Коли вісімнадцять років тому Іван і Клавдія Гути назвали своє фермерське господарство «Мрія», вони навряд чи думали, що їхні мрії здійсняться в таких широких масштабах. Хоча той, хто не ставить перед собою високу планку, той і не бере висоти, яка аж дух захоплює. Сьогодні «Агрохолдинг «Мрія» — один із найефективніших виробників сільськогосподарської продукції в Україні, експортує її в більш як двадцять країн світу і має благородну мету — нагодувати якомога більше людей. Бізнес став сімейною справою. Нині батькам допомагають сини Микола та Андрій. Управляти є чим: в агрохолдингу трудяться майже п’ять тисяч працівників, а землі, крім Тернопільської, розташовані в Івано-Франківській, Хмельницькій і Чернівецькій областях. Окрема гілка сімейної справи — сім цукрових заводів. Торік Іван Гута (на знімку) став Героєм України. То як сягнути таких вершин?

 

Шлях до успіху: креативно мислити і постійно вчитися

Наш співрозмовник — Герой України, голова ради директорів «Агрохолдингу «Мрія» Іван ГУТА.

— Іване Миколайовичу, «Агрохолдинг «Мрія» є потужним виробником зерна, картоплі, цукрових буряків... Чи не виникає спокуси зайнятися ще одним перспективним напрямом — тваринництвом.

— Є такі наміри. Та коли чуєш, що Антимонопольний комітет переконує сільгоспвиробників у тому, що ціни на тваринницьку продукцію треба зменшувати, — це аж ніяк не додає ентузіазму. Бо такі заяви не сприяють розвитку бізнесу, то не ринкові механізми.

І все-таки ми вже остаточно вирішили, що побудуємо міні-ферму із суперсучасною технологією виробництва молока і його переробки.

— Що підштовхнуло вас до реалізації такого проекту?

— «Мрія», по суті, годує дітей у дитсадку, що у Васильківцях, як і у школах тих сіл, де ми взяли в оренду земельні паї. І ми зіткнулися з такою проблемою, як дефіцит якісних молочних продуктів. Отож і вирішили її розв’язати локально. Адже сир, сметана, йогурти, масло — все це вироблятимемо для власних потреб і насамперед для дітей.

Ми навіть розглядаємо такий варіант, що корів на фермі доїтиме робот — і дітей водитимуть туди на екскурсію. До речі, там обладнаємо й дегустаційний зал.

— Обладнання звідки замовили?

— То вже залежить від того, яка фірма виграє тендер. Будемо вибирати між нідерландцями і швейцарцями. Скажу, що й ті, й ті мають свої переваги — вони вже були у Васильківцях.

— Що покладено в основу під час добору кадрів, передусім спеціалістів? На що насамперед звертаєте увагу?

— Як правило, беремо на роботу молодих осіб до 30 років, зі знанням англійської мови, комп’ютера, з креативним мисленням. Звісно, вдаємося до послуг кадрових агенцій. А вже далі, у процесі роботи, дивимося на енергетику: хоче молода людина працювати, рости професійно, добре заробляти — стає членом нашої команди. Принагідно зауважу, що в «Мрії» є великі можливості для професійного зростання.

Ось ви бачили дитячий садок і середню школу у Васильківцях — постійно тримаємо їх у центрі уваги, допомагаємо, чим тільки можемо. А тепер хочемо відкрити щось на зразок малої академії. Чи, точніше, — укласти угоду з тернопільськими вишами, які направлятимуть у «Мрію» на практику своїх студентів. А вже на місці придивлятимемося, як то кажуть, одне до одного. І, можливо, ця «любов» виявиться взаємною. Я розумію, що не всі залишаться працювати в нашому агрохолдингу, але навіть заради кількох перспективних молодих спеціалістів, які щороку поповнюватимуть наші компанії, — це варто робити.

До того ж нам потрібні не лише агрономи чи інженери-механіки, а й економісти, бухгалтери, лікарі, педагоги...

