Господи, дай сили дожити віку!

Коли прийомні батьки повмирали, залишились стара хата-мазанка, садок коло неї і город. Все це — і Манін спадок, і багатство, зароблене за все життя. Та вже як сама почала старітись, то й «багатство» почало розсуватись просто на очах. Хата наче вросла в землю, льох завалився, в сараї перегнили старі балі й до нього вже страшно було зайти. Корови Маня вже не тримала — як самому і на городі все зробити, і випасати? Зате кілька курочок завжди крутяться під ногами. В хліві їм геть погано стало, то Маня для них і сіней не пошкодувала. Згодом сюди ж перебрались і мішки зі збіжжям, яблука із садка, всяка городина... Хаті від цього не додалось ні охайності, ні акуратності. Хтось «городський» зайшов би, то подумав: от докотилась, живе, як у сараї. Але у неї і постіль біла є, і рушники на образах і фотографіях завжди чистесенькі, і навіть килима купила на підлогу. Тільки куди його стелити, як курка часом і до кімнати заскочить...

Так вже сталось, що чи не найбільшими офіційними землевласниками, не беручи до уваги орендарів, виявились сільські пенсіонери. Бо вже тоді, коли ділили колгоспні землі на паї, молоді у господарствах практично не залишилось. Тому й тягнули свої земельні номерки або ті, хто вже пішов на відпочинок, або ті, кому до цього залишилось буквально рік — другий.

За два минулі десятиліття кількість землі, яка належить безпосередньо селянам, в області зросла в п’ять разів. Сьогодні — це близько 640 тисяч гектарів замість колишніх 130 тисяч. Хто і як мусить її обробити?

Для порівняння скажу, що господарствами області, маленькими та дуже великими орендарями, нині обробляється близько 824 тисяч гектарів. Попри всі труднощі аграрного бізнесу, вони все-таки мають певні фінансово-кредитні запаси, трактори, комбайни, технічний парк... А що, окрім пари рук, лопати і сапки та ще старенького хлівця має сільський господар?

Якщо ж хтось подумає, що згадані сотні тисяч гектарів у власності існують тільки на паперах та у земельних актах, а насправді ніхто їх самостійно не обробляє, то це зовсім не так. Як свідчить офіційна статистика, на початку нинішнього року свої земельні ділянки мало 239 тисяч сільських домогосподарств. Понад половину цих земель вони використовували для ведення особистого господарства, і лише п’яту частину — для товарного сільськогосподарського виробництва. При цьому кожній родині доводилось обробляти близько гектара городів.

Мало того, хоча статистика вже не веде таких підрахунків, але можна не сумніватись, що переважна більшість таких господарств складалась якщо не з двох, це у ліпшому разі, то з однієї людини, котрій давно за сімдесят.

І ще маленький штрих до того, як ці люди трудились на землі. Коли двадцять літ тому частка господарств населення у виробництві рослинницької продукції в області становила лише чверть від загального обсягу, то тепер — близько шістдесяти відсотків.

Якщо ти живеш у селі — просто не маєш права не тримати город. Якщо ти живеш один — не має значення, скільки тобі років — цей город ти мусиш обробити сам. У цьому правилі винятків немає. Насамперед тому, що ніхто не зробить цю роботу замість тебе. А якщо вона не буде зроблена — ти не виживеш. Бо, як свідчить та сама статистика, тільки завдяки веденню свого господарства селяни забезпечують майже чверть сімейного бюджету. Це, якщо підрахувати те, що вдалось продати. А як виміряти частку того, що з’їли? Адже основними продуктами харчування для багатьох залишаються саме ті, що принесли зі свого городу, садка і хліва. І чим гірше там потрудишся, чим менше збереш — тим біднішими будуть твої обіди та вечері.

Прикро, але, отримавши землю, селяни повернулися до натурального господарства і переважно ручної праці. Бо хто не знає, що жоден великий інвестор не дозволить собі такої розкоші, як відправити потужний трактор чи комбайн на дядьківські ділянки. Місцеві обслуговуючі кооперативи, в яких свого часу мали б зібрати колишню колгоспну техніку, так і не стали загальною практикою. В більшості господарств розтягнули все — від іржавої борони до старенького тракторця. А сильних місцевих господарств, які й можуть підсобити своїм людям в обробітку власних ділянок, залишилось буквально по кілька на кожен район. Отож і на них особливо не можна розраховувати. Доводиться навіть дуже немічним мало не до останнього дня тримати в руках лопату.

На останній колегії ОДА, де розглядали питання про стан злочинності в області, чи не вперше правоохоронці звернули увагу на те, що дедалі частіше жертвами злочинців на селі стають одинокі пенсіонери, які не можуть самі дати раду своєму господарству. Вдень вони шукають когось, аби поміг посапати город чи викопати картоплю, а вночі ті самі «помічники» приходять відібрати останню копійку.

Страшна і несподівана смерть спіткала 74-річну жительку одного з сіл Старокостянтинівського району: пенсіонерка загинула від рук свого сусіда і майже п’ять діб пролежала у хаті, поки її не знайшли. За словами свідків, останнім, кого бачили у дворі, був сусід. Чоловік часто навідувався до пенсіонерки, оскільки самотня бабуся просила його допомогти по господарству, віддячуючи коли грошима, а коли чаркою. Того вечора він прийшов рубати дрова. Але старенька, помітивши, що він ледь тримається на ногах, відмовилася від допомоги. Та було пізно. «Помічник», схопивши поліно, заходився лупцювати бабусю по голові, поки не забив до смерті.

Подібний сценарій часто повторюється у хатах одиноких сільських пенсіонерів. Правда, до цього додаються ще й факти крадіжок. Один убивця заліз до хати вночі через вікно, задушив стареньку господиню і забрав телефон та радіоприймач. Інший поцупив у 82-річної бабусі тисячу гривень і телефон...

Міліціонери стверджують, дуже часто п’яні вбивці й крадії повертаються до тих, у кого вже бували вдома, допомагали по господарству і отримували за це невелику платню. Виходить так, що старенькі самі кличуть лихо у свою хату. Але іншого виходу у них просто немає.

Свої послуги пенсіонерам пропонують соціальні служби. Є приклади, коли в райцентрах навіть створюються спеціальні бригади, котрі можуть допомогти одиноким людям нарубати дрова, скопати город, прибрати у дворі... Але у селі картина зовсім інша. Там соціальний працівник, котрий навідується до своїх підопічних, фізично не спроможний виконати всю цю роботу. Тому господарство і земля перетворюються для стареньких на непосильну ношу. І нести її вони мусять до останнього дня.

Хмельницька область.