Як угорський театр з Берегового обвів кризу навколо пальця,скориставшись класичними засадами кооперації

Мій шановний співрозмовник — директор Закарпатського обласного угорського драматичного театру, що розташований у старовинному місті Берегове, — Йосиф Федорович Балажі. Слово за слово — і поволі вималювалася картина, що відображає діяльність цього єдиного на теренах України професійного угорського колективу. І саме цей театр підтверджує відому істину: провінціалізм — поняття не стільки географічне, скільки сутнісне. 

 Театр засновано 1993-го. Спочатку він іменувався Берегівським угорським національним. А от з першого січня минулого року отримав назву (за прикладом, очевидно, українського і російського, які діють відповідно в Ужгороді та Мукачевому) обласного драматичного. І лише через те, щоб мати змогу фінансуватися з крайової казни (такі незаперечні правила вітчизняної бюрократії). Головний режисер — заслужений діяч мистецтв України Атілла Віднянський, як і весь творчий колектив, — також у безперервному пошуку.  

Випробувань за час свого існування театр переніс немало. Перше і чи не основне — спроба знайти та й залучити до праці у районному центрі, хай і такому досить привабливому, як прикордонне Берегове, — артистів. І це при наших як тодішніх, так і нинішніх зарплатах!.. 

Спочатку — вихід. Послали молодь на науку. До Києва — у інститут театрального і кіномистецтва імені Карпенка-Карого та до Будапешта — в театральний університет. Півтора десятка акторів здобули по два дипломи. А 1998-го окрема група з п’ятнадцяти осіб завершила навчання в столиці України. 

Друге. Дбають про завтрашній день — поповнення. При театрі діє дитяча студія — 30 юних талантів грають ролі, виступають епізодично перед глядачем, бо мріють пов’язати своє майбутнє зі сценічним мистецтвом... 

Третє. Репертуар. Це також cкладно. Бо слід знайти ту притягальну силу, той магніт, який би спонукував глядача йти на вистави, перейматися проблемами й думками героїв вистав, як і самі виконавці ролей, навіть вболівати за майбутнє театру... І ось режисери-постановники, у першу чергу Атілла Віднянський, розуміючи всю відповідальність, яка лягає на їхні плечі, розпочали з драми С. Бекетта «В очікуванні Годо» у вже далекому 1994 році. Тоді поставили комедію Д. Бокаччо «Соколина вечеря», потім взялися за одноактові комедії А. Чехова... Глядачеві сподобалися і «Три сестри» того ж А. Чехова, і «Карньоне» В. М. Чоконаї, і «Осіння нудьга» М. Некрасова, і «Гамлет» У. Шекспіра, і «Одруження» М. Гоголя... І так майже щороку «приходили» по дві-три прем’єри. Досить популярними виставами стали драми Я. Гая «Син дяді Пітю», «Доктор Живаго» Б. Пастернака, «Дон Кіхот» М. де Сервантеса тощо.

Відповідно розширялася й географія виступів, хоча актори зі сцени розмовляють виключно угорською. На сьогодні театр демонстрував своє мистецтво у 14 країнах. Не враховуючи те, що у вересні брав участь у київському «Гоголь-фесті», а перед тим у серпні гастролював у польському Гданську. Сцени Угорщини, Росії, Словаччини, Австрії, Франції, Словенії, Сербії, Хорватії, Румунії, Швеції, Норвегії, Грузії, Німеччини...  — скрізь аплодували акторам з Берегового. Це людей творчих завжди надихає, окрилює і кличе до нових пошуків і звершень. У плеяді уже визнаних артистів — Жолт Трілл, Неллі Сюч, Ласло Товт, Йосиф Варга, Йосиф Рац, Віктор Івашкович, Андрій і Андрея Качури, а також молоді Вікторія Тарпай, Імре Сабов, Атілла Ференці... 

