Продовження. Початок у №237 (4987) від 15 грудня 2010 р.

Хто смикає слідство за нитки через десять років після злочину?
Це запитання виникло в автора в жовтні цього року після ознайомлення з низкою публікацій у засобах масової інформації. Вище я вже звертав увагу на масований витік інформації з Генеральної прокуратури в найбільш резонансних справах. Склалося навіть враження про цілеспрямованість цих витоків. Ніби хтось свідомо розкладав пасьянс із тих доказів, якими оперувало слідство. Зокрема, у справі Георгія Гонгадзе. З другого боку, такий витік інформації наводив на думку, що її, у першу чергу, мали отримувати ті, хто написав сценарій і розпочав її десять років тому. І цьому є пояснення. Змовники в такий спосіб мали змогу корегувати не тільки хід слідства, а й свідчення. І не тільки свідків у справі, але й підозрюваного.
На таку думку наштовхнули кілька інтерв’ю та прес-конференцій Олега Мусієнка, адвоката головного підозрюваного в смерті журналіста, колишнього генерала міліції Олексія Пукача. Після того, як свідчення Олексія Пукача, котрі з’явилися у ЗМІ, спростували люди, яких не запідозриш у приязному ставленні до Леоніда Кучми чи покійного Юрія Кравченка, з яких хочуть зробити цапів-відбувайлів. Однак про все по порядку.
7 вересня 2010 року тодішній керівник слідчої групи Генеральної прокуратури в справі Гонгадзе Олександр Харченко виніс постанову про притягнення до кримінальної відповідальності Олексія Пукача. А через шість днів із цього приводу розпочалися публікації у різноманітних виданнях. У деяких навіть цитувалася постанова, в якій акцентувалася увага на ролі покійного міністра внутрішніх справ Юрія Кравченка в убивстві журналіста. Зокрема, Сергій Лещенко в «Українській правді» наводить таку цитату з постанови: «Приблизно 13—14 вересня 2000 року в своєму службовому кабінеті в місті Києві по вулиці Богомольця, 10 міністр внутрішніх справ Кравченко Ю. Ф. віддав начальнику Головного управління кримінального пошуку МВС Пукачу О. П. явно злочинний наказ — убити журналіста Гонгадзе Г. Р. для припинення журналістської діяльності».
У публікації «Теорія змови» автор цитував реакцію народного депутата Геннадія Москаля, який у той період працював заступником міністра внутрішніх справ. Зокрема, народний обранець звертав увагу на протистояння Міністерства внутрішніх справ і Служби безпеки України, яке розпочалося за рік до описуваних подій. І на прослуховуванні кабінету міністра. «Голос України» нагадав деякі подробиці цього протистояння між Юрієм Кравченком і його візаві Леонідом Деркачем, а також акцентував увагу на витоках неприязні двох силових відомств. Отож, напевне, Юрію Кравченку треба було повністю втратити глузд або бути повним ідіотом, щоб у своєму кабінеті віддати такий наказ! А в це ніхто не повірить.
27 вересня цього року в інтерв’ю газеті «Коммерсантъ Украины» свою точку зору висловив колишній начальник Олексія Пукача, екс-заступник міністра—начальник кримінальної міліції Володимир Мельников. Зокрема, він сказав, що у версію Генпрокуратури про те, що Юрій Кравченко міг бути замовником убивства Георгія Гонгадзе, «...не вірю й не повірю ніколи». На його думку, «Кравченко не міг піти на це з низки причин». Він заявив: «Судіть самі: щось може бути секретом лише тоді, коли про це знають лише дві-три особи. У випадку ж із Гонгадзе було задіяне широке коло осіб. Сьогодні вже відомо, що за журналістом довгий час стежили, його контролювали, збирали якісь матеріали. Про це знали десятки два людей. Така досвідчена людина, як Кравченко (а я з ним пропрацював близько п’яти років), при такій кількості обізнаних людей ніколи б на подібне не пішла».
Володимир Мельников також підкреслив, що він, безпосередній начальник Пукача, не знав про стеження за Гонгадзе. А також звернув увагу на те, що «керівники департаментів досить самостійні, у них є власний план роботи». Взагалі, з його слів можна зрозуміти, що наказ Олексію Пукачу вбити Георгія Гонгадзе могла віддати будь-яка людина, яка мала на нього вплив. Навіть не з міліцейського середовища.
