Український народ піднявся і став як один на боротьбу проти зазіхань на територію власної держави. Кожен зробив це так, як міг: хтось узяв до рук автомат, а хтось сів за кермо авто й узяв у руки телефон. Ідеться про волонтерів, котрі, ризикуючи життям, виїжджають у зону АТО, щоб якнайшвидше доправити медикаменти й сучасне спорядження для наших бійців. Оцим доброчинцям, які роблять титанічний внесок у спільну справу — наближають настання миру на рідній землі, і присвятили «вічанські» журналісти низку матеріалів.

Це, зокрема, інтерв’ю Сергія Дубровіна з керівником волонтерської групи «Мега-Поліграф» Олегом Свірком «Народ перемогти неможливо, або Бронюймо джипи, панове!», статті Лариси Марчук «Коло короля Данила», Віталія Скобельського «На перекладних... БТРах» і «До штика прирівняли... пензель», Тараса Романюка «Народ — з армією! або Національні особливості військового забезпечення і логістики та оподаткування благодійництва». Солдати й бійці добровольчих батальйонів, котрих повністю екіпірували громадські активісти, — нині не виняток, а здебільшого правило. Про те, які труднощі та небезпеки чатують на волонтерів, котрі сміливо прокладають на схід країни справжні дороги життя, доставляючи бійцям усе необхідне (від броньованих автівок та амуніції до шкарпеток і листівок), читайте у вересневому номері видання Верховної Ради України. У незвичайний спосіб допомагають фронту, пише «Віче», львівські господині. Вони готують домашні тістечка, булочки та тортики. Продавши свої смаколики, усю виручку передають для потреб вояків на передовій. А полтавські художники підтримують захисників Вітчизни пензлем, надаючи безплатно власні картини для благодійних аукціонів. І таких прикладів сила-силенна.

Дивина, але навіть брати наші менші допомагають українським військовим. Часопис розповідає про маленького песика Жужу, котрий за декілька хвилин до артобстрілу починав нервувати й намагався сховатися. За словами учасників боїв, той непоказний собака врятував життя багатьох наших прикордонників. До слова, його господар фельдшер Сергій Гончаренко, отримавши контузію, відмовився від госпіталізації. Уже через тиждень знову витягував поранених з-під мінометного обстрілу та куль. І в зоні АТО, і в тилу, не шкодуючи життя, сил і часу, працюють українські медики. «Віче» змальовує самовіддану діяльність лікарів Військово-медичного клінічного центру Південного регіону, котрі врятували сотні поранених.

Навряд чи залишить байдужим читача й мистецький блок парламентського видання. Це передусім блискуче есе Ольги Клейменової про Олександра Довженка, 120-річчя від дня народження котрого відзначаємо саме у вересні. Мало кому відомо, що цей обдарований режисер власного життя після успішної дипломатичної діяльності поривався розписувати стіни сільських будинків, клубів. І хтозна, як склалася б кар’єра геніального кінематографіста, якби він і справді пішов розмальовувати провінційні осередки культури... А чи знаєте ви, що Брахма вважав лотос найпрекраснішою квіткою в світі лише до тієї миті, поки не побачив троянди? А хто відкрив їхній вид без колючок і чому цю троянду назвали українською? Відповіді на ці запитання знайдете на сторінках журналу.

Ви хочете дізнатися, яким невтомним бібліофілом був Тарас Шевченко? Хто в українському суспільстві є упослідженою дитиною сорока няньок? Чи виживе на вітчизняних теренах бібліотечна галузь? Якщо цікаво, тоді замовляйте журнал у редакції (тел. 044-235-79-58), передплачуйте на пошті. Індекс 74254. А вартість — 14 грн. 10 коп. на місяць.

Вічаймося!