Як і будь-який здоровий організм, Закарпатський обласний угорський муздрамтеатр (ЗОУМДТ) розширює виднокола творчих можливостей. Незабаром, у січні-лютому Олександр Білозуб ставитиме п’єсу М. Старицького «За двома зайцями». А нещодавно, 23 жовтня, театр на честь річниці угорської революції 1956 року у рідному Береговому дав так званий святковий літній урок, перед тим зігравши у Дебрецені трагікомедію І. Еркеня «Товти» — про події часів Другої світової війни. А вже вдома поставив спектакль М. Верешмарті «Чонгор і Тюнде», а у Тячеві — «Ліліомфі» Еде Сіглігеті. Цю ж виставу зіграли і в Береговому, як і «Одруження» М. Гоголя. 

— Програма наступного року, — розповідає директор закладу Йосиф Балажі, — уже видається цікавою, хоча певні корективи ще можуть вноситися. Навесні гастролюватимемо у Франції в Нансі, влітку поїдемо на фестиваль в Угорщину, матимемо творчі поїздки Закарпаттям, потім у столиці братимемо участь у «Гоголь-фесті», «фестивалитимемо» на святі зарубіжних угорських театрів в Кішварді (Угорщина)... Словом, рік буде творчо насиченим. А тоді з вересня по січень триватиме сезон... 

Отакий парадний вигляд, так би мовити, цього театру.

«Настають холоди — починаються біди», — якось буденно і, здається, з ноткою все ж таки певного оптимізму в голосі продовжує нашу розмову Й. Балажі. А всі біди в тому, що треба б замінити вікна й двері, адже будівля, у якій розташовується ЗОУМДТ, давно переступила, може, й подвійний пенсійний вік. Тому через стелю «втікає» тепло. Окремий котел хоча й обігріває зал і сцену, але нагріти приміщення морозного вечора вище плюс 11 градусів — ніяк. Уже завдяки спонсорам зроблено чимало. Та не до кінця. Обласний бюджет виділяє кошти лише на зарплату. І це вже дуже добре, оскільки після «обласної прописки» у ЗОУМДТі утричі зросла платня, на яку щороку йде мільйон гривень. Третину з цієї цифри театр заробляє самостійно. Однак один спектакль, як би не заощаджували, меньше 20—30 тисяч гривень не обходиться. А ще й немає цехів — усе змушені замовляти...  

У когось опустилися б руки. І — прощай, сцено...  

Та ці люди не з того тіста. 

Та й скажіть, будь ласка, хто (а тим паче людина творча!) відмовиться від свого дітища тільки через те, що обсіли труднощі?!.  

Думали-міркували довго. А потім якось наче зненацька, хоча пророблялося безліч варіантів, на гадку спала смілива думка: запропонувати колегам з Угорщини щось на зразок кооперації: вони вносять свою частку, а берегівці свою. А разом — це вже щось. 

Так і утворилося, як сказали б у бізнесі, спільне підприємство. Обом сторонам воно життя, може, до кінця і не полегшує, але проблеми пом’якшує, викликає в обох інтерес і приплив бадьорості. 

Формула проста: створюються спільні спектаклі. «Ми забезпечуємо творчий бік справи, а угорці з-за кордону — костюми, декорації тощо, — каже наш співрозмовник. — Подеколи практикуємо й інший підхід: вони фінансують, а ми ставимо». 

Отака творча довіра й співпраця дають підстави сподіватися, що це триватиме довго і з обопільною користю. 

Творчими побратимами берегівців стали Дебреценський театр імені Витязя Мигая Чоконаї і Замковий театр з міста Дюли.

Та не всі ж спектаклі можуть творитися разом. Берегівці знаходять, хоча й досить рідко, тутешніх меценатів, а коли вже надто сутужно, то на сцені виставляють п’ять дверей, один стіл, стілець і бочку. Глядачеві не завжди цікаві декорації, його приваблюють насамперед акторська гра, артистичне перевтілення в образи героїв, відтворювана правда буття і загалом та душевна насолода, яку здатен приносити справжній театр...

Берегове Закарпатської області.