— У «Мрії» працюють зарубіжні спеціалісти. Чи завжди сприймаєте їх бачення тієї чи іншої проблеми, погоджуєтеся з їхніми пропозиціями? Чи, буває, дискутуєте?

— Ну, дискусія — це завжди добре. Але трапляється й неприйняття їхніх варіантів. Я розумію, що то робота, де без проблем ніколи не обходиться. Та загалом я радий з того, що до нас приїхали на роботу молоді люди, здатні і творчо мислити, і постійно вчитися.

Є й інший нюанс, про який хочу згадати, бо він мені не дає спокою. Йдеться про наших спеціалістів, яким даєш велику зарплату, службову машину... Тільки працюй, старайся. Але ж ні, є традиційні спокуси. Ось вносимо ми на десятки мільйонів гривень скажімо, засоби захисту рослин, то що там, мовляв, одна каністра. Загнав її «наліво», а грошики поклав у кишеню. І «заганяють». Я, звісно, не узагальнюю, але такі випадки ще, на жаль, трапляються серед нашого брата. А ось в іноземців, про яких ви згадали, це викорінено на генетичному рівні. Вони ніколи на таке не підуть.

Хоча я хотів би, щоб наші співвітчизники працювали на всіх посадах у «Мрії». Думаю, що з часом так воно і буде.

— В агрохолдингу англійська запроваджена як робоча мова? Чи тримаєте перекладачів?

— Без перекладачів ще, на жаль, не можемо обійтися. Але вже понад сто наших спеціалістів вільно спілкуються англійською. Сьогодні — це вимога дня, а не якісь там дешеві понти. Саме життя, зокрема, наші постійні контакти із зарубіжними партнерами, змушує вчити англійську та інші мови.

— Кажуть, що «Мрія» взяла під своє крило й Хоростківську науково-дослідну сільгоспстанцію, що неподалік від Васильківців...

— Точніше, уклали договір про співпрацю, допомагаємо цьому колективу з добрими науковими традиціями фінансово. Бо не можна допустити, щоб великий науковий потенціал — понад сотня співробітників — використовувався не- ефективно.

Цього року дослідні ділянки в Хоросткові дали просто фантастичний врожай кукурудзи. Та сіють там цю культуру ще прадідівським методом. То кого, скажіть, зацікавлять відсталі технології? Нинішній виробник хоче на дослідній станції бачити відповідні і сорти, і аналізи, і технології...

Доволі результативно працюють у Хоросткові і з цукровими буряками, які є однією з головних культур на полях, де господарює наш холдинг. Наступного року тут планують отримати врожайність цієї культури в розрахунку 800 центнерів на гектар.

Ситуація на станції значно поліпшилася. Тепер там у людей очі горять — а це, повірте, багато вартує.

— Побачивши ті зміни, які стались у Васильківцях протягом останніх п’яти років, мимоволі доходиш висновку, що рідне село ви прагнете зробити взірцем для інших українських сіл. Чи не так?

— Це, швидше, один із наших пілотних проектів, своєрідне відпрацювання нових технологій. Ми вже спробували, як прокласти асфальтівку, потім — бетонку, як пов’язати їх із тротуарними доріжками. Ведемо також будівництво котеджів для наших спеціалістів.

Васильківці — то своєрідний плацдарм, з якого ми перейдемо до розбудови соціальної інфраструктури в інших селах, де працює «Мрія». Почнемо з одного населеного пункту в кожному районі, де орендуємо земельні паї, — і рухатимемося далі. Бо люди, які повірили нам, передали в оренду свою землю, заслуговують ліпшого життя, ніж вони сьогодні мають.

— Кілька тижнів тому вас бачили з  головою Тернопільської облдержадміністрації Михайлом Цимбалюком у Зарваниці...

— Зарваниця — одна зі святинь Української греко-католицької церкви. І всі, хто має змогу, просто зобов’язані докласти рук, щоб це галицьке село, ощасливлене появою Божої Матері, мало належний вигляд. Щоб воно розбудовувалося, було де прийняти паломників і туристів, стало привабливим обличчям нашого краю.

