«Справа Георгія Гонгадзе»: у павутинні змови

У автора цього дослідження є своя думка щодо того, коли тіло Гонгадзе з’явилося у Таращанському лісі. Я поділяю ту точку зору, що тіло перепоховали незадовго до того, як його знайшли тамтешні жителі. З однієї простої причини, про яку я писав у «...мінах уповільненої дії». Як відомо, голландська експертиза, проведена на початку листопада 2000 року, не дала однозначної відповіді на запитання: «Чиї голоси на плівках, монтувалися записи чи ні?» Отож треба було за всіляку ціну оприлюднити плівки, дати їм публічне життя.  

Чому ж вибір випав на Олександра Мороза? Смію припустити, що їх пропонували не лише йому. Однак тодішній лідер соціалістів був найуразливішим, на відміну від багатьох інших політиків. У нього, крім невдоволення Л. Кучмою, якого він вважав своїм особистим, якщо не ворогом, то опонентом, була ще й своя ахіллесова п’ята.

Варто нагадати: у той час закінчився суд над Олександром Іванченком, довіреною особою Олександра Мороза під час президентських виборів 1999 року. Того звинуватили в організації терористичного акту — замаху в Кривому Розі на ще одного кандидата в Президенти Наталю Вітренко, яку виплекала адміністрація глави держави, щоб та забирала голоси в Олександра Мороза. (Одразу уточню: слідство провели поверхнево, доказів вини Іванченка майже не було, і Європейський суд з прав людини визнав його невинним). Однак у жовтні-листопаді, коли розгорталися події довкола зникнення Георгія Гонгадзе, лідер соціалістів іще не знав, що його довірену особу виправдають. Окрім того, саме в той період судовий процес над тими, кого звинуватили в криворізькому терористичному акті, набирав обертів. У суді давав свідчення навіть тодішній голова СБУ Леонід Деркач.

Понад те, під Таращею знайшли тіло, а по району поповзли маловтішні для Олександра Мороза чутки. Про це говориться, зокрема, у публікації «Галюцинація справи Гонгадзе», яка вже не один раз цитувалися вище. Але варто, напевне, процитувати іще один шматок з неї: «Для ще більшої стимуляції Сан Санича по району одразу пустили чутку, що голова трупа знайдена на дачі Мороза. Хоча цієї дачі не існує в природі, чутка зробила свою справу. Додали стимулу і деякі політики, які заявили з екранів телевізорів, мовляв, адже це на виборчому окрузі Мороза знайшли труп. Одночасно, для того щоб труп не залишився неідентифікованим, хтось турботливо і розраховано розповсюдив по Києву чутку про таращанську знахідку».

Тим більше, що в попередніх публікаціях автор звертав увагу на те, чому петербурзькі колеги з Агентства журналістських розслідувань назвали Георгія «ідеальною жертвою». Однак, гадаю, варто нагадати, щоб зрозуміти єзуїтську логіку розробників спецоперації. Наш колега доволі багато співпрацював із політиками, навіть у декого з них був прес-секретарем. Зокрема, з Євгеном Марчуком, Наталією Вітренко, Анатолієм Матвієнком і... Так, з Олександром Морозом. І оскільки труп виявили на малій батьківщині лідера соціалістів, то він вирішив завдати удар у відповідь. І, без достеменних результатів експертизи переданих йому плівок, оприлюднив їх на прес-конференції у Верховній Раді. Інформаційна бомба була зірвана. І відтоді «справа Гонгадзе» поїхала заздалегідь зрежисованою колією.

Про це свідчать передусім дати, коли Олександр Мороз отримав плівки і коли в Таращі віднайшли труп нашого колеги. Тільки сліпий не може не помітити цього збігу й не зрозуміти логіки розвитку подій. А ще — того, що Олександром Морозом маніпулювали, бо, схоже, надто добре знали особливості його психологічного складу.

А слова Олега Мусієнка, які цитувалися вище, про причини, які наштовхнули Олексія Пукача так «свідомо» перепоховати труп, щоб його хто-небудь виявив, що дивно, під Таращею, свідчать про інше. Про те, що ті, хто стоїть за спецоперацією 2000 року, розробили сценарій, за яким повинні з’явитися нові агнці на заклання. Тепер — судовий, у якому і мають нарешті зійтися в одну точку «справа про вбивство Георгія Гонгадзе» і «касетний скандал». І стати новою відправною точкою для нового витка спецоперації, спрямованої передусім проти України. І ЗНОВУ РОЗРОБНИКИ СЦЕНАРІЮ, ЯКИЙ МАЄ УКОТРЕ ДЕСТАБІЛІЗУВАТИ СИТУАЦІЮ В КРАЇНІ, БУДУТЬ МАНІПУЛЮВАТИ СУСПІЛЬНОЮ СВІДОМІСТЮ (підкреслення наше — В. К.). А тому варто спробувати спрогнозувати

 У тому, що кримінальну справу, порушену проти колишнього міліцейського генерала Олексія Пукача за підозрою у вбивстві Георгія Гонгадзе, передадуть до суду, не сумнівається ніхто. Понад те, новий Генеральний прокурор Віктор Пшонка в інтерв’ю телеканалу «Інтер» заявив, що «кримінальну справу в січні ми повинні направити в суд». І запевнив, що слідство зробить усе, щоб не допустити зміни запобіжного заходу у вигляді утримання під вартою Олексія Пукача.

