Питання про те, яке підприємство в селі Бунчуківка вважається головним, на перший погляд, може здатися нелогічним. Само собою зрозуміло, що в сільській місцевості бюджетоутворюючими підприємствами здебільшого стають виробництва сільськогосподарського профілю. Є такі в Бунчуківці і працюють вони добре, та тільки селяни найчастіше як головне підприємство села називають швейну фабрику. І такий акцент уваги цілком виправданий.
Як відомо, у сільській місцевості знайти роботу дуже важко, до того ж істотні корективи в цю проблему вносить ще й сезонний характер сільгоспвиробництва. Коли в Бунчуківці пройшла чутка про те, що в селі створюватимуть швейну фабрику й вона шитиме за замовленням західних фірм, багато хто не повірив, поставився до цього скептично. Та щоб бунчуківцям довірили обшивати Італію та Німеччину!? Просто якийсь анекдот. Та в селі і швачок немає. Баба Галя шиє фартухи на продаж, та це не береться до уваги. Але коли у приміщенні закритої школи почали робити ремонт, а Бунчуківкою поширилась офіційна інформація про набір жінок для навчання, щоб працювати за швейною машинкою, навіть скептики притихли й запаслися оптимізмом.
Так, це сталося. Розв’язуючи проблему зайнятості населення, районна влада й керівництво луганської швейної фабрики «Глорія-джинс» домовилися про співробітництво. І цех відкрили у грудні 2008 року. Це справді був новорічний подарунок, що фірма «Глорія-джинс» підготувала не тільки для самих бунчуківців, а й для жінок одразу декількох населених пунктів району. Сьогодні тут працюють понад 160 людей, переважно молодь, заробітна плата в середньому становить 1600—1700 гривень, що для сільської місцевості чимало.
Зрозуміло, що на самому початку були проблеми із кваліфікацією робітниць, тому що більшість із них уміли лише голку в руках тримати і зі швейною технікою не дружили. Але пройшли навчання, опанували навички під керівництвом досвідчених майстрів «Глорії-джинс» і незабаром, справді, працювали над виконанням замовлення західних фірм Німеччини та Італії — шили пальта. Робота відповідальна, потребувала високої якості, але сільські дівчата з нею впоралися.
Відкриваючи виробництво в Бунчуківці, керівники «Глорії-джинс», зрозуміло, зважили всі «за» і «проти» і знайшли можливість створити сприятливі умови для роботи. По-перше, підприємство виділило транспорт для доставки людей із прилеглих сіл, розв’язало проблеми опалення приміщення. Спочатку робітниці заробляли мало, оскільки їхня кваліфікація ще була низька, тому підприємство доплачувало, щоб люди мали мотивацію продовжувати працювати й освоювати справу. Фінансово-економічну кризу колектив пережив дуже важко, але залишився живий завдяки спільним зусиллям. У якісь вирішальні моменти свою позицію витримала місцева районна влада, розумні рішення приймало керівництво фабрики, а головне — запаслися терпінням, і не розбіглися люди. В інших районах схожі відділення все-таки довелось закрити, а в Білокуракинському фабрика вистояла. Щоправда, поміняла профіль. Уже два місяці в Бунчуківці шиють трикотажні вироби для дітей і підлітків. Продукція йде на внутрішній ринок.
— Роботи досить, — розповідає начальник Білокуракинської швейної ділянки Любов Козлова. — Наприклад, минулого місяця ми випустили понад 160 тисяч футболок для дітей від 2 до 18 років. Чотири бригади працюють у дві зміни. У нас трудяться не лише жінки, а й молоді хлопці, які виконують різні допоміжні функції. Наявність роботи утримує людей у селі. У перспективі є можливість розширити нашу фабрику, але для цього треба вкласти кошти в заміну сільського трансформатора. Наше виробництво енергоємне, і старе устаткування радянського періоду не може впоратися з навантаженням. Тільки-но з’являться кошти, трансформатор буде замінено, тож перспектива в нашої сільської фабрики є.
На знімку: в цеху триває робота.
