(Романтизація гуманізму в повісті Володимира Козловського «Брелок»)
...Оракул попередив молодого батька: народиться син-тиран. І той поніс у собі таємницю. І світ не здригнувся, просто не помітив мук душі, перед якою постав неспівмірний її життєвому досвіду вибір. Усе йшло, як і раніше: на авіаносцях прогрівали реактивні двигуни винищувачів, у ракетних шахтах здійснювали планове обслуговування ядерних боєголовок. Кожним своїм новим досягненням світ наближав власний кінець. Знав про це, не здогадувався, а буквально знав, лише один молодий батько. Загроза цього знання знайшла його майже одночасно із щастям появи нащадка. На нього було покладено тягар відповідальності та невідворотність рішучого вчинку, на який очікували легіони душ прийдешніх, ненароджених і померлих. Від нього залежало майбутнє світу.
Хлопець не міг про це нікому розповісти (його визнали б слабим на голову і почали б загодовувати пігулками). Сміливість стати голосом Приреченого на Знання узяв на себе він. Письменник.
Талановитий письменник Володимир Козловський (на знімку) продовжує розвивати свій хист і має достатньо часу на експерименти з новими підходами в літературі, оскільки йому лише 22. Він також може собі дозволити працювати у стилі, неофіційно окресленому як «філософська література», оскільки ще не обмежений матеріальними зобов’язаннями перед замовниками мас-культури та ще не втягся у позолочене ярмо, яке надягають на себе деякі старші від нього літератори, спочатку бажаючи заробити грошей, а потім страждаючи від того, що пишуть зовсім не те, що їм подобається.
Це не вступ до замітки — це радісний крик душі читача, спраглого за якісними текстами: нарешті!
Нарешті мене знайшов літературний твір, написаний не мовою газетного повідомлення чи сценарного плану телевізійного «мила», а мовою притчі, за допомогою якої сам автор намагається знайти відповіді на запитання щодо сенсу життя і міри відповідальності людини за свої вчинки, за непоправну шкоду, якої можна заподіяти, живучи і діючи бездумно.
Твір на двадцяти трьох друкованих аркушах мені передали друзі, які вже відчули на собі гіпнотизм творчості Володимира Козловського. Повість «Брелок» уже ходить у списках, як це буває зі справжньою літературою за всіх часів. Незабаром її буде опубліковано. А потім розміщено в інтернеті. І ми всі станемо духовно багатшими: хтось переконається у правильності своїх роздумів, хтось почне сумніватися у вірності політичних гасел, ще когось ця повість підштовхне на духовні пошуки чи поглиблене вивчення історії.
Ось якою має бути література!
Майстерно збалансований текст твору своєю ритмікою видався мені схожим на музичний твір із багатоголосною фактурою, хвильоподібною музичною лінією, неочікуваними стрибками у розповіді, після яких голос рухається у зворотному історичному напрямку... Стакато і — урочистий фінал!
Заколисує, зачаровує, гіпнотизує і хід розповіді, і описи тла, на якому відбуваються події.
Припускаю, що автор зовсім і не переймався нюансами, віднайдення яких приносить стільки задоволення уважному читачеві. Володимир Козловський є майстерним оповідачем від природи. Розповідаючи про величні картини, що відкриваються його свідомості, він намагається здійснити головне — достукатися і до нашого бачення.
Його, як і пророка з власної повісті, треба сприймати дуже серйозно. Він знає, про що говорить. Для нас же залишається можливість приєднати і свій голос до цього вічного трилога — письменник—критик—читач, без феномену якого стає неможливим існування, власне, самої культури.
Володимир СЕРДЮК, письменник, драматург.
