підтвердив, що ніяких нових позовів на дії адміністрації немає.

Хотіли почути й точку зору профспілки «Єднання», та спроби зв’язатися з її керівництвом були безуспішні. Телефон, який нам надали в облраді профспілок, вперто мовчав. Тоді автор цих рядків відвідав офіс профспілки «Єднання» у Будинку профспілок. У бухгалтера отримав телефон лідера, але протягом двох тижнів його мобільний так і не відповів. Власне, ми хотіли дізнатися, зокрема: якісь майнові претензії членів профспілки до адміністрації ринку є? І чи то правда щодо відсутності позовів до суду? Та, мабуть, не судилося...

Водночас було б некоректно змовчати про таке: на різних етапах розвитку цих подій профспілкова щука зоставалася корисною для того, щоб не дрімав адміністративний карась.

Певне, уже саме час поцікавитися: чому і як же вдавалося стільки часу тримати в напруженні авторинок, його працівників, та й, за великим рахунком, муштрувати місто загалом? Звісно, і дії власників та адміністрації ринку, на мою думку, нерідко давали достатні приводи для невдоволення. Хоча, з другого боку, хтось додасть: як і скрізь. А коли вже сварка почалася, то на війні — як на війні: пани чубляться, а в мужиків лоби тріщать! Тож, як на мене, про пролетарську солідарність у даному разі не може йти навіть мова.

До речі, ніхто із моїх співрозмовників навіть не натякнув, хто міг би стояти, як вони самі стверджували, за рейдерською атакою на Запорізький авторинок? Однак аналіз спрямованості преси, несподіване літньо-осіннє затишшя з рішеннями одразу двох комісій — міської й, особливо, обласної, наштовхнули мене на думку, що в битві за спокійне життя авторинку переміг хтось інший. І що, як на мене, навіть «варта втомилася» теж якось дуже своєчасно. Бо саме того часу в справжніх баталіях, що відбувались у Запоріжжі ще на далеких передвиборних підступах, одна із впливових місцевих промислово-фінансових груп якось несподівано втратила свій політичний вплив. А не виключено, що в неї міг бути й інтерес до авторинку також. І вже тільки після цього настав спокій. Залишилося тільки гадати, чи надовго. Бо надто це вже ласий бізнес-шматок, щоб від нього спокійно відмовитися...

Фото автора.