І все ж майже через місяць Олег Мусієнко, про якого ми згадували вище, попри наведені факти, в інтерв’ю «Українській правді» скаже: «Пукач розповідав, що коли Кравченко наказав скоїти вбивство Гонгадзе, він намагався переконати його це не робити. Більше того, він пішов до покійного Фере (керівник апарату МВС), який мав певний вплив на Кравченка, і поскаржився йому: «Гонгадзе звернувся з листом до Генерального прокурора, весь світ гуде про це зовнішнє спостереження...» Коли ж Фере, в свою чергу, намагався переконати Кравченка, міністр знову викликав Пукача і з погрозою фізичної розправи почав на нього наїжджати: «Я тобі сказав конфіденційно, одному! А ти розголосив таємні дані! Я тебе...» За словами Пукача, Кравченко завів його в душову кабіну (очевидно, в кабінеті міністра), справа ледь не дійшла до фізичного впливу. І Кравченко сказав: «Якщо ти не вивезеш Гонгадзе, я вивезу тебе з ним, закопаю, і ніхто про це не дізнається!» У цей час в кабінеті Кравченка пролунав телефонний дзвінок. Дзвонив Кучма. Кравченко витягнувся в струнку і сказав: «Так точно, пане Президенте! Ми все виконаємо, Леонід Данилович!» Закінчивши розмову, Кравченко звернувся до Пукача зі словами: «Ти бачиш, звідки дзвонять?!»
А далі варто процитувати фрагмент інтерв’ю повністю:
— Мова ішла саме про Гонгадзе?
— Так.
— Кравченко давав команду Пукачу «розібратися» з Гонгадзе чи саме «вбити»?
— Вбити, закопати, спалити. Це показання Пукача.
Власне, вельми цікаво побудоване інтерв’ю і відповіді на запитання. З одного боку, зі сказаного Олегом Мусієнком випливає, що Леонід Кучма говорив з Юрієм Кравченком про Георгія Гонгадзе, а, з другого боку, хоча запитання стосується команди Кравченка, означає, що «вбити, закопати, спалити» велів тодішній глава держави у телефонній розмові у присутності Олексія Пукача. І ЦЕ — ОЗНАКА МАНІПУЛЯЦІЇ СУСПІЛЬНОЮ СВІДОМІСТЮ (підкреслення наше. — В. К.). Бо обидва співрозмовники добре розуміють, що, ЯКБИ ТАКА РОЗМОВА ЛЕОНІДА КУЧМИ ВІДБУЛАСЯ З ЮРІЄМ КРАВЧЕНКОМ, то, безсумнівно, вона б знайшла своє відображення В ОПРИЛЮДНЕНИХ ФРАГМЕНТАХ ТАК ЗВАНИХ «ПЛІВОК МЕЛЬНИЧЕНКА» (підкреслення наше. — В. К.).
Водночас нагадаю, що говорив народний депутат опозиційний міністр внутрішніх справ Геннадій Москаль у коментарі ForUm: «Із тим досвідом роботи, який був у Кравченка, а також знанням того, що У ЙОГО КАБІНЕТІ В КОНКРЕТНОМУ МІСЦІ ЗНАХОДИТЬСЯ «ПРОСЛУШКА», через яку для обговорення багатьох речей він з колегами виходив прогулятися по алеї, ВІДРЕКОМЕНДОВУВАТИ ВБИВЦЮ, ПОХЛОПУЮЧИ ЙОГО ПО ПЛЕЧУ, ВІН ПРОСТО НЕ МІГ» (підкреслення наше. — В. К.).
