Олександр Бандурка: «Наша міліція рано чи пізно, але стане поліцією

— Справді, Закон про міліцію був одним із перших законів молодої незалежної держави Україна. Під Законом про міліцію стоять підписи трьох депутатів: Бандурка, Дідоренко, Кондратьєв. На жаль, моїх колег уже немає в живих, а закон діє. У цілому закон розроблений непогано — до нього було внесено лише три поправки за ці майже 20 років. Але питання, мабуть, в іншому: а чи відповідає він сучасному розвитку України, чи потрібно сьогодні його вдосконалювати, вносити зміни? Безумовно. За двадцять років у державі відбулися значні соціально-економічні, політичні зміни. В нашому ужитку з’явилися такі терміни, як конкуренція, несумлінна конкуренція, монополізація та демонополізація, з’явилася, на жаль, і ціла низка нових злочинів, які звичайними методами вже не зупиниш: кібернетична, транснаціональна злочинність, торгівля людьми тощо.

Ще одне важливе питання: а чи справляється сьогодні наша міліція з тими завданнями, які визначені Законом про міліцію? Думаю, найбільш точною буде відповідь: і «так», і «ні». Українська міліція діє не в ізольованому суспільстві, вона часточка свого народу, і той негатив, що властивий, на жаль, нашому співтовариству, є й у міліцейському середовищі: пияцтво, агресія, насильство, а відтак несумлінне виконання службових обов’язків, зловживання владою. Тому, безумовно, діяльність міліції потребує серйозних «коректувань». Але, з другого боку, є чимало проблем у правовому, матеріальному забезпеченні. А в результаті все це породжує корупцію, зловживання владою, застосування до затриманих недозволених заходів дізнання, організацію, як тепер кажуть, «наїздів» з метою одержання хабара.

Ці пороки системи керівництву МВС добре відомі й жорстко припиняються. Але, повірте, одними каральними заходами проблему не вирішити. Нам у XXІ столітті потрібна зовсім інша поліцейська служба, що дивитиметься на громадянина не як на потенційного злочинця й потиратиме руки в той момент, коли людина спіткнулася, а бути з самого початку своєрідною страховкою для громадянина, убезпечувати його від незаконних, поганих учинків, подавати руку допомоги в біді, а не тільки замикати наручники на зап’ястях. Громадяни повинні бачити в стражах закону заступників, а не інквізиторів у сучасному вигляді, даруйте вже за таке порівняння.

— Дозвольте спочатку трохи відійти від теми. Безумовно, реформи повинні мати підтримку в законодавчому, правовому полі, але, що набагато важливіше, вони повинні бути забезпечені політичною волею, внутрішнім переконанням у правильності й послідовності обраного шляху самих реформаторів, починаючи від центральних органів влади й закінчуючи, напевно, місцевою владою невеликого українського села. А потім, усі законодавчі нововведення необхідно органічно «вмонтувати» у громадське життя, у моральне й культурне середовище суспільства. Адже ухвалюючи закони, ми найчастіше не враховуємо ті об’єктивні економічні, соціальні обставини, що склалися в країні в останні роки. Не зовсім вдале прийняття Податкового кодексу — яскравий тому приклад. Бо треба зважати на те, що за останні роки сформувалася ціла соціальна верства населення, середній і малий бізнес, як ми його називаємо, але який, треба сказати чесно, не завжди робить свою справу в рамках закону, а часто й зовсім нелегально або в тіньовій сфері. Отож не може він змінитися у своєму мисленні, поведінці, поглядах лише одним указом Президента. Потрібна велика правова, роз’яснювальна робота.

Але яка в цій, безумовно, архіважливій справі роль міліції, а головне — чи може міліція, вся правоохоронна система стати одним із локомотивів змін на краще? Безумовно, досвід Грузії — тому непоганий приклад. Але тільки треба розуміти, що Грузія — маленька, компактна країна. А Україна дотепер мала найбільший бюрократичний апарат у Європі. І зрушити його, перебороти його опір — одразу не вдасться. Але цю роботу все-таки нам усім доведеться зробити, якщо ми справді хочемо жити в нормальній європейській країні. Адже корупція починається не з сантехніка, слюсаря, шляховика, а з чиновника, який при владі, від якого залежать успіх, блага іншої людини, співробітників правоохоронних органів, служителів судової влади, які вже умудряються брати винагороду з громадян навіть за законне рішення у справі.

— Але не може ж такий стан речей тривати вічно. Скорочення непотрібних ланок, як у чиновницькому апараті, так і в міліцейському відомстві, — справа вкрай необхідна. Адже якщо ці люди не завантажені конкретною роботою, тоді вони «завантажують» усе суспільство роботою на них. Коли я прийшов на службу в центральний апарат МВС, там було 511 співробітників. Зараз — близько 3000. Міністр скоротив 500 осіб — і нічого не змінилося на гірше. Я думаю, треба й далі позбуватися баласту, як у самому міністерстві, так і на місцях, в обласних управліннях, райвідділах.