Однак керівникові «наружки» інкримінується не лише вбивство нашого колеги. Як писав Сергій Лещенко в «Українській правді» 14 вересня цього року: «У звинуваченні Пукача також фігурує епізод викрадення Олексія Подольського — помічника народного депутата Сергія Головатого, який тоді брав активну участь в опозиційному русі». Варто однак зауважити, що нині Олексій Подольський спростовує інформацію про те, що він працював помічником народного депутата Сергія Головатого.

9 червня 2000 року близько о пів на 23-тю годину Олексій Пукач і двоє співробітників «наружки» Наумець і Мариняк, які за це отримали три роки ув’язнення, викрали Подольського. Його вивезли в лісосмугу поблизу села Петрівське Прилуцького району Чернігівської області, побили та залишили без речей і документів. А потім Пукач підпалив двері квартири Подольського. Щоправда, сам Подольський стверджує, що підпалили двері квартири одного з колег, з яким він співпрацював у громадському об’єднанні «Ми» Олексія Кудряшова.

Не можна виключати, що суд справу Олексія Пукача почне розглядати саме з цього епізоду. Хоча особисто в мене є чимало запитань до учасників інциденту. Скажімо, навіщо й чому як жертву обрали Олексія Подольського? Він не був вельми активним опозиціонером і публічним політиком. Та й народний депутат Сергій Головатий на той час втратив свій рейтинг в очах виборців. Він, як і його помічник, не становив ні для Леоніда Кучми, ні майбутніх наступників абсолютно ніякої небезпеки. З другого боку, чому Олексій Подольський звернувся до Прилуцького райвідділу внутрішніх справ, а не за місцем викрадення, тобто до відповідного столичного райвідділу? Понад те, міг разом із Сергієм Головатим зібрати прес-конференцію, на якій повідав би про свої пригоди. Однак цього не сталося. І його прізвище, і про те, що сталося з ним, автор цих рядків довідався уже після того, як на всю Україну прогримів залп «касетного скандалу» і відбулося засідання Верховної Ради, на якій слухався звіт тимчасової парламентської комісії, котра займалася вивченням обставин загибелі не лише Георгія Гонгадзе, а й В’ячеслава Чорновола, нападами на політиків. Хоча в ті часи, як і зараз, продовжую відстежувати все, що пов’язане з політичною ареною і дійовими особами на ній.

А тому, хоча й розумію, що ця точка зору може не всім сподобатися, спробую дати свою інтерпретацію подій 9 червня 2000 року. Тим, хто давав вказівку викрасти Олексія Подольського, вивезти з Києва й побити його, він був потрібний живим свідком репресивного режиму. Свідком, який у будь-який час може поламати систему захисту майбутніх жертв судового процесу. Свідчення якого дадуть можливість повністю змінити ситуацію в Україні за будь-якої погоди, хоч би хто був в Україні при владі. Свідчення якого підтвердять створення в країні «ескадронів смерті».

І станеться це в судовому засіданні. Й Олексій Подольський як потерпілий, і Олексій Пукач як викрадач підтвердять деталі того, що сталося десять з половиною років тому. І тоді потерпілий Олексій Подольський попросить суддю долучити до справи як доказ фонограму запису, на якій покійний міністр внутрішніх справ нібито розповідає про епізод, що стався з Подольським, Президенту Леоніду Кучмі.

Суддя, безперечно, опиниться у пікантній ситуації. Бо, як писав Мустафа Найєм в «Українській правді» 13 жовтня цього року: «Редакції вдалося ознайомитися із заключною частиною експертизи, яка стосується виключно епізоду викрадення і побиття помічника народного депутата Сергія Головатого — Олексія Подольського. За інформацією «Української правди», висновок був підписаний 26 серпня 2010 року.

Експерти остаточно підтвердили належність голосів на плівці Леоніду Кучмі і Юрію Кравченку».

Щоправда, далі автор стверджує: «Водночас результати експертизи, якими володіє слідство, все ще сумнівні. Зокрема, незважаючи на те, що практично в усіх епізодах підтверджена автентичність голосів, у жодній з експертиз немає остаточної відповіді на головне запитання: чи мав місце монтаж.

