І льон давно вже не цвіте...

Занепад льонарства і коноплярства на Сумщині, як, зрештою, і в Україні, припав на середину 90-х. Цьогоріч у країні з колишніх 56 тисяч гектарів не набралося й 6 тисяч гектарів льону-довгунця, а конопляні посіви скоротилися ще більше — майже у 18 разів. На Сумщині — прабатьківщині галузі  — ситуація ще гнітючіша: площі під льоном зменшились у 20 разів (!), під коноплею — у 25 разів(!). Ось вам вся блакить...

«Голос України» разом з керівництвом об’єднання «Сумильноконоплепром» бив на сполох ще влітку 99-го, розповівши на всю країну про небезпеку, яка нависла над галуззю. Тодішні можновладці навіть за вухом не почухали. Відтоді збігло десятиліття: Держльнопром давно в бозі почив, слідом за ним гепнулась Українська асоціація коноплярів, занепала і сама галузь. Льону цьогоріч на Сумщині було посіяно заледве півтисячі гектарів, а конопель — «аж» 137. І це, зважте, під боком Інституту луб’яних культур Національної академії аграрних наук, який розташований у колишній столиці гетьманської України Глухові.

Останні два десятиріччя, з огляду на світовий попит на насіння льону, глухівські вчені успішно працювали над селекцією маслянистих сортів льону та ще й паралельно вивели кілька нових сортів льону-довгунця, адаптованих до кліматичних умов поліської зони. Серед них, зокрема, високопродуктивний по насінню і волокну сорт «Есмань», що за кількома показниками залишив позаду відомий у світі французький сорт «Агата». Таких скороспілих сортів, спроможних відродити вітчизняне льонарство за лічені роки, у доробку глухівчан близько півдюжини.

Ще більш вражаючі здобутки тутешніх вчених у селекції конопель. Саме колектив Інституту луб’яних культур здійснив справжню революцію: вивів два безнаркотичні сорти цієї культури: для Полісся — «Вікторію», для Півдня — «Ніку». Де, запитаєте, користуються плодами українських селекціонерів? За близьким і далеким «буграми». У черзі за елітним насінням вже вишикувалися коноплярі Євросоюзу, Канади, Австралії... Зацікавились ними навіть африканці. Зате вітчизняних землеробів у цій черзі немає. Важко повірити: інтереси глухівських селекціонерів на Заході репрезентує не держава, а найбільший їхній конкурент — Французька федерація коноплярів! Світову славу знищеному вітчизняному коноплярству приніс науковий заклад зі ста чоловік, де кожен п’ятий науковець — доктор чи кандидат наук.

В їхньому доробку апробовані на дослідних полях власні новітні технології вирощування обох культур. Саме тут розроблена унікальна машина для роздільного механічного збирання насіння і волокна. На жаль, через відсутність фінансування агрегат й досі виготовлений в єдиному екземплярі. Зрештою, нічого дивного. Держава нашкрябує лише на зарплату працівникам інституту. Решту коштів: на науку — досліди та селекцію, оренду приміщень, всю комуналку доводиться заробляти самотужки.

І справді, навіщо нам луб’яні культури, коли є прибутковіші ріпак, соя, соняшник та кукурудза. Ось так і вивели практично льон, коноплі, тоді як у світі увімкнули їм зелене світло. Знищили галузь, бо, мовляв, немає попиту на натуральні тканини. І не буде, адже занепад коноплярства з льонарством насамперед «благословили» вітчизняні можновладці, які у 90-х перестали давати дотації виробникам, які вирощували технічні культури. Через відсутність сировини припинили своє, й без того бліде, існування більшість льонокомбінатів і шпагатних фабрик.

— Ми знищуємо, а на Заході відбувається нечуваний ренесанс галузі, — зітхає заступник директора Інституту луб’яних культур, доктор технічних наук Рубіль Гілязетдінов. — Замість того, щоб замислитись, все на турків та китайців звалюємо, мовляв, ми неконкурентоспроможні. А потім у рази переплачуємо за готову продукцію, зроблену з української сировини.

Тим часом приклад справжнього господаря у нас під носом «доблесним» вітчизняним «реформаторам» показує француз Мішель Терещенко. Нащадок відомого мецената Терещенка усього за три роки відновив на Сумщині посіви льону на площі у 537 гектарів (у Чернігівській області вони майже вдвічі більші), та ще й в обох регіонах реанімував роботу чотирьох льонопереробних підприємств.