У нас у системі МВС 15 вузів. Багато з них з найвищим статусом. Але чи всі вони відповідають своєму високому призначенню? Не думаю. Реформу необхідно починати, насамперед, із зовсім іншої, якісної, підготовки майбутнього фахівця, що має прийти завтра на зміну нинішнім, будемо відверті, не завжди відданим інтересам служби офіцерам МВС. Наказом №90 міністра внутрішніх справ передбачено цілий комплекс заходів, як запобігти, застерегти і як покарати за провини та злочини керівників та їхніх підлеглих, які скоїли посадові злочини. Але одного наказу вочевидь недостатньо.

От ми щорічно проводимо досить серйозний конкурс при вступі хлопців до університету, відбираємо кращих, вони проходять співбесіду, серйозні медичні комісії, спеціальні перевірки, а все-таки допускаємо чимало помилок. Отже, не вистачає ще чогось, важливішого, у професійному навчанні й вихованні такого працівника правоохоронної системи, який би мав стійкий імунітет до різних негативних впливів і спокус.

У Чернігівській області є спеціальна колонія, де відбувають покарання колишні судді, прокурори, міліціонери, працівники СБУ. Багато хто кається у скоєному і навіть виношує плани, як повернутися до тієї справи, якій вони колись присвятили своє життя. Вороття не буде. Але мені здається, що в процесі професійної підготовки ці люди не почули, не засвоїли ті ключові фрази, які не менш важливі, ніж профнавики: закон понад усе, честь мундира, достоїнство, совість, патріотизм...

Сьогодні в нашому університеті, можливо, один із найпотужніших потенціалів наукових, педагогічних кадрів освітньої й наукової системи МВС: 34 доктори юридичних наук, сім докторів технічних наук у сфері штучного інтелекту та інформаційної безпеки, чотири доктори філософських наук, ціла когорта докторів психологічних, педагогічних, соціологічних, економічних та інших наук. Але покладатися тільки на виховання у вищій школі недостатньо. Тому що все починається з родини, школи, вузу. Якщо в цих життєво важливих інститутах буде закладено правильне формування людини, громадянина, фахівця, то це вже майже гарантія його відповідальної поведінки в суспільстві, бездоганного служіння Батьківщині й Закону.

— Я, безумовно, великий патріот міліції, людина, чиє життя сформувалося й відбулося в її лавах. Але сьогодні настав час, коли потрібні якісні зміни не тільки в суті, а й у формі. Останні законопроекти, над якими я працював спільно з багатьма іншими вченими, називаються Закон України «Про поліцію», «Концепція реформування органів кримінальної юстиції». Документи передані вже на розгляд міністрові внутрішніх справ України Анатолію Володимировичу Могильову, до Комітету законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Верховної Ради України.

Ви, звісно, запитаєте — в чому принципова відмінність поліції від міліції? Гадаю, це тема окремої розмови, і ми, напевно, до неї ще повернемося. Але зараз треба відверто визнати: у самій суті призначення міліції й поліції, у тих методах роботи, які покладені в основу діяльності міліції й поліції.

Міліцейська система, треба чесно сказати, багато в чому себе зжила в сучасній Україні. Десятиліттями перед нашим міліціонером стояло завдання: знайти, викрити, знешкодити, покарати, посадити у в’язницю! І наш міліціонер до сьогодні доблесно виконує цю головну свою функцію, сформульовану ще в революційні роки минулого століття. У нього, хай як парадоксально, мета: ось стільки скласти протоколів, стільки затримати, заарештувати, посадити на лаву підсудних. Інакше начальство буде супитися і робити відповідні висновки.

А поліцейський повинен стежити за порядком, за дотриманням законності, надавати допомогу людям, яких спіткало лихо. Безумовно, поліція буде зобов’язана розкривати злочини, припиняти злочинність. Але діятиме вже не як карально-репресивний апарат, а як правозахисний. Ми розуміємо, що змінити «корочки», вивіски, пошити нову форму — це не завдання. Завдання — змінити психологію начальників, молодшого офіцерського складу, що формувалася роками, десятиліттями. Адже не секрет, що молодий лейтенант, ще не навчившись до пуття і протокол скласти, а вже намагається дивитися на землю грішну, на її народонаселення очима небожителя. Це небезпечно й від цього багато наших бід. Треба безжалісно викорінювати ці старі уявлення про місію в суспільстві людини з грізними «корочками» та з пістолетом під пахвою.

— Але, повірте, обирають професіоналів, а не як у нас було донедавна, коли начальниками УВС, на високих посадах у МВС опинялися люди, котрі навіть не мали допуску до оперативно-розшукової діяльності. Але, напевно, перш ніж озброюватися зарубіжним досвідом, непогано було б згадати свої вже добре забуті напрацювання. Адже раніше, за радянських часів, начальник міської міліції підкорявся як вищестоящому керівництву, так і міській раді. Чим не підзвітність територіальній громаді? Я думаю, у наших сучасних реаліях дієвих міських рад такий подвійний контроль змусив би деяких недбайливих начальників або працювати на повну силу, або написати рапорт про свою профнепридатність. Напевно, у цьому зв’язку треба згадати і про наставництво, і, можливо, про народні дружини, оперативні загони добровольців. На наші вулиці, у наші двори необхідно повернути спокій і безпеку, щоб громадяни могли спокійно гуляти й не боялися пізно повертатися додому. На злочинність, на вуличне хуліганство, на лихослів’я і цинічну поведінку розгнузданих молодиків справді треба наступати єдиним фронтом, інакше все буде залишатись як є, якщо не гірше.

 

Харків.