«Справа Георгія Гонгадзе»: у павутинні змови

Усе це пригадалося нині з одної простої причини: в «справі Георгія Гонгадзе», швидше за все, потрібно очікувати нового, на думку змовників, несподіваного повороту. Котрий, як вони вважають, відведе потенційну небезпеку розкриття тих, хто писав сценарій державного перевороту, підбирав виконавців і зробив усе, щоб прийти до влади. Ціною життя нашого колеги. І водночас дозволить «знайти стрілочника» у справі, яка тягнеться уже понад десять років. Але про все по порядку.

На тлі витоків інформації із стін головного наглядового органу країни мовчання її колишніх очільників щодо деяких резонансних історій видається знаковим, щоб не говорити про інше. Особливо у справі, яка стосується вбивства Георгія Гонгадзе. Мова передусім про так звані «плівки Мельниченка». З якою помпою відбувалася їхня передача у Вашингтоні колишнім майором! Уряд Юлії Тимошенко негайно виділив Генеральній прокуратурі кошти на проведення експертизи записів за кордоном. Експертиза відбувалася, скажемо так, під патронатом Парламентської Асамблеї Ради Європи. Попри те, що «Голос України» у публікації «Касетна бомба» з фальшивою начинкою» переконливо довів: їх не те що не можна аналізувати, але й потрібно притягнути до кримінальної відповідальності Миколу Мельниченка. Попри те, що фахівці в галузі права у нашому виданні аргументовано, посилаючись на відповідні статті Конституції і законів, пояснили, чому ці записи не можуть не тільки аналізуватися, а й навіть використовуватися як докази.

Нагадаю публікацію доктора юридичних наук, професора кафедри криміналістики Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого, члена-кореспондента Національної академії правничих наук України Володимира Журавля «Скільки ще треба експертиз?» від 19 травня цього року. Зокрема, авторитетний фахівець зауважив стосовно «плівок Мельниченка»: «Інша справа, коли звукозапис здійснено і надано до правоохоронних або судових органів за власною ініціативою будь-яким учасником кримінального процесу чи сторонньою особою, або виявлено у підозрюваного в ході його затримання. Такі матеріали мають зовсім інше правове положення. Хоча й вони, на розсуд слідчого (судді), можуть бути допущені у кримінальний процес і навіть набути статусу доказів, але лише за умов їх допустимості, належності, достовірності, достатності» (підкреслення наше. — В. К.).

Отож, аналізуючи далі дані, наведені мною у публікації «Касетна бомба» з фальшивою начинкою», Володимир Журавель дійшов висновку щодо сумнівної придатності «записів Мельниченка» для дослідження. Він також не виключив можливості маніпуляцій із фонограмами і їх фальшування. І навіть дав рекомендації, як можна було б провести експертизу. Передусім, на його думку, варто «з’ясувати діагностичні питання, а саме: первісність фонограм, відсутність або наявність монтажу, характеристика запису вального пристрою, адекватність акустичної ситуації обстановці кабінету, де вівся запис. Отримання, наприклад, негативних висновків виключало б необхідність у подальшому проведенні досліджень стосовно ідентифікації учасників комунікацій». А тому, вважає професор кафедри криміналістики Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого Володимир Журавель, «аналіз природи походження, процедури оформлення, належності збереження розглядуваних фонограм надають підстави висловити сумнів щодо їх придатності як належних матеріалів для призначення і проведення фоноскопічних експертиз і перспектив отримання обґрунтованих позитивних висновків. За таких обставин про можливість встановлення об’єктивної істини говорити не доводиться». (Підкреслення наше. — В. К.).

Автор зупинився на нещодавній публікації так детально, бо, попри застереження, висловлені нами, все ж таки Генеральна прокуратура провела дві закордонні експертизи, про які ми вже згадували, і ще одну — вчергове проведену вітчизняними фахівцями. Однак суспільство про результати цих експертиз ніхто не повідомив. Жодного слова. Відомо вельми небагато. Скажімо, попередній Генеральний прокурор минулого року повідомив лише про те, що фахівці в Україні зіткнулися «з труднощами перекладу». Згодом з’ясувалося, як і прогнозували автори «Голосу України», що колишній майор Микола Мельниченко надав не оригінали записуючої апаратури і не оригінали записів. Нібито згодом він таки надав нову апаратуру, на якій начебто здійснювався запис, а також нові зразки записів. Але... Експерти й надалі сумніваються у їхній достовірності. Отож

Проте «записи Мельниченка» все ж таки будь-що прагнуть використати в судовому процесі над головним підозрюваним в убивстві Георгія Гонгадзе колишнім генералом міліції Олексієм Пукачем. Свідчення тому — дві публікації, які з інтервалом у десять днів були оприлюднені в жовтні в інтернет-виданні «Українська правда». Так, 13 жовтня Мустафа Найєм у публікації «Гачок для влади» присвятив значне місце «плівкам», оскільки, стверджує він, «уся доказова база слідства тримається на двох наріжних каменях: свідченнях Олексія Пукача і плівках Миколи Мельниченка» (підкреслення наше. — В. К.).

Він стверджує: «Водночас результати експертизи, які знаходяться у розпорядженні слідства, все ще сумнівні. Зокрема, незважаючи на те, що практично в усіх епізодах підтверджена автентичність голосів, у жодній експертизі немає остаточної відповіді на головне запитання: чи мав місце монтаж записів.

В експертів, наприклад, є розходження з приводу місця проведення записів: на різних плівках різні акустичні дані...

Окрім того, в заключній частині третьої серії експертиз сказано, що «в категоричній формі встановити, чи піддавалися плівки монтажу чи іншим змінам, експертним шляхом неможливо» (підкреслення наше. — В. К.).