Але передусім хочу звернути увагу на таке. За словами народного обранця Юрія Кравченка, прослуховувала Служба безпеки. Отож, за логікою, в архівах СБУ мають бути плівки із записами розмов покійного міністра внутрішніх справ. Однак Генеральна прокуратура воліє звинувачувати покійного за показаннями Олексія Пукача і прагне підвести під доказову базу «плівки Мельниченка». А найпростіше було б затребувати СБУшну фонотеку за 2000 рік, яка стосується прослуховування Юрія Кравченка. І тоді б усе стало на свої місця. Чи, може, в СБУ цю фонотеку знищили, як і документи про стеження за Георгієм Гонгадзе разом із міліцейською «наружкою»? Якщо так, то чи не надто багато збігів для спецслужби? Чи вона теж причетна до вбивства Георгія Гонгадзе? На відповідь не сподіваємося, бо НА НЕОДНОРАЗОВІ ЗВЕРНЕННЯ НА АДРЕСУ СБУ ПОЯСНИТИ ПРИЧИНИ ТАКОЇ ДОПИТЛИВОСТІ ЩОДО ГЕОРГІЯ ГОНГАДЗЕ ВІДПОВІДІ ТАК І НЕ ДОЧЕКАЛИСЯ. Хоча й хотілося б. І ЦЕ — ЩЕ ОДНА ОЗНАКА МАНІПУЛЯЦІЇ СУСПІЛЬНОЮ СВІДОМІСТЮ» (підкреслення наше. — В. К.).
Але повернімося до початку нашої розмови. Зокрема, до того, як змовники коригують свідчення підозрюваного. Не беруся стверджувати, що до цього причетний і Олег Мусієнко, але... «Моя позиція, узгоджена з Пукачем — за вбивство Гонгадзе повинні відповідати Леонід Кучма і Володимир Литвин, а також Микола Джига, який створював Пукачу алібі», — наводить слова Олега Мусієнка «Газета по-киевски» 19 жовтня цього року. Зверніть увагу на займенник «МОЯ» (підкреслення наше. — В. К.). Виникає запитання: чи з цією позицією колишній адвокат взявся захищати звинуваченого в убивстві журналіста в грудні минулого року? І коли він узгодив її з Олексієм Пукачем? У процесі розмов? Чи не було це своєрідним сигналом для колишнього міліцейського генерала, які свідчення він мав давати на допитах?
Ігри довкола «таращанського тіла»
Олег Мусієнко в інтерв’ю «Українській правді» виклав чимало й інших подробиць, які, мовляв, йому розповів Олексій Пукач. Зокрема, щодо того, як приймалося рішення перепоховати тіло Георгія Гонгадзе. Він стверджує, що команду на таке давав покійний міністр внутрішніх справ Юрій Кравченко. І живописує, як це відбувалося. Щоправда, делікатно замовчує, коли саме відбувалася ця розмова міністра і Олексія Пукача.
Колишній адвокат міліцейського генерала стверджує, що розмова відбувалася близько 24-ї години за вечерею у кабінеті міністра внутрішніх справ, де були й покійний Едуард Фере, з яким Юрій Кравченко на той час побив горшки, а також заступник міністра, нинішній голова Вінницької ОДА Микола Джига. Водночас високопоставлені міліцейські генерали вживали спиртне. Вони викликали Пукача і думали, куди послати «топтунів», які разом з Олексієм Пукачем убили Гонгадзе. І в цей час у кабінет міністра завітав високопосадовець, якому Юрій Кравченко і представив керівника кримінальної розвідки як людину, що «розібралася з журналістом». (Вище ми вже цитували народного депутата Геннадія Москаля, який скептично поставився до цієї, так би мовити, інформації. А тому не будемо зайве повторюватися).
Звернімо увагу на інше твердження Олега Мусієнка. За його словами, на ранок Кравченко знову викликав Пукача і сказав: «Ми вирішили — не я, а ми! — ми вирішили, що ти поїдеш один, перепоховаєш тіло, і, відчленивши голову, закопаєш окремо».
Усе б нічого в такій версії. Однак є свідчення особистого водія міліцейського генерала. Ось що писала у вересні 2008 року «Українська газета»: «Про можливу причетність Фере і Дагаєва до розправи над Гонгадзе свідчив Олександр Попович — особистий водій Пукача і співучасник вбивства журналіста. Він розповів, що (увага!) в кінці жовтня 2000 року возив свого начальника в заміський ресторан на зустріч із Фере і Дагаєвим.
Через кілька днів Попович почув у джипі «Ніссан» (одна зі службових машин, якою користувався Пукач) трупний сморід. Пізніше Пукач обмовився, що йому довелося перепоховати вбитого.
