Овідіопольський район іноді називають візитною карткою Одеської області. А що? Частка істини в цих словах є. Чудове узбережжя Чорного моря, привабливі пляжі, прекрасні дороги, суперсучасна школа, яких і в столиці не в кожному районі відшукаєш. Бюджет району — це переважно фінансові відрахування ЗАТ «Авангард-Д», промтоварного ринку «Авангард», його ще називають «7-й кілометр», і численних промислових підприємств, розташованих тут. Межує район з обласним центром, і тому городяни так люблять ці заповідні місця.

І тісно, і не тепло

Але у візитної картки є, як відомо, і зворотний бік. І це — знову-таки дороги. А ось до невеличкого сільця Ленінталь Йосипівської сільської ради дороги у прямому розумінні цього слова немає зовсім. Ленінталю — 200 років. Заснований він німецькими колоністами позаминулого століття. Колись на його території розташовувався колгосп, слава про який гриміла у всьому Радянському Союзі. Тут була найбільша в районі молочнотоварна ферма. Сьогодні населення села становить близько 500 осіб. У всіх у них одна-єдина мрія — вони прагнуть побачити на власні очі асфальт на чотирикілометровій дорозі, яка зв’язує Ленінталь із Йосипівкою.

Дорозі, якщо так можна назвати ділянку суходолу, якою намагаються пересуватися автомобілі і люди, теж 200 років, як і селу. Коли перші поселенці тутешніх місць торували стежку в причорноморський степ, де заклали селище, вони й не підозрювали, що через два століття дорога залишиться в тому ж стані, що й під час її створення.

Цебро води, як розповідали мені в Ленінталі, вилите у вигляді дощу або снігу на цю дорогу, перетворює її на глиняне місиво, яке проїхати можна лише спецтехнікою. Коли торік на Одещині шаленіла сніжна завірюха, село опинилося відрізаним від світу не в переносному, а в буквальнім значенні цього слова — рятувальники змогли дістатися до нього лише через п’ять(!) діб. Ці п’ять днів люди жили без хліба, без інших продуктів, без води, без світла...

Як потрапити місцевим жителям до райцентру: в лікарню, до школи, в міліцію, в аптеку, до нотаріуса? Як проводити в останню путь близьку людину (цвинтаря в Ленінталі немає, й доводиться небіжчиків ховати за п’ять кілометрів від села)?

Любов Толік — корінна жителька села, 30 років пропрацювала на фермі. Сьогодні, коли роки беруть своє, їй потрібна медична допомога. Надати її можуть тільки в райцентрі. Але як до нього дістатися, якщо, скажімо до прикладу, маршрутка, яка повинна робити один рейс на добу в село і назад, перейшла на триразове обслуговування пасажирів (три рази на місяць).

З величенним ризиком дістається бездоріжжям до Ленінталя шкільний автобус. Крім школярів, він під зав’язку завантажується дітьми, яких необхідно доправити до дитячого садка. Підсаджуються у шкільний автобус і дорослі дяді й тьоті, яким необхідно дістатися до траси із твердим покриттям, щоб там піймати попутку. Цей факт не той, про який кажуть: тісно, зате тепло. І тісно, і не тепло. А не дай Боже, щось станеться, адже автобус рухається заповнений надміру? Хто винуватий буде?

Вибої на злітній смузі економіки

Дороги між сільськими населеними пунктами сьогодні стали чи не найбільшою проблемою Причорномор’я. З магістральними трасами, з дорогами, що зв’язують райцентри з Одесою, — питань, як то кажуть, жодних. Але варто з’їхати з битого шляху на стежинку, як одразу починаєш відчувати всі «принади сільського життя»

У 2004 році на 21-й сесії обласної ради четвертого скликання було прийнято регіональну «Програму розвитку, ремонту та утримання вулично-дорожньої мережі Одеської області на період 2004—2010 років». Нинішнього року термін дії програми завершується. Час підбивати підсумки. А підсумків немає й підбивати нічого. Міркуйте самі: у 2009, 2010 роках на реалізацію програми «Дороги Одещини» не виділено жодної копійки. Тобто дороги не будувалися, не ремонтувалися, а села й селища, невеликі сільця втратили надію на зв’язок із зовнішнім світом.

Зміст цієї програми у світлі нинішніх фінансових реалій має вигляд, ну, просто фантастичний. У ній передбачалося, серед іншого, «застосування геотекстильних матеріалів під час ремонту доріг, використання модифікованих асфальтобетонних сумішей, використання рослинних бар’єрів уздовж міських доріг для зниження рівня шуму» тощо. Джерелами фінансування цієї безумовно привабливої цільової програми повинні були стати державний, обласний і районні бюджети.

Координувати і контролювати виконання програми повинна була Служба автомобільних доріг в Одеській області. На районному рівні — райдержадміністрації, виконкоми міських, селищних, сільських рад.

З кого сьогодні питати за невиконання цільової програми «Дороги Одещини»? Питати, по суті, нема з кого, тому що депутатів, які ухвалювали її, до обласної ради нинішнього скликання не обрано. Що, коло замкнулося й світла в кінці дорожнього тунелю для жителів сіл не буде ніколи?

*** 

Дороги називають злітною смугою економіки. Як живуть дороги — так живе й регіон. Сьогодні в Одеській області в черговий раз за останні 15 років точаться розмови про необхідність будівництва автотраси Одеса—Рені. Це 327 кілометрів. Ця дорога, в разі її будівництва, дасть змогу Україні вийти в лідери серед європейських країн—транзитерів. У зв’язку зі зростаючими потужностями глибоководного суднового ходу «Дунай—Чорне море», перспективами розвитку потужностей Ренійського морського торговельного порту, що відкриваються, ця автотраса необхідна для країни як повітря. Але в черговий раз далі розмов справа не рухається. Щоправда, проект будівництва автомагістралі Одеса—Рені внесено в перелік загальнонаціональних проектів. Тобто світло в кінці дорожнього тунелю загорілося. І вибої на злітній смузі все-таки можна здолати.

Ну а яку, власне кажучи, вигоду, отримають 500 жителів маленького сільця Ленінталь від будівництва автомагістралі міжнародного рівня? Вигода, виявляється, полягає в тому, що згідно із планами будівництва автотраси буде побудовано й під’їзні колії до невеликих сіл. Тобто Ленінталь отримає нарешті дорогу довжиною в чотири кілометри — до сільської ради Йосипівки.

Фото Олега ВЛАДИМИРСЬКОГО.

Компетентна думка

Олександр МАЛИН, заступник голови Одеської обласної державної адміністрації:

— Проблеми доріг у сільській місцевості і стан дорожньої мережі в населених пунктах, справді, тривожать. Облдержадміністрація звернулася до Кабінету Міністрів з аналітичною запискою про неякісний стан доріг у сільських районах області. Уряд пішов назустріч і виділив на першочергове розв’язання дорожньої проблеми 200 мільйонів гривень. 76 мільйонів гривень до регіону вже надійшли і почали працювати. Ми вибрали такий план дій: у кожному населеному пункті заасфальтувати по 2—3 вулиці. Це буде початком роботи з інтенсивного будівництва дорожньої мережі в сільських районах. Сьогодні ця робота ведеться в південних районах області — Арцизькому, Саратському і Татарбунарському. На черзі — північні райони — Савранський, Балтський, Кодимський.

Ну а в бюджеті на 2011 рік обов’язково буде передбачено кошти для будівництва доріг у сільських районах.