Еліна Шишкіна одна з наймолодших парламентарів. Народним депутатом України стала в 25 років. Голова підкомітету з питань конституційного статусу Президента України, Кабінету Міністрів України, центральних органів виконавчої влади Комітету Верховної Ради України з питань правової політики. Сьогодні наша розмова про юриспруденцію і не тільки.

 

Перший законопроект

— Зміни до Закону «Про Конституційний Суд України», мали убезпечити суддів від випадків неправомірного тиску з боку влади.

Один з останніх законопроектів

— Законопроект про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення прав власників земельних ділянок, що передаються в оренду для сільськогосподарських потреб. Пропонується внести зміни до Закону «Про оренду землі», зобов’язавши реєструвати договір оренди земельної ділянки не пізніше 30 днів з моменту його укладення між сторонами. У результаті буде певний механізм, щоб убезпечити шахрайські схеми, які зараз існують. До речі, висновок Головного науково-експертного управління Верховної Ради України на цей законопроект позитивний, і я чекаю, коли Комітет з питань аграрних і земельних відносин нарешті його розглядатиме.

Необхідність прийняття даного проекту викликана тим, що за чинним законодавством договір оренди земельної ділянки (паю) починає діяти не з моменту його підписання, а з моменту його державної реєстрації. Тому частою є така ситуація: люди не знають цього положення закону і вважають, що якщо вони уклали договір 1 січня 2005 року, то 1 січня 2010 року строк його дії закінчується. А якщо договір зареєстровано, наприклад, 1 грудня 2005 року, то фактично він буде діяти не п’ять років, а майже шість. Орендодавець, приходячи в червні 2009 року (за півроку до закінчення дії договору оренди відповідно до чинного законодавства) і сповіщаючи орендаря про розірвання з ним договору оренди, фактично не може цього зробити. Добре, якщо різниця між підписанням і реєстрацією становить кілька місяців-півроку, а буває, що недобросовісні орендарі реєструють договір лише через рік-два після його укладення. Орендодавці тут зовсім безправні. Можна, звичайно, звернутися до суду, але, знаючи наші суди, у людини швидше договір закінчиться, ніж вона отримає рішення. Та й не буде 70-річна бабуся-пенсіонерка їздити до суду в райцентр за 30—40 кілометрів, збирати докази і щось доводити, а грошей на адвоката у неї немає.

Проект, на який чекає

— Новий Кримінально-процесуальний кодекс. Власне такий, до речі, дуже прогресивний, проект є. Він був розроблений Національною комісією із зміцнення демократії і верховенства права при Президенті України, але зараз затримується в Міністерстві юстиції. На новий КПК я дивлюся з точки зору захисника і з позиції захисту прав людини саме на стадії досудового слідства, досудового розслідування, тобто на стадії безпосередньо затримання людини, розслідування справи, здійснення всіх необхідних слідчих дій щодо розслідування злочину. Власне можна сказати, що я перебуваю в очікуванні внесення проекту нового КПК у Верховну Раду, щоб почати системно над ним працювати.

За час своєї каденції подала 7 законопроектів про:

+ внесення змін до Закону «Про Конституційний Суд України»;

+ посилення боротьби із споживанням неповнолітніми алкогольних напоїв, пива та тютюнових виробів;

+ волонтерську діяльність в Україні;

+ правочини стосовно майна неповнолітніх осіб та запобігання проявам корупції при наданні дозволів органами опіки та піклування;

+ забезпечення прав власників земельних ділянок, що передаються в оренду для сільськогосподарських потреб;

+ визначення підсудності адміністративних справ;

+ приведення у відповідність із Конституцією та уніфікацію положень процесуального законодавства.