Якщо Попович говорить правду — а він уже підтвердив свої свідчення в суді, це означає, що ФЕРЕ, ДАГАЄВ І ПУКАЧ могли обговорювати перезахоронення тіла Гонгадзе» (підкреслення наше. — В. К.).
І взагалі вельми смішний вигляд має версія Пукача у викладі його колишнього адвоката Олега Мусієнка про причини недбалого захоронення тіла. Ось як екс-захисник підозрюваного в страшному злочині переповідає зі слів колишнього міліцейського генерала історію перепоховання тіла журналіста: «Коли я зрозумів, що вони від мене не відстануть, що можуть зробити з мене кілера, я кинув тіло Гонгадзе так, щоб його знайшли. Тому що я зрозумів — якщо я перепоховаю так, що Гонгадзе не знайдуть, то вони мене примусять виконувати ще десятки таких наказів. Бо я зрозумів і систему правління Кучми, і залежного від нього Кравченка».
Однак у його свідченнях кінці з кінцями не сходяться. Вище автор уже звертав увагу, що розголос про пропажу журналіста пішов одразу після того, як він зник. Отож, якщо дотримуватися логіки Пукача у викладі Олега Мусієнка, наказ від Юрія Кравченка надійшов у двадцятих числах вересня, Виходить, тоді ж Пукач і перепоховав тіло. Однак у публікації «Галюцинація справи Гонгадзе», яку ми вже згадували вище, стверджується: «...інші (у тому числі і прокурорські працівники) упевнені, що тіло було закопане там буквально напередодні його виявлення. На користь останньої версії виступають свідчення місцевих жителів про те, що дорога, біля якої була вирита могила, місце проїждже. Так що грибники або проїжджаючі могли зразу помітити свіжовириту могилу. Окрім того, в тілі не було знайдено личинок трупних комах».
І, хоча ці дві обставини автор ставить під сумнів, він звернув увагу на найсуттєвішу деталь: «Єдиним об’єктивним показником, за яким можна судити про дату захоронення у таращанському лісі, є листя, від якого було розчищене це місце. У 2000 році падолист за межами міської зони в основних листопадових дерев закінчився у середині жовтня. А тому, з достатньою долею впевненості, можна стверджувати, що тіло Георгія було привезене під Таращу не раніше 15 жовтня. ПРИБЛИЗНО, ОДРАЗУ Ж ПІСЛЯ ТОГО, ЯК, ІЗ ЗІЗНАННЯ ОЛЕКСАНДРА МОРОЗА, МАЙОР МЕЛЬНИЧЕНКО ПЕРЕДАВ ЙОМУ ЗАПИСИ ПРОСЛУХОВУВАННЯ КУЧМИ, ЦІЄЮ ОБСТАВИНОЮ, НАЙІМОВІРНІШЕ, І ПОЯСНЮЄТЬСЯ, ЧОМУ ДЛЯ ЗАХОРОНЕННЯ БУЛО ОБРАНО САМЕ ТАРАЩАНСЬКИЙ РАЙОН» (підкреслення наше. — В. К.).
Думаю, ця цитата — яскраве підтвердження того, що свідчення Олександра Поповича — правда. А цитована в переказі Олега Мусієнка розповідь його начальника Олексія Пукача — ІЩЕ ОДНА СПРОБА МАНІПУЛЯЦІЇ СУСПІЛЬНОЮ СВІДОМІСТЮ. 
Водночас нам доведеться повернутися до версії, яку автор викладав у серії публікацій «Справа Георгія Гонгадзе»: міни уповільненої дії» минулого року.
Особиста думка
Валентина Теличенко, адвокат Мирослави Гонгадзе:
— Я не маю довіри до протоколів допиту Пукача, оскільки не виключено, що на нього на різних етапах розслідування чинився тиск.
Думаю, що допити в судовому засіданні можуть додати багато нового. Я бачила, що не всі допити носять гриф «Секретно». Пукач має, хоча б частково, бути допитаний у рамках судового засідання.
(«Українська правда», 10 листопада 2010 року, з посиланням на прес-службу телеканала «ТВІ»).
 
(Закінчення в наступному номері).