Згідно із соціальними опитуваннями, результати яких ми постійно відстежуємо, більшість молодих людей визначили три основні проблеми, які впливають на подальший розвиток та становлення їхньої особистості: здобуття якісної вищої освіти, отримання гідного робочого місця з достойною або хоча б достатньою заробітною платнею і, звісно, вирішення житлового питання.

Державним інститутом розвитку сім’ї та молоді спільно з Центром «Соціальний моніторинг» проведено дослідження, яке показало: лише 6,7 відсотка молодих людей вважають діяльність молодіжної політики результативною. На жаль, 61 відсоток молоді впевнені, що насправді поняття «молодіжної політики» в Україні не існує. Та майже 59 відсотків оцінюють діяльність органів влади в розв’язанні проблем молоді щодо забезпечення житлом та робочим місцем негативно. Саме на вирішення цих завдань і спрямована сьогодні діяльність команди Всеукраїнської молодіжної громадської організації «Молоді регіони».

Чому на десять студентів у роботодавця обмежений штат?

Експерти Міжнародної організації праці визначають, що вірогідність стати безробітним серед молоді втричі вища, ніж серед дорослої частини населення. Тобто, отримуючи диплом про вищу або середню спеціальну освіту, молодий фахівець опиняється за крок від безробіття. Шанси отримати першу роботу мізерні, адже роботодавець вимагає від претендента неабиякого досвіду роботи, а подекуди й диплом про другу вищу освіту. Цей парадокс можна простежити переглянувши деякі цікаві цифри, які демонструють центри зайнятості. Наприклад, база безробітних юристів, які потребують працевлаштування, налічує близько 30 тисяч, хоча понад 97 відсотків роботодавців потребують фахівців технологічних, транспортних та будівельних професій. Тоді як різноманітні вищі навчальні заклади ростуть, як гриби після дощу. За даними Державного комітету статистики в Україні готує спеціалістів 861 вищий навчальний заклад. І це не враховуючи понад тисячу філій НКЦ, НКП та інших відокремлених структурних підрозділів.

Для порівняння хочу навести деякі приклади європейських країн. Приміром, в Іспанії, населення якої становить 46 мільйонів, серед котрих 1,5 мільйона студентів, налічується 60 університетів; у Великій Британії (населення 62 мільйони), навчальні заклади якої відомі всьому світу впродовж століть, а студентський потенціал становить 3 мільйони, — 166 університетів та коледжів; у Франції, яка має 2,3 мільйона студентів із 64 мільйонів населення, — 100 вишів. Ці цифри кажуть самі за себе. Достатньо простої математики, щоб зрозуміти — тисячі щасливих українських випускників невдовзі перетворяться на стурбованих безробітних, малозабезпечених або їм доведеться перекваліфіковуватися, що також не гарантує матеріальної стабільності в майбутньому. Натомість система освіти в країнах Європи продумана і зорієнтована не на кількість набору студентів і навіть не на випуск, а переважно на їхнє працевлаштування. Тобто європейці діють за розумним принципом: «кількість — не означає якість».

У наших вишах популяризувався теж не менш «дієвий» метод, коли адміністрація вузу вимагає від випускників довідки про працевлаштування. А внаслідок ми отримуємо такі «реальні» цифри. Тож, якщо вірити звітам керівників вищих навчальних закладів, у 2009 році направлення на роботу отримали 86,5 відсотка випускників, які навчалися за державним замовленням і мають освітньо-кваліфікаційні рівні спеціаліста і магістра. Утім, якщо порівняти ці дані з 2008 роком, то цей показник становитиме 89,7 відсотка, з 2007-м — 90,1, з 2006-м — 92 відсотки. Навіть ці дані свідчать про щорічне зниження рівня працевлаштування випускників. Тож можна констатувати, що порівняно з 2006 роком загальний показник працевлаштування зменшився на 5,5 відсотка. На жаль, про справжню кількість працевлаштованих студентів ми не дізнаємось.