— А що привело вас на міжнародний конкурс скрипалів у Тернопіль?

— Я виріс у родині, де доволі часто можна було почути мелодію скрипки — мамині брати добре володіли цим інструментом. То мені близьке і рідне. А вже сама ідея організації конкурсу народилася на традиційному фестивалі «Лемківська ватра», який щороку скликає гостей до мальовничого лісового урочища в Монастириському районі.

Думаю, що фестиваль загалом удався. Можливо, треба трохи поміняти його формат, а точніше — більше уваги сконцентрувати на місцевих талантах, щоб жоден перспективний скрипаль не залишався поза увагою. Ми живемо на цій землі і передусім маємо відчувати її подих, думати-дбати про неї. Про її красу, привабливість і силу. І, звісно, про молодих людей, яким ця земля дає хліб і талант.

— Ваш агрохолдинг нині працює на сільгоспугіддях майже 250 сіл. Але, мабуть, найбільше часу ви проводите в рідному селі, зустрічаєтеся з людьми, яких пам’ятаєте ще з дитинства. Та й вас мало не кожен уже давно знає. Які в цьому «плюси», а які «мінуси»?

— «Мінусів» не бачу. Ось зовсім недавно зібралися з однокласниками, сіли в машини й поїхали на кладовище в Зарічанку, де похована наша перша вчителька. Помолилися біля могили, згадали шкільні роки...

Я справді тут усіх знаю. Як і мене. Отож приходить той чи інший односельчанин — мені нічого довго розповідати не треба. Зір у мене, немов рентгенівський апарат. Одразу бачу, що людина думає, чого хоче. Можливо, є і ті, хто заздрить мені, але їх небагато. Бо я завжди стараюся допомогти людям.

— Отож «рентгенівський апарат» закладений у вас генетично. Чи як?

— Можливо, набутий трохи з досвідом, а трохи з генами переданий. Мені нерідко доводиться чути: «То добре, що ти економіст. Що навчився кожен майбутній крок прораховувати до дрібниць». На що відповідаю: «Найголовніше на цьому рівні для мене те, що життя зробило мене психологом, що я навчився розуміти людей і працювати з ними».

Тепер я знаю, як знайти контакт з тисячною аудиторію, що треба зробити, щоб вона мене слухала. Уже з перших слів розмови я відчуваю, чи людина зі мною щира, чи в чомусь лукавить. Це вже своєрідний імунітет проти фальші, набутий з роками.

 

Добрий початок — півсправи

Оглядаючись назад, можна сказати, що Івана Миколайовича на бізнесову стежку, хоч як це парадоксально звучить, підштовхнули місцеві чиновники. Ще в часи горбачовської перебудови він запровадив у колгоспі внутрішній госпрозрахунок, так звані колгоспні гроші, налагодив підсобні промисли. Однак ініціатива надто активного голови не сподобалась тодішній районній владі: він вибивався із загальної колії, чиновникам миліше спокійне життя. Якийсь час довелося навіть попрацювати в іншому районі. Коли почався фермерський рух, з дружиною Клав-дією вирішили піти у вільне плавання і заснували 1992 року одне з перших в області фермерських господарств.

Починали з 50 гектарів і поставили собі за мету кожного року подвоювати кількість земель, узятих для обробітку. Спочатку вирощували чи не всі основні культури. Коли познайомилися з нідерландцями, ті підказали: не розпилюйтеся, робіть спеціалізацію. Основною культурою «Мрії» став «другий хліб» українців — картопля. Збирали по світу найкращі сорти, освоювали передові технології, самі продавали... Це вже тепер картопля Гутів — поза конкуренцією, за нею їдуть з усієї України. Із «Мрією» уклали контракти компанії, які виробляють чіпси, а для цієї продукції потрібні спеціальні сорти, полив площ. З технологіями впоралися, почали будувати картопле-сховища.

