Цвіт ніби й наш. А плоди вже не наші

Ця тема виникла не випадково — про проблеми українських заробітчан говорив майже кожен другий учасник парламентських слухань, присвячених закордонному українству, які відбулися 14 жовтня. Голова комітету Олег Зарубінський, відкриваючи слухання, наголосив, що трудову міграцію, яка останніми роками стала для нашої держави характерним явищем, переважно зумовлюють економічні чинники. Проте наслідки вона має набагато ширші — і позитивні, і негативні — економічні, соціальні, демографічні, соціально-культурні. З одного боку, збільшення грошових доходів населення, прискорення формування середнього класу, розвиток малого бізнесу, зменшення напруження на ринку праці, з другого — «відплив умів, руйнація сімейних відносин, соціальне сирітство тощо. Специфічна особливість українських трудових мігрантів полягає в тому, що де-юре вони є громадянами України, а де-факто — закордонними українцями. «Суперечливість явища трудової міграції підводить до висновків про те, що основний зміст політики держави у цій сфері має полягати у мінімізації її негативних наслідків, максимальному використанні позитивних для громадян та суспільства результатів», — вважає О. Зарубінський.

Учасники слухань відзначали багато болючих проблем українських заробітчан — від визначення правового статусу трудових мігрантів до забезпечення їхніх пенсійних та інших соціальних прав, національно-культурних, освітніх, інформаційних проблем на чужині.

Заступник міністра праці та соціальної політики В’ячеслав Коломієць серед основних причин збільшення кількості трудових мігрантів із України назвав зовнішні чинники — попит розвинутих країн на трудову міграцію, приваблива зарплата, а також внутрішні проблеми — безробіття, неадекватно низька оцінка робочої сили. Більшість українців досі працевлаштовуються нелегально — лише близько 5% трудових мігрантів отримали роботу за кордоном офіційно, 80—85% туристських віз використовують для подальшого працевлаштування. Однак заробітчани, навіть ті, які не мають намірів повертатися додому, вимагають від української держави належних соціальних гарантій, у тому числі й виплати пенсій. Це питання досі не врегульовано законодавчо — нині Мінпраці опрацьовує законопроект про виплату пенсій для українців, які виїхали за кордон на постійне проживання, але мають страховий стаж.

Співдоповідач, голова підкомітету з питань жертв політичних репресій, етнополітики, упередження національних конфліктів, біженців, міграції та у зв’язках з українцями, які проживають за кордоном, Юрій Гнаткевич зауважив, що нині проблема трудової міграції перетворилася з економічної на політичну. І, на жаль, державна політика в цій сфері не є цілісною. На думку депутата, настав час розвивати взаємовигідні механізми співпраці держави із заробітчанами, створювати умови, щоб вони поверталися в Україну, а їхні кошти сприяли б розвитку бізнесу, нових робочих місць.

Про трудову міграцію як негативне явище говорили на слуханнях і представники громадських організацій. Голова Міжнародної громадської організації українців «Четверта хвиля» Олександр Шокало висловив думку, що фінансовий показник заробітчанства, яким прагматики намагаються виправдати це ганебне соціальне явище, знецінюється на тлі неокупних моральних втрат — зруйнованих сімей, покинутих напризволяще дітей, депрофесіоналізації українських фахівців. «За останні 20 років Україна набула статус країни-донора трудової міграції, — сказав він. — Зазвичай покривають кладовище пропащої української сили псевдоліричним слоганом «Нашого цвіту по цілому світу». Цвіт ніби й наш, а плоди вже не наші. Україна інвестує людський капітал в економіку майже всіх розвинутих країн світу на шкоду собі». Інші учасники слухань вважали, що трудова міграція навіть становить серйозну небезпеку для національної безпеки держави, тому має стати предметом пильної уваги РНБО і всіх відповідних органів держави. У свою чергу парламентський комітет і надалі працюватиме над удосконаленням законодавчої бази — зокрема, над розробкою нової Концепції державної міграційної політики.