Ураховуючи це, я відправив депутатське звернення до міністра освіти і науки України з проханням припинити таку практику. На щастя, вже через два тижні всі керівники вищих навчальних закладів отримали від міністерства відповідні листи-доручення, в яких вимагалося усунути такі ганебні та протизаконні явища.

Я переконаний, Україні сьогодні потрібна істотна перебудова освітньої діяльності ВНЗ. Їхні випускники повинні мати чітку професійну спрямованість і бути впевненими в конкурентоспроможності та попиті на свої знання на ринку праці. Адже неправильний підхід до формування державного замовлення тягне за собою іншу проблему — відсутність можливості працевлаштування молоді. Тому почати треба із системи державного замовлення з обов’язковим урахуванням потреб ринку праці, щоб випускники вузів не поповнювали «армію безробітних».

Сучасний виш передусім має бути спрямований не на набір студентів, а на їхній випуск із подальшим гарантованим працевлаштуванням. На базі будь-якого сучасного вищого навчального закладу повинна працювати власна спеціалізована служба з маркетингу студентів-випускників. Метою її діяльності має бути не лише працевлаштування випускників, забезпечення стійких двосторонніх зв’язків з підприємствами-роботодавцями, а й організація курсів додаткової спеціалізації і підвищення кваліфікації.

З другого боку, органи місцевої влади не повинні бути осторонь цих питань. Вони мають активно стежити за станом справ на ринку праці в регіоні, безпосередньо сприяти створенню необхідної кількості державних і комерційних закладів, які спеціалізуються у сфері працевлаштування, професійного консалтингу, психологічної підтримки, проводити постійний моніторинг діяльності державних служб зайнятості і бірж праці. Також вважаю за необхідне забезпечувати тісний взаємозв’язок у системі «місцеві органи влади — вузи — ринок праці» та стимулювати підприємницький корпус до збільшення кількості молодих фахівців під час формування кадрового потенціалу.

Випускникам — перше робоче місце

Переконаний, що одним із пріоритетних завдань держави має стати пошук шляхів для гарантованого забезпечення молоді першим робочим місцем

З першого класу ми чуємо врочисті промови про те, що молодь — це гордість, надія та опора будь-якої держави. Ця крилата фраза — початок і закінчення кожного свята, девіз кожного вузу, платформа для кожного політика. На жаль, це все. До реальності вона не має жодного стосунку. Адже неофіційно сьогоднішніх випускників вузів називають втраченим поколінням. Частка працівників старшого віку зростає, тоді як зростає й необхідність залучення до трудового процесу молоді. У 2009 році кількість безробітної молоді становила 18 відсотків, а це майже кожен п’ятий молодий українець.

Наша «гордість» і «опора» абсолютно соціально не захищена. «Непрацевлаштованість» молоді перетворюється на численні проблеми та загрози економічній стабільності та соціальній безпеці країни. Добре, коли у вчорашнього студента і сьогоднішнього претендента на робоче місце є матеріально забезпечені батьки і дах над головою. А якщо це не так? А в безробітного випускника ще й з’являється своя родина, а на додачу питання з житлом не вирішено... Доводиться перекваліфіковуватися. І талановиті освічені молоді вихователі, економісти, медики, програмісти стають гордістю інших країн, допомагають піднімати економіку США, Франції, Канади тощо. У гіршому разі вони спускаються на багато сходинок нижче і стають продавцями на ринках, таксистами, юні дівчата у відчаї починають заробляти на хліб проституцією... Не хочеться драматизувати, та безробіття і кримінал також ходять поруч, кількість розлучень серед тих, хто зареєстрував шлюб у віці до 25 років, невтішна; молоді жінки чомусь продовжують робити аборти, а кількість діток, що опиняються в дитбудинках, не меншає. І цю мотузку можна тягнути далі і далі.

Погодьтеся, одним із пріоритетних завдань держави має бути гарантоване забезпечення молоді першим робочим місцем. Тому наша команда розробила проект закону України «Про забезпечення працездатної молоді першим робочим місцем зі звільненням роботодавця від сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування».