Щороку додавалися нові площі, тож довелося переходити до багатогалузевості, але вже на зовсім іншому рівні.

Іван Миколайович багато їздив по світу, вчився сам, давав змогу вчитися іншим. Мов губка, «Мрія» вбирала в себе все найкраще, вироблене світовими наукою і досвідом. Та й в Україні було в кого вчитися. Чи не щокварталу навідувався Гута на Полтавщину до знаного господарника Семена Спиридоновича Антонця, який щедро ділився своїми знаннями, зокрема, з безвідвального обробітку грунту. До речі, у «Мрії» нині це закон, тут навіть плугів не мають. На Тернопільщині мудрим наставником для початкуючого фермера став відомий хлібороб Антон Іванович Білик із сусіднього Теребовлянського району.

— Якщо я в житті відбувся, — каже нині Іван Миколайович, — то це тому, що мені пощастило на вчителів.

Сьогодні він чинить так, як колись зробили для нього авторитети в аграрній справі: показує, розказує, ділиться досвідом. Щоб більше було таких «Мрій» в Україні, бо наша благословенна земля за мудрого підходу до неї здатна нагодувати не лише власний народ, а й пів-Європи. Що це зовсім не утопія, свідчить і виступ із трибуни на сесії Генеральної асамблеї ООН Президента України Віктора Януковича. 

Планували купити одну цукроварню, а придбали вже сім

Вірна своєму принципу щороку нарощувати землі, «Мрія» у 2011-му також планує приростити ще 50—70 тисяч гектарів, наразі ведуться переговори. Зрештою, вмовляти когось особливо немає потреби: люди самі бачать, як тут працюють, тож це — найкращий аргумент. Так було і з цукровими заводами. Сім’я Гутів мала на меті купити один, але попередні власники сказали: «Хочете — забирайте всі, вроздріб не продаємо». Так вони стали власниками шести цукроварень на Тернопільщині, а цього року ще й Городенківської на Івано-Франківщині, яка перед тим кілька років не працювала. Чи треба казати, як раділи люди, котрі знову отримали роботу? На цукроварнях задіяні майже три тисячі осіб.

— Ми зайшли в цей бізнес, не маючи досвіду, — згадує Іван Миколайович. — Але якщо взялися за вирощування цукрових буряків, то потрібна переробка. Фактично щороку подвоюємо площі під цією культурою, виходимо на серйозні обсяги. Заводи були в дуже поганому стані, дехто дивувався, що ми повісили собі на шию таку гирю. Що казати, ми й самі дивувалися. Потрібні були чималі фінансові вливання, щоб вони запрацювали, довелося брати кредити. Масштабної реконструкції зазнав Хоростківський цукровий завод. Одне слово, це було серйозне випробування для нашої команди. Головне, ми не розслабилися: думали, як налагодити виробництво, погасити кредити. Та найкраща нагорода — посмішки цукроварів. Не можна завжди в усьому вигравати. Розумію, що більшість підприємств — учорашній день. Можливо, з часом, коли підтягнемо до відповідного рівня сировинну базу, збудуємо новий сучасний завод. Наразі всі цукроварні добре відпрацювали цьогорічний сезон.

Повертаються додому заробітчани

Нині Іван Миколайович — голова ради директорів  «Агрохолдингу «Мрія». З одного боку, це якоюсь мірою звільнило його від щоденної текучки, з другого — за ним головне: стратегія розвитку. А це, повірте, непросто, зважаючи на те, яку місію взяв на себе агрохолдинг: стати одним із найбільших та ефективних європейських лідерів агроринку, розкрити потенціал українського аграрного бізнесу, задовольнити потреби значної частини наших сучасників в якісних продуктах харчування.

Що й казати, накреслення амбітні. І першою передумовою для успіху є кадровий потенціал. Нам було приємно спілкуватися з молодими керівниками підрозділів «Мрії». Менеджери високого ґатунку (до слова, майже всі, в тому числі й сини Івана Миколайовича — Микола та Андрій — здобули базову освіту в Тернопільському національному економічному університеті), ерудовані, стажувалися в кращих європейських вузах, знають кілька мов... Таке обличчя сучасного аграрного бізнесу України.

