«Надвечір’я» — 22 роки в ефірі!
Програма-довгожитель, програма-рекордсмен. Як тільки не називають сьогодні «Надвечір’я» Тамари Щербатюк. На українському телебаченні це — поки що єдина передача для людей похилого віку, яка щотижня збирає армію відданих шанувальників перед блакитними екранами. Однак коли все починалося, ніхто навіть подумати не міг, що «Надвечір’я» так полюбиться глядачам і протримається 22(!) роки в ефірі.
Студія «Надвечір’я» нагадує затишну квартиру: м’які крісла, журнальний столик, полички для фотографій... Господарка тут — автор і незмінна ведуча Тамара Щербатюк.
— Ми задумали цю програму для зустрічей, для спілкування самотніх людей, а таких дуже багато не тільки серед літніх, а й серед молоді. І нас прийняли. Із самого початку. Ми навіть не розраховували на такий успіх, — згадує Тамара Володимирівна.
Передача вистрілила і влучила точно в ціль. Нарешті з’явився хтось, хто вислухає, заспокоїть, порадить. Для багатьох Тамара Щербатюк стала подругою, сестрою, мамою. Листи до неї летіли з усієї країни. В них люди ділилися найпотаємнішим.
— У лихі 90-ті щира, сердечна розмова була для них дорожча за ковбасу, — продовжує ведуча. — А потім «Надвечір’я» вийшло за рамки телеекрана й увійшло в реальне життя. По всій Україні ініціативні телеглядачі почали створювати клуби за інтересами.
До речі, «Надвечір’я» стало таким собі українським ноу-хау. Дотепер подібних передач у світі немає.
— Уже після нас з’явилося на московському телебаченні програма «Кому за...», були передачі для літніх людей в Естонії та Польщі. Але всі вони згодом зникли, — каже Тамара Володимирівна. — За 22 роки в ефірі, коли з’являлася безліч нових програм, і саме «Надвечір’я» не раз перебувало на межі закриття.
Справді, всяке було. По-різному до нас ставилося керівництво. Були й такі, які вирішували, що передачі досить існувати. Але в нас є найголовніший захист — наші телеглядачі. Вони одразу піднімали галас: «Де «Надвечір’я»? Де Тамара?» і обстоювали нас.
Саме телеглядачі, згадує ведуча, придумали нинішню назву. Тільки-но визріла ідея про створення такої передачі, оголосили конкурс. Обирали серед «Ще не вечір», «Мальви», але всім сподобалося «Надвечір’я»: «Уже пізніше я дізналася, що в Анни Ахматової був цикл віршів про Київ, який називався «Надвечір’я». Ось так дивно все збіглося».
Підрахувати, скільки всього передач вийшло за роки існування програми, її творцям поки що не вдалося. Багато з тих, хто трудився над першими випусками, пішли.
— Із першої команди нас залишилося тільки двоє: я та Ірина Купатадзе. З нею ми об’їздили всю країну, ночували навіть у відділеннях міліції! Ні, нас не заарештовували, просто там були затишні кімнати відпочинку. А одного разу спали на колишній дачі Хрущова. Пам’ятаю, просміялися всю ніч. Усе гадали, хто на чиєму ліжку лежить: Микити Сергійовича чи Ніни Петрівни, — розповідає Тамара Щербатюк.
Цього року в «Надвечір’я» вдихнули нове життя. Тепер програма на Першому Національному виходить у форматі телетеатру, і щоразу в оновлену студію запрошують унікальних героїв. Незмінним залишається одне — сюди, як і колись, приходять, щоб поспілкуватися з новими й старими друзями, обговорити проблеми, що накопичилися за час розлуки, і згадати молодість.