З’ясовується, що за «залізною завісою» навіть вогні циркових арен горять зовсім по-іншому!

Як наслідок, ми спостерігаємо, як з’явилися на наших теренах і плідно працюють різного калібру «хижачки» навколо циркових справ. Одні з них, а це повноцінна фахова команда, вербують студентів до канадського цирку «Дю Солей», інші — до цирків «Крона», «Ронкаллі» та ін. Працюють також менеджери з Південної Кореї, Китаю, Малайзії. Тобто, знаючи, що Київська муніципальна академія естрадного та циркового мистецтв завжди демонструє високоякісний «продукт», фахівці циркового шоу-бізнесу всіляко проявляють до неї інтерес.

Усім відомо, що в усьому світі цирковий бізнес є найприбутковішим, хоча й фінансовоємним.

Провідні цирки світу вкладають у свої проекти мільйони доларів, створюючи справжні феєрії — вистави, де задіяні артисти всіх жанрів цирку і вар’єте. Проте якістю свого продукту менеджмент досягне зацікавленості платоспроможного глядача. Саме тому стає зрозумілим, чому фахівці цирку та вар’єте з’їжджаються з усього світу, щоб подивитися випускну виставу академії. Це показник високопрофесійного ставлення до своєї справи.

Щодо рідної неньки-України, то в нас усе проходить набагато складніше. Циркова галузь складається з Державної циркової компанії 12 обласних цирків, яких ця компанія забезпечує програмами і фінансує, а якщо бути більш точними, то недофінансовує. Будівлі обласних цирків занедбані, обшарпані й потребують негайного ремонту чи навіть реконструкції. Творчий рівень програм, які пропонуються глядачеві, взагалі не коментується. Керівництво цирків не вирішує творчих питань, не робить власних програм чи вистав, тому природно, що їх не цікавлять випускники єдиного в Україні вищого навчального закладу, який готує артистів і режисерів цирку. Справді, навіщо перейматися творчістю, якщо державна компанія вчасно надішле чергову програму з дресированими собачками і п’ятдесятирічними жонглерами, які працюють з трьома м’ячиками, тощо.

До того ж, з огляду на те, що йдеться про державну структуру цирків, — директорові такого цирку все одно, ставити свою програму чи отримувати її з «конвеєра» — зарплата не змінюється.

Безперечно, така схема діяльності вкрай непродуктивна. Вона не дає можливості утримувати цирки на достойному технічному та фінансовому рівні, з одного боку, а з другого — унеможливлює творчий пошук, виробництво сучасної циркової продукції.

Як бачимо, проблема заходить у безвихідь, яка не дає дивідендів ані циркам, ані державі, ані глядачам.

На щастя, українці мають альтернативний вибір: у державі є приватні цирки, акціонерні проекти. Найяскравіший приклад — цирк «Кобзов». Це — низка циркових проектів, різноманітних за змістом. Продюсером є видатний діяч цирку — Микола Миколайович Кобзов.

Безумовно, і в приватних циркових проектах є свої проблеми, передусім творчого характеру. Проте структура приватного цирку, його мобільність, реакція його керівників на останні світові досягнення, а як результат — фінансові здобутки, — все це дає право на повноцінне існування недержавних циркових проектів.

Сподіваюся, що зовсім скоро настане час, коли керівництво держави і галузі, зробивши фаховий аналіз стану справ, нарешті зробить висновки щодо утримання циркової галузі, а точніше, щодо того, хто і кого має утримувати — держава цирк, чи цирк державу, як це відбувається в усьому світі. Безсумнівно, це тягне за собою цілу революцію в галузі. Вона вже давно назріла й неодноразово обговорювалася на багатьох колегіях Міністерства культури і туризму України.

Це окрема тема для розмови, тим більше що зараз готується постанова Кабінету Міністрів України про підтримку циркової галузі. Дуже цікаво, кого і що вирішать підтримати в цій галузі...