Із заступником голови наглядової ради з питань виробництва Владиславом Луговським говоримо про те, яким для «Мрії» став рік, що минає. Із врожайністю десь виграли, десь програли. Скажімо, окремі поля видали по 700—800 центнерів солодких коренів з гектара, але були й такі, що по 200—300. Приблизно така само диференціація в зернових. Нічого дивного у цьому немає, адже розширюється компанія переважно за рахунок так званих цілинних земель, які роками не оброблялися. Щоб довести їх до пуття, потрібні час, чималі зусилля і капіталовкладення. Тут практикують точне землеробство, добрива, гербіциди вносять дуже ретельно. У цьому є чимало нюансів. Науку точного землеробства давно освоїли у країнах Заходу, тому в підрозділах агрохолдингу працюють фахівці з Німеччини, Нідерландів, Великої Британії, інших країн — вони впроваджують сучасні технології обробітку землі, навчають наших агрономів. 

Вловлюєте різницю? Чимало українців їдуть заробляти на Захід, а в «Мрії» із задоволенням працюють іноземці, вивчають українську мову. «Тертя практично немає, — розповідає Владислав Володимирович, — єдине — інколи їм важко збагнути наш менталітет». Особливо, коли йдеться про крадіжки добрив чи гербіцидів або чаркування в робочий час. Хоч у холдингу з такими одразу прощаються.

Цікаво, що до Васильківців та й сіл, де є підрозділи холдингу, дедалі частіше повертаються заробітчани. А й справді, для чого поневірятися світами, коли в рідному селі можна заробити не менше, а то й більше, бути із сім’єю, виховувати дітей, допомагати батькам?

Структура «Мрії» — вертикально інтегрована. У кожного блоку — свій керівник, розроблено стандарти дій. Загальне управління здійснює рада директорів. Це дає змогу ефективно управляти усім процесом: від виробництва насіння, планування та вирощування культур до зберігання, транспортування продукції та логістики. Свої потужні елеватори, зерно- та картоплесховища, насіннєві та цукрові заводи, найновіший парк автомашин та сільгосптехніки в поєднанні із сучасним менеджментом, кадровим потенціалом дають відмінні результати. Порівняно з головними конкурентами холдинг має найвищі рівні продаж і прибутковості на гектар. Це означає, що вертикаль вибудували правильно. Можливо, певною мірою Іванові Миколайовичу прислужився управлінський досвід: років п’ять тому він очолював управління агропромислового розвитку області, але недовго. Пішов сам, коли переконався, що нагорі кидають лише гасла про реформи, а втілювати їх ніхто не збирається. Принаймні, на відміну від чиновницького кабінету, на землі він почувається господарем.

...А починають зі школи, чи, точніше, — з дитсадка

Такий потужний холдинг, як «Мрія», не може не думати про майбутнє, а це передусім кадри. Ті, хто нині кермує тут сучасними тракторами, комбайнами та іншою технікою, освоювали її самотужки. Звісно, їм допомагали представники сервісних служб відомих фірм, та загалом наші люди кмітливі, швидко вчаться. Сподіватися, що нинішні вітчизняні училища підготують висококласних механізаторів, не доводиться: ні «John Deere», ні «Grіmme» чи іншої техніки там в очі не бачили. Тому вирішили самі готувати кадри: хлопців-старшокласників навчати механізаторській і водійській справі, дівчат — комп’ютерній. Разом з атестатами вони отримають і права. Тим паче що школа у Васильківцях з цього навчального року називається спеціалізованою школою І—ІІІ ступенів з поглибленим вивченням інформаційних технологій та технологічних дисциплін.

