2010 рік відзначився рекордною кількістю аномальних метеоявищ, стихійних лих, техногенних катастроф. Вкотре ми отримуємо попередження: на Землі відбуваються необоротні зміни, і людство має замислитися над наслідками своєї діяльності. А також бути технічно готовим до стихій і техногенних аварій. Про те, які ноу-хау пропонує сучасна українська наука у відповідь на ці виклики, ми говоримо з народним депутатом України, членом фракції Народної партії, директором Інституту телекомунікацій і глобального інформаційного простору, членом-кореспондентом НАНУ, доктором фізико-математичних наук Станіславом ДОВГИМ та одним із провідних науковців Інституту телекомунікацій, професором Володимиром ЗАХМАТОВИМ.
— Зараз пересічному українцю здається, що між ним і природними процесами, стихією, знаходиться хіба що тонкий шар захисних механізмів профільних відомств оперативного реагування — МНС, МВД. Чи використовує держава потенціал української науки? І чи здатна вітчизняна наука давати відповіді на нові запити?
(С. Довгий) — У системі Національної академії наук достатньо дослідних інститутів, які займаються прикладною тематикою. Наприклад, очолюваний мною Інститут телекомунікацій і глобального інформаційного простору НАН України. Наш творчий колектив було зібрано в надзвичайних умовах: у рамках робіт Академії наук з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Потім ми створювали систему «Інформ-Чорнобиль», яка стала базовою для багатьох профільних міністерств. Брали участь у низці міжнародних проектів, зокрема, — JSP-2 (створення Загальноєвропейської системи підтримки прийняття рішень на випадок аварії на ядерних об’єктах). Нині головними напрямками роботи Інституту є проекти в сфері сучасних інформаційних, телекомунікаційних технологій, моніторингу і прогнозування стану довкілля, запобігання надзвичайним ситуаціям. Тобто ми намагаємося давати відповіді на найбільш актуальні запити сьогодення — у сфері нашої компетенції.
— Український досвід ліквідації наслідків аварії на Чорнобильський АЕС є унікальним для всього світу. Які з використаних тоді підходів доцільно використовувати зараз, в умовах нових аномалій?
(С. Довгий) — У той трагічний час українські науковці в експериментальному порядку впровадили багато цікавих нових технічних рішень. Ноу-хау, які були знайдені і впроваджені після аварії в екстреному порядку, потім розвивалися спеціалістами нашого Інституту і зараз можуть стати запорукою безпеки цілих країн. Один із найбільш показових прикладів — це якісно нова технологія пожежогасіння.
(С. Довгий) — Пізніше цю технологію було застосовано для розпорошення в’яжучих речовин («нафтової бурди»), які локалізовували радіоактивний пил у складно доступних місцях. У той же період у зоні було успішно випробувано багатоствольний модуль — стаціонарний пристрій для гасіння пожеж із використанням вибухової технології розпорошення суміші для гасіння.
— Те, про що ви говорите, — це просто переворот свідомості. Тобто існують просто революційні методи гасіння особливо небезпечних або великих пожеж, і ці ноу-хау вкриваються пилом десь на полицях науковців?!
(С. Довгий) — Ноу-хау є, і ми їх не приховуємо. Навпаки, багато років ми послідовно займаємося впровадженням цих технологій у життя, але справа чомусь просувається дуже повільно. Ще за радянських часів Міноборони зробило замовлення на дослідні партії багатоствольних установок для гасіння пожеж і підвісних бомб. Ці зразки і використовувалися в зоні ЧАЕС. Пізніше була виготовлена дослідно-промислова партія спеціальних машин на базі танка Т-62 і з використанням багатоствольних пристроїв для гасіння шляхом вибухового розпорошення. Ці машини отримали назву «Імпульс-3» і «Імпульс-3М».
(В. Захматов) — Залп такого танка протипожежним порошком, водою, піною або їх сумішшю дає в порівнянні зі звичайним протипожежним танком разючий ефект. Адже останній є просто броньованою пожежною машиною, яка повинна максимально наблизитися до вогню і гасити його брандспойтом, поки вистачає води. Натомість «Імпульс» здатний трьома залпами погасити складну пожежу, причому з безпечної для екіпажу відстані (хоча машина й зберегла протиснарядну броню, систему очищення повітря для екіпажу, а також обладнана теплозахисним екраном). Сім таких танків перебувають на озброєнні особливо важливих пожежних частин України: ЧАЕС, нафтові і газові свердловини Полтавщини, Черкаський «Азот», декілька НПЗ. 15 таких машин працюють у Росії. Технологію підвісної бомби декілька разів використовували при гасінні лісових пожеж біля Ялти, в районі Калуша, в Кумертау (Башкорстостан). Сьогодні такі вогнегасні бомби застосовуються в особливо складних випадках гасіння лісових пожеж в Швейцарії і Германії.
— Та, якщо чесно, то цьогорічний досвід боротьби з пожежами наших сусідів-росіян не дуже надихає. Пожежі палали тижнями, постраждали цілі райони, десятки сіл, наявні жертви. А боротьба з вогнем — як завжди, похапцем, усім миром і хіба що не голими руками. Що, власне, притаманне і нашій країні. Чому ми не бачимо цієї революційної техніки на озброєнні?
