З 25 листопада по 10 грудня в Україні пройшла кампанія «16 днів проти гендерного насильства». Метою акції було привернення уваги суспільства до проблем насильства у родині, порушень прав людини, зокрема й прав жінок. Проблеми гендерної дискримінації на професійному рівні вже не перший рік вивчає Наталія Оніщенко, завідувач відділу теорії держави і права Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України, член-кореспондент НАПрН України. Цікаво, що у своєму житті Наталія Миколаївна рідко зіштовхувалася із проявами гендерної дискримінації. Їй вдалося зробити певну кар’єру в такій традиційно чоловічій сфері, як юриспруденція і обійняти керівну посаду у науковій установі. Але пані Оніщенко на цьому не зупиняється, продовжуючи йти до поставленої  мети. Вона зізнається, що її приклад швидше виняток, бо у будь-якій сфері життєдіяльності жінці в три-чотири рази складніше зробити кар’єру, ніж чоловіку. Суспільні стереотипи не завжди дозволяють жінкам досягти успіхів. При цьому Наталія Миколаївна впевнена, що гендерна дискримінація існує не тільки стосовно жінок, а й щодо чоловіків.

 

— Незважаючи на те, що кампанія, яка нещодавно пройшла в Україні, була присвячена гендерній дискримінації в цілому, переважно обговорювалися проблеми порушення прав жінок. Із чим це пов’язано?

— Право «заборгувало» жінці. Ті гендерні асиметрії, які ми часто спостерігаємо сьогодні, мають достатньо серйозну основу, пов’язану з історичною ретроспективою. Практично у всіх правових системах, починаючи з давніх часів, права жінок і чоловіків розвивалися диспропорційно. Якщо діяли норми ордалій (перевірок) — то тільки відносно жінок, якщо заборона на розлучення — то тільки для жінок. Навіть у суді жінка не могла самостійно представляти свої права, необхідно було представництво батька або брата. Тому, повторюся, право «заборгувало» жінці. А суспільство й держава повинні намагатися й намагаються переглядати, переосмислювати, надолужувати упущення. 

— Справді, сучасна жінка має набагато більше прав і можливостей. І ваша кар’єра — яскраве тому підтвердження. Ви є завідувачем відділу теорії держави і права. Традиційно, це чоловіча посада. Адже це одна із найскладніших сфер юриспруденції...

— Не заперечую. Теорія держави та права один з найскладніших напрямів у сучасній юриспруденції. Це пов’язано не тільки з понятійним, категоріальним апаратом, адже ще Леон Петражицький наголошував, що основним завданням теорії права є розробка основних терміно-понять. Сьогодні це пов’язано із процесами право-державотворення, правового розвитку, законотворення, порівняльного право-державознавства й, звичайно, з окремим вектором — розвитком гендерного права. Закон України «Про забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків», що був ухвалений 8 вересня 2005 року, фіксує дві складові гендерної рівності: це рівність прав і рівність можливостей. Але насправді необхідно розвивати ще й третю складову — рівність результатів. Тому що на фініші, якщо застосувати спортивну термінологію, результат, якого чоловік і жінка досягли за рівних прав, можливостях і витрачених зусиль, ніколи, за рідкісним винятком, не буде рівним. Кар’єрне зростання, незалежно від сфери, простіше дається чоловікам. Але певні «рухи» у цьому питанні уже є. Хоча б на особистому прикладі. Той факт, що я обіймаю «традиційно чоловічу посаду», саме й демонструє можливість подолання гендерних стереотипів у суспільстві. І таких прикладів з кожним днем стає дедалі більше.

— Ви займаєтеся вивченням проблеми гендерної дискримінації як теоретик права. Але яким чином теорію використовувати для практичного застосування?

— Явища гендерної дискримінації або гендерної асиметрії треба викорінювати. Для цього необхідні певні знання, напрацювання, концепції. А це — парафія теоретиків права. Адже ми вже говорили про те, що саме теорія держави і права, як ніяка інша юридична наука, здатна заглибитися у світ і природу юридичних явищ, від дефініцій до сутнісного ряду. Можу навести приклад. Практично кожний нормативно-правовий акт, що приймається, згадує термін «правова система». Хоча цей термін поки що не існує в сфері законодавчих дефініцій, а тільки — доктринальних, тобто на рівні доктринальних визначень. Все сказане цілком можна віднести й до розуміння, визначення гендерного права, гендерних правовідносин, гендерного середовища тощо.

— Думаєте, що доктринальних наукових розроблювачів необхідно більш активно залучати до питань законотворчості?

— Безумовно. Якби більше залучали нас до процесу законотворчості, нормопроектування, то, мабуть, було б менше суперечок відносно «букви» і «духу» закону. Якщо норма відображає доктринальну, наукову правосвідомість, то й підстав для колізій залишатиметься менше. Відповідно, необхідно підвищувати роль таких потужних сучасних наукових організацій, як Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, Національна академія правових наук України тощо.

— Коли в Інституті почав функціонувати Центр правових досліджень гендерної політики?

— У липні 2005 року. Це було дуже мудре рішення директора Інституту, академіка НАН України Шемшученка Юрія Сергійовича. Він побачив і перспективу, і наукову необхідність розробки питань, які стосуються гендерної проблематики.

— Не дивно, що сьогодні про гендерну проблематику заговорили чоловіки?..

— Помилково вважати, що гендерні асиметрії існують тільки відносно жінок. Адже гендерна політика повинна ґрунтуватися на рівності прав і можливостей чоловіків і жінок. У сучасному світі чоловіки також потребують уваги, розуміння, якщо хочете й на науковому рівні, у тому числі. В Україні чоловіки живуть на 10—12 років менше, ніж в інших країнах Європи. Це загальна статистика. А якщо вдаватися в деталі, то на поверхні дуже багато різних проблем «суто чоловічого напряму»: психологічний стан, пошук свого місця у суспільстві, адаптаційні процеси. Чоловіки важко переживають зміну професії. Такі явища, як психологічні деструкції, алкоголізм, безробіття, ніде правди діти, поширені сьогодні явища. Є низка загальновідомих стереотипів, які обмежують права та можливості чоловіків. Якщо у жінок вони більшою мірою пов’язані з кар’єрними питаннями, питаннями виховання дітей, то чоловіки відчувають дискомфорт в інших сферах. Приміром, чоловіку важко піти в декретну відпустку. Це не заборонено законом, але на суспільному рівні не викликає бажаної підтримки й потрібного схвалення. Такі приклади, на жаль, не поодинокі.

— Та все-таки, в якій галузі найчастіше можна зіштовхнутися з явищами гендерної дискримінації? Як з ними боротися?

— У будь-якій галузі ми можемо зіштовхнутися з проблемою гендерної нерівності: чи то трудове право, сімейні взаємини, питання кар’єрного зростання. Для того щоб перебороти ці явища, необхідно починати з теорії питання, що є «компетенцією» загальної теорії права, справою теоретиків правової науки. Я впевнена, що громадська думка вже дозріла для того, щоб прислухатися до теорії для практичного подолання гендерної дискримінації.