І далі сказано: «...На даний момент у експертів і слідчих існує чимало запитань щодо того, хто саме і як записував розмови у кабінеті Леоніда Кучми. Зокрема, під час відсутності Миколи Мельниченка. А через невідповідність акустичних даних існують підозри у тому, що розмови записувалися не в одному й тому ж місці».

Ці дані підтвердив у розмові із Сергієм Лещенком через десять днів і Олег Мусієнко, колишній адвокат Олексія Пукача. На запитання: чи відомо, «який отримано висновок експертизи записів Мельниченка?», він відповів: «Експерт... не може дати категоричної відповіді, чи підлягали монтажу ці плівки». Оскільки, мовляв, «не існує таких методик. Тому що там різні носії, на яких були записи, сам Мельниченко надавав то оригінали, то копії і так далі» (підкреслення наше. — В. К.).

Власне, все, про що писав «Голос України», знайшло своє підтвердження у цих цитатах. Однак відмова колишнього слідчого Генеральної прокуратури Олександра Харченка порушити кримінальну справу проти Миколи Мельниченка свідчить про одне: гра довкола «справи Георгія Гонгадзе» триває. І поки що не видно бажання нових слідчих встановити в ній істину, а не «стрілочника». Бо змовники, які задумували державний переворот (дивись наші публікації «Теорія змови»), продовжують плести павутиння інтриг і — найголовніше — мають змогу не тільки впливати на громадську думку, а й на хід слідства.

З другого боку, на думку автора, є ще певні докази того, що не Микола Мельниченко вів і монтував записи, які стосуються не тільки Георгія Гонгадзе, а й інших потерпілих влітку 2000 року від Олексія Пукача і його підлеглих. Зокрема, ще 4 жовтня 2002 року Віктор Яценко у виданні «GAZETASNG. RU» оприлюднив публікацію «Галюцинація справи Гонгадзе». У ній він звернув увагу на те, що 29 грудня 2000 року(!!!) в інтерв’ю радіо «Свобода» Микола Мельниченко сказав: «Ну, чи прибрали Георгія, чи вбили, чи ні, у мене такої інформації немає... Я все-таки вважаю, що Георгій ЖИВИЙ... У мене немає ДОКАЗІВ, що він ЖИВИЙ, але немає ДОКАЗІВ про те, що він ЗНИЩЕНИЙ. У мене є докази про те, що його замовив президент Кучма і є ДОКАЗИ, що президент ДУЖЕ ХВИЛЮВАВСЯ про ДОЛЮ Гонгадзе після зникнення» (підкреслення наше. — В. К.). А от 27 вересня 2002 року в інтерв’ю «Українській правді» Микола Мельниченко вже доволі категоричний. Йому ставлять запитання: «Чи є у тебе плівки після щезнення Гонгадзе? Ти для себе вияснив ситуацію — після того, як Гія пропадає, як президент себе веде і що говорить?» І майор-утікач трохи нервово заявляє: «Це дуже болісне запитання і тема, яку уже багато хто піднімає. Я на це відповідаю так: є дві версії — або Кучма відповідає за вбивство Гонгадзе, або Мельниченко причетний до вбивства Гонгадзе. Іншої версії немає. Я заявляю, що Мельниченко хоче судового процесу і готовий надати ДОКАЗИ, які показують, що Кучма ЗНАВ про те, що Гонгадзе МЕРТВИЙ. Кучма боявся створення слідчої комісії 21 вересня, ЗНАЮЧИ про те, що Гонгадзе МЕРТВИЙ» (підкреслення наше. — В. К.).

Варто зіставити ці два фрагменти інтерв’ю колишнього працівника СБУ й поставити декілька запитань, щоб зробити кілька висновків. Зокрема, автор публікації, яку ми цитуємо, дійшов такого: «Звідси можна зробити ВИСНОВОК про те, що Мельниченко або свідомо БРЕХАВ, або у ГРУДНІ 2000 року він ще не мав у розпорядженні фрагментів запису про те, що Кучма уже через кілька днів ЗНАВ про смерть журналіста» (підкреслення наше. — В. К.).

Водночас ці фрагменти дають підстави думати, що прослуховування кабінету Президента на Банковій завершилося 22 вересня 2000 року. Бо, схоже, Леоніду Кучмі доповіли про ймовірну смерть Георгія Гонгадзе саме 21 вересня 2000 року. Отож, доки Микола Мельниченко не скаже ПРАВДУ, звідки в нього взялися записи розмов із головного кабінету країни, ІСТИНУ встановити НЕ ВДАСТЬСЯ. А для того, щоб колишній майор сказав правду, проти нього потрібно ПОРУШИТИ кримінальну справу.

У листопаді минуло десять років від початку «касетного скандалу». В інтерв’ю одному з видань з цього приводу відставний майор заявив, що, мовляв, кримінальна справа проти нього знову відновлена. Однак інформація, оприлюднена у певних інтернет-виданнях, спростовує його слова. Бо скасування постанови слідчого про відмову в порушенні карної справи проти Миколи Мельниченка не означає, що проти нього її порушено. А підстав для порушення кримінальної справи більш ніж достатньо.

Перше. Незаконне прослуховування кабінету Президента. А оскільки Микола Мельниченко й досі стверджує, що «прослуховування» — справа його рук, то це дає підстави Генеральній прокуратурі для такого кроку.

Друге. Порушення присяги.

Третє. Видача державних таємниць спецслужбам інших держав. Про що, до речі, свідчить скандал, який розгорівся довкола радіолокаційних станцій «Кольчуга».

Четверте. Якщо експерти не можуть дати точної відповіді, монтувалися плівки чи ні, то Миколу Мельниченка можна притягувати до кримінальної відповідальності й за дачу слідству свідомо неправдивих даних.