(В. Захматов) — Це питання до влади, до її стратегії. Державна машина — дуже інертний механізм, який існує за своїми законами, на жаль, не завжди обумовленим здоровим глуздом. Наприклад, МНС Росії таки виявило зацікавленість у створенні спеціальних бомб для гасіння водно-пиловою сумішшю. Але сталося це, як завжди, вже після трагедії. Та й поки що це тільки наміри. Українське МНС не зробило висновків навіть після трагедій — наприклад, вибухів і пожеж на складах боєприпасів у Новобогданівці і Лозовій. Танки з багатоствольною установкою — ідеальний засіб для швидкої локалізації вогню на артскладах. Але Міноборони і МНС чомусь так не вважають. Ще один приклад — універсальний далекобійний вогнегасник з імпульсним розпорошенням сумішей (вода, гель, порошки, пісок тощо), також моя розробка. В Україні починали виготовлення цього вогнегасника, але до масового виробництва так і не дійшло.
— Але, можливо, у пристроїв є якісь дефекти, які обмежують його практичне використання?
(В. Захматов) — Імпульсний вогнегасник успішно пройшов випробування не тільки на дослідних полігонах, але й на практиці. А підтвердженням моїх слів є співпраця зі швейцарською фірмою «Pyromex», яка зараз налагоджує серійне виробництво цих вогнегасників за моєю авторською розробкою. Нещодавно я повернувся з Ізраїлю, де фірма «Спектронікс» — світовий лідер пожежо-вибухозахисної техніки — після успішних випробувань мого пристрою запропонувала його для захисту військових вантажівок, бронетранспортерів.
— Ваша технологія імпульсного розпорошення адаптована тільки під задачі пожежегасіння?
(В. Захматов) — Ні, за потреби її можна використовувати в багатьох сферах. Наприклад, боротьба з тероризмом...
— Поливати терористів водою??
(В. Захматов) — Не зовсім. Я розробив технологію нейтралізації терористичних груп шляхом створення сильної пилової бурі з імпульсного розпилювача. Цей беззбройний і безвогневий спосіб особливо актуальний за умов, коли терористи захопили пожежо-вибухонебезпечні об’єкти (нафтова свердловина) або під’єднані до вибухівки. Але це тільки один з варіантів застосування імпульсного розпилення сумішей. В цьому році, після безпрецедентної техногенної катастрофи на нафтових свердловинах компанії «ВР», я б звернув увагу на можливість використання імпульсного розпилювання для... збору нафти з забруднених територій.
— У вас є рішення, які могли допомогти американцям очистити територію від мільйонів барелей нафти, що потрапила у води Мексиканської затоки?
(В. Захматов) — Є. І низка міжнародних організацій надсилали ці пропозиції від нашого імені. Справа в тому, що існуючі зараз технології збору нафти за допомогою кораблів-нафтозбірників досить дорогі (вартість очищення 1 кв. м моря — до 40 євро) і не дуже ефективні, оскільки не запобігають повністю забрудненню нафтою берега. А операції очищення пісочних пляжів набагато складніші, довготривалі і дорогі (від 100 євро за 1 кв. м). Набагато економніше і, що більш важливо, безпечніше для екосистеми, збирати нафту з поверхні моря. Ми запропонували технологію імпульсного розпилення адсорбенту по поверхні води за допомогою тої ж таки багатоствольної установки з вартістю очищення до 5 євро/кв. м.
— А як нині зазвичай збирають нафту при розливах? Наприклад, у нашій країні?
(С. Довгий) — Частіше за все адсорбенти (спеціальні суміші) елементарно висипають з мішків з борту аварійно-рятувального корабля або розкидають лопатами на поверхню нафтової плівки. Зрозуміло, що за такого підходу ні про яку рівномірність розпорошення або ефективний розподіл сорбентів не йдеться. У Мексиканській затоці адсорбенти розпилювали з літаків і вертольотів — цей спосіб дозволяє охопити більшу площу, але з величезними втратами — адсорбент легкий, і повітряні потоки відносять його далеко до локалізації розливу. Ще одна складність — збір забрудненого сорбенту. Це також складна і трудомістка операція. А утилізація сорбента, яка зазвичай робиться шляхом спалювання, ще й екологічно небезпечна.
— І ця технологія могла б спростити ліквідацію розливу нафти після аварії танкера «Волгонефть-139» в Керченській протоці в листопаді 2007 року, коли в Чорне море потрапило більше 4000 т нафтопродуктів?
(С. Довгий) — Так, саме для захисту водного басейну Чорного і Азовського морів ми і створювали цю технологію. Ці водні басейни є важливими шляхами транспортування нафти в танкерах і підводних трубопроводах. Нам потрібно зробити висновки після аварії у Керченській протоці і обладнати кораблі МНС, берегової охорони спецтехнікою, яка давала б можливість оперативно локалізувати розлив нафти, не допускаючи забруднення берегів і осідання нафтових конгломератів на глибині. Якщо такими установками для розпилювання адсорбента обладнати по декілька кораблів у портах на шляху вантажних або трубопровідних потоків, то під час аварії всі ці кораблі оперативно зможуть «розстріляти» нафтову пляму. І, до речі, одна й та ж сама розпилююча імпульсна установка може заряджатися як снарядами з адсорбентом, так і з вогнегасною сумішшю — на випадок виникнення пожеж на судах.
— На вашу думку, нинішній рік, з його аваріями, розливом нафти, тривалими лісовими пожежами — це виняток чи частина нових правил проживання на Землі?
(С. Довгий) — Я не схильний до апокаліптичних настроїв. Справді, людська діяльність дуже суттєво позначається на стані планети, кліматі. Уже підтвердились деякі наукові прогнози — за останнє десятиліття було відмічено підвищення температури на планеті на півтора-два градуси. Що, у свою чергу, викличе почастішання лісових пожеж чи не вдвічі. Техногенний фактор становить постійну загрозу хиткому балансу екосистем. І висновок з усього цього один — людство має не спати, бути пильним і уважним, мислити стратегічно і системно, спрямовуючи головні зусилля на аналіз, запобігання катастрофам і найбільш оптимальну їх ліквідацію.