ПОЗИЦІЯ

— Вибудувана новим Законом «Про судоустрій та статус суддів» судова система у своєму концептуальному, фундаментальному баченні містить багато недоліків і несе великі ризики. Тобто позитивні речі (там є певні дуже позитивні моменти) є поверхневими, а негативні речі набагато глибинніші, й вони створюють систему, яка може призвести до негативних наслідків. От буквально на днях ми з батьком розбирали закріплене законом суддівське самоврядування і побачили його руйнацію. Виявляється, що за новим законом у нас поняття самоврядування суддів фактично повністю нівелюється. Якщо раніше, наприклад, в системі загальних судів були регіональні конференції суддів (округ із кількох областей), на які судді на зібраннях в судах безпосередньо обирали делегатів, то тепер за новим законом у нас діє така система: кожен районний (міський) загальний суд вносить свої пропозиції щодо кандидатів в делегати на єдину загальноукраїнську конференцію суддів. Ці пропозиції надсилає до ради суддів своєї судової системи, а вона вже сама визначає делегатів на цю конференцію, тобто фактично їх призначає. Де це бачено, щоб делегатів не обирали, а призначали? Оце так демократія, оце так самоврядування. Тобто судді безпосередньо можуть надавати лише свої пропозиції, а рада суддів із усіх запропонованих визначає двох делегатів від кожної області, яких відправляє на конференцію, а ті вдячно знову обирають ту саму раду суддів. Фактично ми зіткнулися з тим, що рада суддів визначає тих людей, які потім її формуватимуть. Тобто ми самі себе формуємо, ми самі себе обираємо. То давайте скасуємо будь-які місцеві вибори, і нехай депутатів рад призначають відповідні виконавчі комітети, а ще краще — державні адміністрації від Президента. Аналогічна антидемократична система формування рад суддів задіяна й для відповідних спеціалізованих судів (адміністративних, господарських). До речі, я б з радістю ліквідувала господарські суди. На мій погляд, Господарський кодекс регулює ті само відносини, що й Цивільний, тому логічно, щоб загальні суди розглядали цивільні спори між юридичними особами.

НАША ДОВІДКА 

 

Закінчила Інститут міжнародних відносин у 2005 році за спеціалізацією юрист-міжнародник, магістр з міжнародного права. Кандидат юридичних наук (у 2009 році захистила дисертацію на тему «Концепція заборони неналежного поводження з людиною та її еволюція в діяльності Ради Європи»).

— Вибір професії, певно, спадковий, адже батько відомий в країні юрист, заслужений юрист України (Віктор Шишкін, суддя Конституційного Суду України). Загалом, думка про те, щоб стати юристом, виникла у досить ранньому віці, десь років в 11 — стало цікаво, чим же займаються юристи. Потім, вирішуючи питання вступу до вищого навчального закладу, з-поміж кількох професій обрала юриспруденцію. Сподобалося вивчати закони, аналізувати, як вони діють, застосовувати їх на практиці. Під час навчання на другому курсі надзвичайно зацікавило питання захисту прав людини, особливо в контексті діяльності Європейського суду з прав людини, його практики щодо статті 3 Європейської конвенції з прав людини, у тому числі й рішень щодо України. Відтоді активно займаюсь цією темою, їй же присвячена магістерська робота, дисертація присвячена забороні катувань та неналежного поводження з людиною.

СУДОЧИНСТВО 

 

— Ідея нового Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ, як на мене, логічна і обґрунтована. Якщо у нас діють як спеціалізовані Вищий адміністративний суд і Вищий господарський суд, відповідно за логікою у нас має бути суд, який стане касаційною інстанцією в усіх цивільних і кримінальних справах. Верховний Суд України, як найвища за Конституцією України судова установа, мав би функцію перегляду рішень за винятковими обставинами і визначення загальної доктрини щодо практики правозастосування при розгляді судами певних категорій справ. Але новим законом парламент позбавив громадян права на безпосереднє звернення до цієї судової інстанції, оскільки допуск звернень людей до цього суду вирішуватиме відповідний до спеціалізації Вищий суд, оце так турбота про права громадян.

Щодо плану ліквідації військової юстиції, я вважаю, що це прогресивна ідея. Але «батьки» судової реформи не є авторами цих ідей, не є новаторами в цій галузі. Ще 15 років тому мій батько говорив про те, що треба ліквідувати військове судочинство як таке, що не відповідає духу часу й не є демократичним.

ПРО ОСОБИСТЕ

 

— Звичайно, прізвище зобов’язує. Зобов’язує відповідати тим високим стандартам, які свого часу поставив батько. Звісно, що я відчуваю брак професіоналізму, і я цього не приховую. Я не є таким високим спеціалістом в галузі юриспруденції, як мій батько. Однак намагаюсь, вчуся, здобуваю не лише теоретичний, а й практичний досвід. У деяких моментах можу вважати себе хоч не професіоналом, але вже спеціалістом.

У той час, що лишається, бо робота справді забирає дуже багато часу, слухаю музику, люблю читати. Зараз читаю книгу Оксани Забужко про Лесю Українку. Власне, Леся Українка — то одна з моїх улюблених поетес, і мені надзвичайно цікаво було прочитати наукове дослідження про неї. Також на черзі ще кілька книжок: «Зоряний корсар» Олеся Бердника і книга Петра Масляка «День Незалежності».

У Верховній Раді я отримала великий досвід, не стільки юридичний, скільки психологічний, життєвий, політичний. Чого варті навички роботи з людьми та вдосконалені ораторські здібності. Мало хто з моїх однолітків може похвалитися таким досвідом, який отримала я, працюючи народним депутатом України. Для мене це неоціненне багатство, яке в подальшому житті мені неодмінно допоможе.