Цей законопроект є принципово новим, дієвим механізмом для гарантованого забезпечення молоді першим робочим місцем завдяки запровадженню пільг для роботодавців.

Для роботодавців, які не виконуватимуть положення законопроекту, коли він набере чинності, передбачено штрафні санкції. Такі заходи дадуть змогу «переконати» роботодавців надати молоді не фіктивне, як це відбувається сьогодні, а реальне право на працю.

Ми також добре розуміємо, що між теоретичними знаннями, які дають у вузах, та практичним їхнім використанням на реальному робочому місці — прірва. Саме тому цей законопроект забезпечує молоді право на проходження переддипломної (магістерської) практики за місцем майбутньої роботи. Надання молоді такої можливості посилить зв’язки між теоретичною та практичною частиною підготовки молодого спеціаліста. Кожен студент удосконалюватиме свої професійні навички вже на старших курсах навчання. Адже велика кількість студентів знаходять свою майбутню роботу саме на 4—5 курсах.

Окрім того, завдяки цьому закону держава та роботодавець співпрацюватимуть, він сприятиме раціональному державному замовленню підготовки молодих спеціалістів, надасть можливість узгоджувати надання освітніх послуг та потреби роботодавців у кваліфікованих кадрах.

Доступне житло насамперед має бути дешевшим

Тільки в геніального Висоцького перспектива «соглашайся хотя бы на рай в шалаше...» може здатися романтичною. Реальність набагато суворіша, і в цьому вже переконалися 1,4 мільйона молодих сімей, які стоять у черзі на отримання житла роками. У середньому щорічно ордер на квартиру отримують близько 30 тисяч черговиків. Це означає, що за таких темпів людині доведеться чекати на житло майже 60 років. І при цьому лише близько десяти відсотків громадян спроможні виконувати зобов’язання за іпотечними кредитами, які надають комерційні банки. Тільки 3,4 відсотка від загального кредитного портфеля українських банків — це кредити на житло. Для прикладу — дані банків країн ЄС, в яких у середньому житлові іпотечні кредити становлять понад 40 відсотків від загального кредитного портфеля.

Я впевнений, що сотні тисяч молодих сімей потребують поліпшення житлових умов, але, на превеликий жаль, діюча на сьогодні система та матеріальний стан більшості молоді не дають змоги придбати житло чи отримати іпотечний кредит у комерційному банку. Мільйони молодих фахівців, які приїхали з регіонів у пошуках достойної роботи, витрачають на оренду житла до 80 відсотків доходів, хоча рівень їхньої заробітної плати часто не перевищує 4 тисяч гривень.

Очевидно, назріла нагальна потреба в розробці нової стратегії забезпечення житлом молодих сімей. І працювати слід над реалізацією проектів «соціального житла», «доступного житла» і відновлення діяльності молодіжних житлових кооперативів. Перше надається певним категоріям населення безкоштовно. Під час будівництва таких квартир зазвичай беруть за основу «радянські стандарти»: мінімальна площа, розташування у віддалених районах, мінімальне оздоблення, кухня — 9 метрів, стелі — 2,5 метра. Щоб отримати хоча б надію жити в таких умовах, на одного члена сім’ї має припадати не більш як 7 метрів площі. Якщо все-таки доля усміхнеться, то стояти в черзі можна роками, тому що лише 10—20 відсотків квартир, які було побудовано на комерційних засадах, стають фондом «соціального житла». Це свідчить про те, що лише державних коштів ніколи не вистачить на забезпечення житлом всіх, хто цього потребує.

Така само картина з «доступним житлом». Яке і називається доступним, бо має бути насамперед дешевим. Наприклад, з 1998-го по 2008-й, тобто за 10 років, Фондом молодіжного житлового кредитування надано лише 9547 пільгових довготермінових кредитів на будівництво та придбання житла.

Статистика використання кредитних ресурсів Фонду МЖК на 2010 рік взагалі шокує: місцевий бюджет розраховував надати кредитування на всі області, крім Київської. Насправді кредити отримали лише 20 сімей із восьми областей. А коштів витрачено більше, ніж виділено бюджетом. Державним бюджетом на 2010 рік заплановано кредитування дванадцяти областей. Отримали кредити три родини.

