Туристи, що подорожують лісовими стежками біля підніжжя гори Чатир-Даг, можуть наштовхнутися на дві незвичайні плантації з могутніми деревами. Піднімаєш очі — і бачиш руді стовбури із кронами, що зникають у небесній височіні.
Це — секвоядендрон гігантський (Sequoіadendron gіganteum), більше відомий як «мамонтове дерево». У сучасній літературі диво-дереву присвячено безліч наукових і публіцистичних матеріалів. Учені не завжди сходяться в цифрах і прогнозах, що й не дивно: все незвичайне завжди обростає домислами і легендами. Секвоя справді унікальна. По-перше, це одне з найвищих дерев планети. Окремі екземпляри досягають справді колосальних розмірів: 110—140 метрів заввишки і 20—23 метри в поперечнику стовбура. До того ж секвоя — справжній довгожитель. Вона може прожити, лише вдумайтеся, від 2 до 6 тисяч років!
Батьківщина секвої — Північна Америка. Понад 60 мільйонів років тому вічнозелений хвойний велетень був широко представлений у Північній півкулі. А нині масова популяція секвої збереглася лише на заповідних західних схилах Сьєрра-Невади в сонячній Каліфорнії. У тамтешніх гаях залишилося близько півтисячі дерев. Першовідкривачі, вражені величністю і специфічним розташуванням дугастих звисаючих гілок, схожих на бивні мамонта, і корою, що нагадує шерсть, прозвали його «мамонтовим деревом». А свою першу назву могутній представник сімейства кипарисових одержав від австрійського ботаніка Стефана Ендліхера на честь видатного вождя американського племені ірокезів Секвої («Секви»).
Але як зелений велетень потра- пив на благодатну кримську землю? Звісно, його ж не вітром надуло. Перші кілька екземплярів секвоядендрона гігантського було завезено й висаджено вченими на території Нікітського ботанічного саду ще 1858 року. Й донині тут можна побачити найдавніші і найвеличніші екземпляри у всій Європі! Поряд ростуть і 40-річні «дитинчата» дерева, отримані шляхом живцювання. Так, крок за кроком секвоя почала впевнену ходу південобережними парками Криму.
То звідки вона взялася в глибині наших гір? Безперечно, до появи «мамонтового дерева» в гірничо-лісовій зоні півострова доклала руку людина. Щоправда, сталося це в 60-х роках минулого століття, коли науковий співробітник Державного Нікітського ботанічного саду Геннадій Данилович Ярославцев вирішив довідатися, чи приживеться секвоя в умовах гірського Криму. Учений, спонукуваний ідеєю проведення першого в Радянському Союзі наукового експерименту із впровадження «чужоземця», попросив працівників лісу знайти місце для успішної реалізації плану. І в 1964 році робота закипіла. В експерименті брав участь і Анатолій Потапенко, тоді помічник лісничого Алуштинського лісництва.
На жаль, Геннадія Ярославцева вже немає в живих, а от розшукати ветерана лісового господарства Криму Анатолія Олександровича Потапенка (на знімку), котрий власними руками висаджував ці секвої, нам удалося. Із задоволенням надаємо йому слово.
— Експеримент справді був незвичайний. До нас у всьому СРСР у гірській місцевості такого ніхто не робив. Ярославцев узяв посадковий матеріал із ботсаду і прийшов до мене. Почали думати, що так як. Під час вибору місця ми керувалися декількома мотивами. По-перше, секвої постійно потрібна волога, тому перший гайок ми створили просто біля джерела, до речі, нині діючого. По-друге, для охорони цінних порід був потрібен нагляд. У мене тоді там поблизу в землянці жив лісник з родиною. Він і стежив, щоб сіянці не розтягували люди, не повисмикували дикі кабани або олені. Тварини тільки псували культури: могли висмикнути, пожувати і виплюнути, бо секвоя була їм не до смаку.
Здійснили, як має бути, суцільну обробку ґрунту і стали саджати дерева вручну під «меч Колесова». Щоб краще замаскувати ділянку від сторонніх очей, між секвоями висаджували сосну кримську. А секвоя ж росте швидко, вона як поперла! Не витримуючи конкуренції, сосна стала гинути. Хотів було вирубати сосняк, що засихав, та Ярославцев слізно попросив нічого не чіпати, щоб він продовжував свої дослідження за насадженнями. Я пішов на поступки, і зрештою він захистив по секвої докторську дисертацію.
Два невеликі гайки «мамонтового дерева» на висоті 850 метрів над рівнем моря ростуть і здраствують досі, досягши 20 метрів висоти й 40 сантиметрів у діаметрі (на знімку). Зелені велетні успішно прижилися і прагнуть жити далі, не бажаючи бачити під склепінням своїх віт розпалені недбайливими людьми багаття. На жаль, несвідомі громадяни, спокусившись екзотикою, періодично влаштовують пікніки поблизу секвой, не замислюючись про наслідки. Звідки їм знати, що ці гаї — єдині в гірничо-лісовій частині Криму. Цей зелений куточок дикої природи, так само як і всієї лісової скарбниці Криму, потребує вкрай дбайливого ставлення з нашого боку. І завдання кожного кримчанина й гостя півострова — зберегти цю реліктову зону для себе й наступних поколінь, і в жодному разі не допустити повторення сумної долі попередників секвої — величних мамонтів.
Фото Максима ГОЛОВАНЯ.