— Мішель на старті вловив світову тенденцію відродження галузі, — коментує дії француза Рубіль Гілязетдінов, — і не прогадав. А ми все розкачуємось.

Грім-батенька, у вигляді китайської текстильної експансії, яка накрила півсвіту, вже давно гуркотить на повну силу. Першим це зрозуміли французи і англійці, де прийнято державні програми з розвитку льонарства і коноплярства. Цим же шляхом йдуть голландці, німці, фіни, білоруси, росіяни... Про Північну Америку й говорити не доводиться: у США, наприклад, коноплі вже висівають у 14 штатах, у Канаді схожа картина.

— Тенденції свідчать, — переконаний співрозмовник, — за льоном і коноплею майбутнє.

У насінні обох рослин, передусім конопляному, прихована справжня оздоровча аптека, з якого виготовляють цілу гамму екологічних харчових продуктів: олію, макаронні продукти, кулінарні вироби... А ядра конопляного насіння з вмістом ненасичених кислот Омега-3 і Омега-6 — просто цілюще джерело здоров’я і молодості. У Канаді, приміром, в середньому кожен мешканець щодня з’їдає одну столову ложку таких ядер. Для довідки: у цій країні лише під «ядерну» програму щорічно висівається 10 тисяч гектарів коноплі.

Але, крім ягідок, в обох рослинах цілий букет рятівних «квіточок», з яких, окрім тканин, виробляють масло для технічних потреб, лакофарбові вироби, компоненти для лінолеуму, парфумерної промисловості. А ще — армовані пластмаси, що використовуються при внутрішньому оздобленні легкових автомобілів, будівельні блоки, з яких споруджують екологічно чисті будинки (під цю програму в Європі вже зведено кілька домобудівних комбінатів. — Авт.), компоненти для нетканих матеріалів, альтернативні замінники природного газу — опалювальні пелети і брикети і, нарешті, целюлозу! У Фінляндії, для збереження свого національного лісового багатства, впроваджується державна програма з вирощування... коноплі. Урядом Австралії також прийнято програму розвитку коноплярства. Причому на основі глухівського безнаркотичного насіння. Торік прийняли, а нинішнього вже засіяли перші 10 тисяч гектарів.

У Глухові всупереч «трепетному опікуванню» держави за роки незалежності вивели півтора десятка унікальних сортів. Було б тільки у можновладців бажання почути вчених, доки ще не виродилися традиції коноплярства, не вся техніка пущена під ніж, збережено технології.

— Ми вже втомилися доводити, що комплексне використання цих культур забезпечить безвідходне виробництво і нестиме вітчизняному аграрному сектору золоті яйця, — стверджує Рубіль Гілязетдінов. — Комплексне, а не коли у діло йде менше третини сировини — лише волокна, а решта — костра, насіння, вартістю 2,5—3 євро за кілограм (середня врожайність якого становить 6—7 центнерів з гектара. — Авт.) — закопуються в землю. Тож рентабельність галузі зросте з 50 відсотків щонайменше втричі. Потрібне лише бажання і зацікавленість держави...

А ще дотації галузі, як це роблять в інших державах. Хоча б у перші роки реанімації коноплярства. Африканці й ті вирішили започаткувати у себе коноплярство й кілька разів приїздили на Сумщину за насінням, а ми — нерентабельна, збиткова.

Влада, відновивши цього року виробникам льону дотації (500 гривень за гектар посівів), зробила таки перший крок до відродження. У півголосу, нарешті, згадали також про вітчизняну легку промисловість. А скільки ж чекати наступного — підтримки вітчизняного коноплярства? Хоча справа не тільки в цьому. Одним з найбільших каменів спотикання на шляху відродження залишаються адміністративні обмеження — щороку квота на вирощування конопель затверджується урядовою постановою.

— З огляду на виведені нами безнаркотичні сорти «квотний принцип» архаїзм, який потрібно негайно скасувати, — переконаний Рубіль Нуртдінович. — Адже доходить до абсурду: нам, розробникам сортів коноплі з нульовим вмістом наркотичної сировини, що неодноразово підтверджено незалежними експертами з Київського кримінального центру, доводиться постійно вибивати квоту на вирощування. Зрештою, закордонні замовники давно на весь світ ославили б, якби у цій коноплі знайшлася бодай мізерна частка наркотику.

 

Сумська область.