Практично в усіх школах області спостерігається тенденція до зменшення кількості учнів, а тут навпаки. За останні три роки школярів побільшало із 116 до 160. Пояснюється все просто: є робота, є зарплата, молодь тримається села, народжуються діти. Директор школи Ярослава Ващишин не може нахвалитися: «Мрія» закупила 39 комп’ютерів, ставить швидкісний Інтернет. Цього року кожна дитина, яка пішла у п’ятий клас, отримала в подарунок ноутбук, десятикласники (торік тут була ще дев’ятирічка) — також. Переобладнано спортивний зал, їдальню, налагоджено безкоштовне дворазове харчування. Невдовзі розпочнуть будівництво триповерхового корпусу з плавальним басейном, спортивним залом, тенісними кортами.

Створено всі умови для підготовчої групи. Вчителі інформатики, хореографії отримують надбавки до зарплати. Промовистий факт: у шостому класі навчається найменша донечка Гутів — Софійка. Не у британській школі, як це модно серед представників нинішньої еліти, а в тій, де вчилися батько, брати, інші родичі. Можливо, колись і вона навчатиметься у вишах Європи, але основи українства закладаються там, де народився, де твоє коріння.

Ще два штрихи до цієї теми. На одній із сільських вулиць старанно обгородили стару липу, щоб не пошкодити її під час укладання дорожнього покриття. А на обійсті Гутів поруч з новобудовою зберегли батьківську хату. 

Окрема мова — про дитячий садок. Такого «Сонечка», який відкрили тут улітку, мабуть, немає більше в області. Нині його відвідують більш як півсотні малят (на знімку). Умовам можуть позаздрити столичні діти: ліжечка дерев’яні, гарна білизна, блискуча сантехніка, кухонне обладнання, красивий посуд, багато іграшок, книжок... І, звісно, турботливі виховательки зі спеціальною освітою. Біля будинку — справжній англійський газон, доріжки, огорожа... «Мрія» все зробила добротно, щоб служило не одному поколінню. Окрім того, вона допомагає школам, церквам у навколишніх селах, чотирьом лікарням району.

Керівник головного підрозділу, що у Васильківцях, Ігор Гінайло влаштував нам екскурсію селом. Можна не сумніватися, що через рік-другий воно має шанси стати найблагоустроєнішим в області. Коштом «Мрії» тут заасфальтовано вулиці (на деяких — бетонне покриття: експериментують, що краще), ставлять красиві огорожі. У двох нових котеджах замешкали сім’ї консультанта з Нідерландів (на знімку) і директора місцевої школи. Невдовзі зведуть ціле котеджне містечко для молодих спеціалістів. Компанія вже викупила кілька обійсть. Там, де будинки ще добротні, новоселам допоможуть їх відремонтувати, де зовсім старі — виростуть новобудови. Мали вже залити 20 фундаментів, але поки що добирають оптимальний проект. Показав Ігор Васильович і місце, де невдовзі спорудять новий офіс, будинок культури, кафе, інші соціальні об’єкти. Споконвік біднуваті Васильківці стануть селом, в якому жити стане комфортно і престижно.

Хоч би який сьогодні соціальний чи благодійний проект розпочинався на Тернопільщині, всюди поруч із керівником області Михайлом Цимбалюком можна бачити Героя України Івана Гуту. Чи то на «Лемківській ватрі», чи то в Зарваниці, чи то на реконструкції замків, чи то в сиротинці... Скромної натури, він завжди тримається в тіні, не любить реклами, хвальби у пресі. Бере участь у всіх добрих починаннях не з принуки і не для того, щоб догодити начальству. Спонсоруючи міжнародний конкурс молодих скрипалів, допомагаючи облаштувати будинок для сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування «Пресвята родина», піклуючись про хворих і немічних, він чинить так, як навчали батько й мати: «Маєш сам — поділися з ближнім».

Бо так з малих літ вихований, бо так підказує йому власне сумління.

Любов ЛЕВИЦЬКА, Володимир КРАСНОДЕМСЬКИЙ.

Тернопільська область.

Фото Любові ЛЕВИЦЬКОЇ.