В експертів, наприклад, є розходження з приводу місця проведення запису: на різних плівках різні акустичні дані...

Крім того, в заключній частині третьої серії експертиз говориться, що «в категоричній формі встановити, чи піддавалися плівки монтажу чи іншим змінам, експертним шляхом неможливо».

Безумовно, суддя ознайомиться з результатами експертиз і постане перед дилемою: долучати запис епізоду, в якому розповідається про Подольського, чи ні? І тоді знову буде оприлюднено лист судді Ірини Григор’євої (а в тому, що саме вона розглядатиме справу Олексія Пукача, сумнівів майже немає, оскільки саме вона виносила вирок трьом міліціонерам, які брали участь в убивстві Георгія Гонгадзе), в адміністрацію Президента. Лист, у якому вона пропонує «відновити досудове слідство і виділити справу по звинуваченню Олексія Пукача і Юрія Кравченка в окреме провадження».

Не думаю, що суддя виявила ініціативу і сама звернулася з листом до адміністрації глави держави. Не виключаю, що з нею могли радитися і навіть запропонували викласти свої думки на папері, що вона й зробила. А от ті, хто допустив витік листа зі стін будинку на Банковій, уже порахували ймовірні сценарії розвитку подій. І отримали змогу ЗНОВУ МАНІПУЛЮВАТИ СУСПІЛЬНОЮ СВІДОМІСТЮ (підкреслення наше. — В. К.).

Відтак, якщо суддя відмовиться долучати фонограму як речовий доказ задуманого та скоєного злочину, в засобах масової інформації розпочнеться шалений тиск на суддю. Мовляв, усе ж збігається: у свідченнях жертви і її ката, а також те, що звучить у запису. Відтак усе всім зрозуміло, а суддя прислуховується до думки нинішньої влади, яка не хоче покарати винних, оскільки, мовляв, у самої рильце в пуху.

Значно гіршим виявиться наступний розвиток подій у тому разі, якщо фонограма в судовому засіданні буде долучена до справи як доказ злочину. Наступні кроки диригентів цієї справи дуже легко прораховуються навіть тим, хто не студіював право.

Відтак свідок Олексій Подольський вимагатиме в судді порушити кримінальну справу проти покійного Юрія Кравченка і колишнього Президента Леоніда Кучми як замовників і організаторів акції, спрямованої проти нього особисто.

А далі події накочуватимуться лавиною. Бо й представники потерпілого Георгія Гонгадзе наполягатимуть на долученні «плівок Мельниченка» до судового процесу. І що з того, що експерти сумніваються у їхній автентичності! Головне для багатьох, у тому числі тих, хто сидить за лаштунками й диригує процесом, відкрити цей ящик Пандори, започаткований «касетним скандалом», і використати його в політичній боротьбі з далекосяжною метою.

Схоже, нинішні можновладці не зовсім добре уявляють собі, в якій вони опинилися ситуації. Проте вся відповідальність за СПРАВЖНЄ РОЗКРИТТЯ «справи Гонгадзе» лягає саме на нинішню владу. Так, можна кивати в бік своїх попередників, які не змогли подолати інерцію мислення, закладену ще на початку двохтисячних років. Коли під тиском сформованої громадської думки працівники Генеральної прокуратури замість того, щоб вести повноцінне слідство, розглядаючи всі ймовірні версії убивства нашого колеги, таки потрапили в заздалегідь прокладену колію і даремно розтринькували дорогоцінний час, і навіть не пробували виправдовуватися.

Натомість їхню «роботу» виконувала тимчасова слідча комісія Верховної Ради, яка, власне, і прокладала «правильний» шлях слідству. Не виключено, що в майбутньому знову може постати питання про її утворення у нинішньому складі парламенту. Опозиційні депутати й причину найдуть...

А її, за великим рахунком, можна вже й не шукати. Її озвучили політики, які використовують будь-яку можливість для критики нинішньої влади.

Зокрема, вона сказала: «Якщо хочете мою особисту думку як громадянина, то я вважаю, що убивство Гонгадзе замовили... А Президент Віктор Янукович сьогодні робить усе можливе, щоб приховати це і захистити їх». («Українська правда», 22 листопада 2010 року.)

Це зовсім новий поворот. У такий спосіб («приховує причетність») прагнуть прив’язати очільника держави до «справи Гонгадзе».

Хоч би як там було, але особисто в мене складається враження, що серіал під назвою «справа Георгія Гонгадзе» не закінчується. Навіть не наступила поки що кульмінація. Схоже, автори сценарію припасли ще не один несподіваний поворот, який може потрясти Україну. І тоді багато хто залишиться «вдячним» нинішній владі.