Закон «Про соціальний захист дітей війни» мав шляхетну мету — визнати на державному рівні важкий життєвий шлях осіб, чиє дитинство збіглося з роками Другої світової війни. Але, як відомо, благими намірами викладено дорогу в пекло. Саме на нього перетворюється життя пенсіонерів, які намагаються отримати передбачені законом кошти.

Серед пільг, на які можуть розраховувати діти війни, найпопулярнішою є доплата до пенсії за віком. Це 30 відсотків від мінімальної пенсії. Але отримати їх не так уже й просто.

Ніна Іванівна Грищенко наступного року святкуватиме свій 75-річний ювілей. Коли закінчилася війна, їй було дев’ять. У пам’яті добре закарбувалися всі страхіття війни. Усе життя важко працювала на будівництві. Нині до пенсії у 756 гривень отримує доплату в розмірі 49,80 гривні. «Багато пенсіонерів звертаються до суду, і Пенсійний фонд за його рішенням виплачує заборгованість. Але чому я маю це робити, якщо є закон, — не розуміє жінка. — У Пенсійному фонді сказали, що не можуть платити всім, а тільки за рішенням суду».

— У масштабах усієї країни ситуація, що склалася на сьогодні з кількістю позовів до Пенсійного фонду, досягла критичної межі, — розповідає голова ГО «Правова єдність» Ольга Настіна. — Наші центри працюють з вересня 2007 року і щоденно до них звертаються від 2 до 15 осіб. Одних цікавить, як правильно написати позов, інших — як потрапити до суду або що робити з його рішенням.

Хоча до суду звертаються далеко не всі. Дехто не може цього зробити через обмежені фізичні можливості. А хтось вважає це просто принизливим. Адже є закон, який має працювати.

— Нашу систему пільг і соціальної підтримки не можна назвати ані справедливою, ані ефективною. Маємо величезний відсоток пільг, встановлених за так званими професійними ознаками, а не соціальними. Тобто думка, що держава допомагає бідним, — це певна ілюзія, — вважає Роман Романов, директор програми «Верховенство права» міжнародного фонду «Відродження». — У багатьох випадках перерозподіл коштів відбувається за зовсім іншими ознаками. Але головне, що саме встановлення тих чи інших соціальних пільг не ґрунтується ні на конкретних механізмах, ні на конкретних запитах, ні на конкретних обрахунках. І випадок із дітьми війни є яскравим свідченням цього.

Закон ухвалювався в листопаді 2004 року, перед президентськими виборами. Але його дію відтермінували до 1.01.2006 року, сподіваючись, очевидно, на поліпшення фінансового стану країни. Однак поліпшення не відбулося. У наступному 2007 році держбюджетом взагалі була зупинена виплата доплати дітям війни. А в 2008-му бюджет передбачив лише 10-відсоткову надбавку. Обмежені виплати були і в 2009 році. Щоправда, Конституційний Суд визнав ці дії такими, що не відповідають Основному Закону. Але сподіватися, що ситуація поліпшиться наступного року, також не варто.

«Це була купівля голосів частини пенсіонерів, здатних самостійно прийти на дільницю, — вважає Микола Козирєв, голова громадського комітету захисту конституційних прав і свобод громадян. — Він був підписаний лише з цієї точки зору. Жодного розрахунку, економічного обґрунтування щодо цього закону не було».

Установивши доплату в розмірі десяти відсотків, законодавці намагалися зрівняти дві категорії — дітей війни та ветеранів. Адже останні отримують доплату в розмірі 10 відсотків. «Якщо громадянин, який належить до категорії «діти війни» звертається до суду, суд ухвалює рішення на користь позивача. Адже відповідно до рішення Конституційного Суду розмір встановлених законом виплат зменшувати не можна. За рішенням суду ми виплачуємо всі 30 відсотків», — розповідає голова Пенсійного фонду міста Ірпеня Олена Сиротенко.

Вихід із ситуації, що склалася, вона вбачає в такому: всі законодавчі акти мають бути підкріплені фінансово. «У Пенсійного фонду коштів немає. Ми вже багато мільйонів заборгували державному бюджету. Тобто, ухвалюючи закони, законодавці мають передбачати й джерела його фінансування», — вважає О. Сиротенко.

Сьогодні діти війни стоять перед вибором: судитися з державою чи ні. Відповідь на це запитання кожен знайде самостійно.