Хіба може житло бути доступним, якщо, крім вартості будівельно-монтажних робіт, вартість квадратного метра передбачає витрати на отримання прав на землю (що за деякими даними становить 50 відсотків від усіх затрат), далі потрібно оплатити технічну документацію та підключення до всіх комунікацій, а на додачу потрібно і газон засадити, і дитячий майданчик збудувати. Тому і коштує квадратний метр у Києві, Київській області близько 1800 у. о., в інших містах України ціни коливаються від 800 до 1500 у. о. Ці дані свідчать самі за себе.

Необхідно розширення масштабів молодіжного житлового кредитування шляхом встановлення нижчих порівняно з ринковими відсоткових ставок за кредитами на будівництво (придбання) житла в комерційних банках. І, звичайно, передусім потрібно зупинити опір бюрократичного апарату та спростити процедуру підключення новобудов до системи комунікацій (газ, вода, світло тощо). Вважаю правильним кроком перехід Фонду МЖК у підпорядкування Мінрегіонбуду. Адже одразу після прийняття відповідного урядового рішення було проведено аудит діяльності Фонду та його структурних підрозділів за останні роки. І це дало можливість побачити «картину» загалом і зрозуміти, як насправді реалізовували програму забезпечення молоді житлом протягом останніх років. А це, в свою чергу, дасть змогу найближчим часом упорядкувати всі процедури та вдосконалити схему реалізації програми «доступного житла», яка повинна діяти до 2017 року. Згідно з цією програмою планується зведення понад 17 мільйонів квадратних метрів житла, а це більш як 265 тисяч квартир.

На мою думку, створення молодіжних житлових кооперативів є виходом із ситуації, що склалася у сфері молодіжного житлового будівництва. Ця схема дасть змогу використати мінімальні державні кошти, що виділяються на будівництво житла для молоді, більш ефективно. Адже запровадження молодіжних житлових кооперативів передбачає підтримку на перших етапах: наприклад, безкоштовне надання земельних ділянок під забудову з боку органів місцевого самоврядування. Почати необхідно з чиновників, серед яких розподілено кожен метр землі, і передати цю землю тим, кому вона справді необхідна. Не під будівництво ресторанів, розважальних центрів, бутиків, а людям, які живуть по дві-три родини в одній квартирі. Звичайно, важко відмовитися від такого ласого шматка. Тому наші чиновники затягують як можуть всі реєстраційні процедури.

Другим кроком має стати спрощення видачі документації на забудову. Також внеском у цій схемі можуть бути не тільки кошти, а й трудова, інтелектуальна або будь-яка інша діяльність громадян, які об’єдналися в молодіжні житлові кооперативи і спільними зусиллями планують будувати для себе житло. Підприємства та організації, в які майбутні мешканці МЖК вступають для виконання робіт, пов’язаних із будівництвом об’єктів цих комплексів, укладають з ними трудові угоди. До того ж трудовий стаж за основним місцем роботи не переривається і пільги та переваги, передбачені законодавством, зберігаються. Чому б не надати можливість молоді будувати самостійно. Це буде і дешевше, і швидше. Збільшуватиметься кількість робочих місць.

Упевнений, що треба користуватися саме такими реальними схемами, які даватимуть результати не в далекому майбутньому, а сьогодні.

Зрозуміло, що ми зачепили лише декілька питань. Насправді гострих проблем набагато більш, ніж наведено у цій статті. Та я запевняю, що жодне питання, жодна проблема, з якою молодь звертається до нашої команди, не залишається без уваги. Оскільки саме для захисту інтересів молоді ми, команда «Молодих регіонів», і прийшли до парламенту.

Переконаний, що основним завданням і народних депутатів України, і всіх органів державної влади повинно стати розв’язання найважливіших проблем молоді з урахуванням думки самих молодих громадян нашої країни.

Андрій ПІНЧУК, народний депутат України, голова Всеукраїнської молодіжної громадської організації «Молоді регіони».