А років десять тому йшлося навіть про гангрену й ампутацію ноги
З Едуардом Євсейовичем Бродським ми знайомі вже майже 15 років. Тоді, в середині 90-х, він помітно накульгував, але в перервах між операціями і реабілітаціями ходив по редакціях і приймальнях високих посадовців. У редакціях його любили і намагалися допомогти, чим можна, а у високих кабінетах по-дружньому плескали по плечу і намагались якнайшвидше провести до дверей.
Адже непосидючий чоловік, який пережив каліцтво на «Запоріжсталі», а потім, протягом кількох років — три надскладні операції, намагався достукатися у всі двері зі своєю економічною ідеєю. Вона була проста: звільняти від податків на п’ять років не оформлене як нове, а НОВОЗБУДОВАНЕ виробництво. Хай це буде завод, цех, домна, ферма, дільниця, магазин тощо. Такий крок, на думку автора ідеї, мав би стимулювати не тільки розширення виробництва і продажів, а й сприяти прогресу одразу кількох галузей, замкнутих на будівництво.
Ох, які ми тоді всі були наївні, не розуміючи, що податки — це категорія не економічна, а суто політична. Тобто вам дозволять «мінімізувати» податки, а простіше — ухилитися від них (читай: врятувати свій бізнес) лише в обмін на політичну лояльність і підтримку, наприклад, під час виборів. А тут, у такій добре налагодженій системі, ще й зі своїми ідеями лізуть...
Едуард Бродський не був би Бродським, коли б опустив руки. Нема просування в одному напрямку — спробуємо в іншому. Тоді в моді була всіляка медична екзотика, і він захопився вивченням гепатогенних зон. Мало того — відвідував якісь курси, успішно пройшов у них підготовку й отримав відповідну довідку. Почав потроху практикувати, і в нього вийшло. Досліджував квартири і офіси, де перестановка меблів, з врахуванням місць, небезпечних для кількагодинного перебування людини, була лише одним із заходів допомоги людям. Адже, на думку нашого співрозмовника, коли ви тривалий час (сон, робота тощо) перебуваєте в гепатогенній зоні — здоровим не будете ніколи! І, до речі, земній радіації (а саме вона створює гепатогенні зони) байдуже, на якому ви поверсі — на першому чи десятому...
Цікавлюся, а чи потрібні якісь надприродні якості, щоб освоїти методику?
— Відповім, як колись композитор Ліст надокучливій дамі, — посміхається Едуард Євсейович: — «Так, щоб стати композитором, я все-таки мав би спочатку народитися». Та будь-яка нормальна людина здатна оволодіти і працювати...
Хоча, коли чесно, Едуард Бродський не зовсім людина з вулиці. Випускник Дніпропетровського металургійного інституту, він відпрацював кілька років на заводах Дніпропетровська, а потім перебрався до Запоріжжя — на титаномагнієвий комбінат. У його науково-дослідну частину. В активі новатора — 10 винаходів і безліч раціоналізаторських пропозицій. Адже тим, заради чого Бродського брали на комбінат, був пошук недоліків виробництва у всіх цехах. І, звісно, їхнє усунення! Однак, коли рацпропозиції ще якось, з горем пополам, впроваджувались, то винаходи, де вимагалося напруження колективів цехів, відділів тощо, майже не просувалися вперед. Не рятувало ситуацію і запрошення посадовців комбінату та цехів ПОГОДИТИСЯ стати співавтором винаходу. Ще один винахід якось впровадили, і гроші непогані всі співавтори отримали — по шістсот карбованців. А потім сказали: «Та ну його подалі — нам і так непогано працюється». Тобто без нервів і біганини. А скоро докучливого новатора взагалі сплавили в місцевий «Інститут титану». Тобто він тут же, на комбінаті, працює, тільки вже не «наш», і з окладом у 145 карбованців замість 230.
Помикався так якийсь час, та й пішов на «Запоріжсталь» — підкрановим робітником. Тобто «старшим, куди пошлють», але з тими ж 230 карбованцями зарплати. Однак ті побігеньки й закінчилися для Едуарда Євсейовича трагічно. Доганяв по захаращеному цеху свиту, здається, головного інженера, щоб покликати до начальника когось із фахівців. І коли догнав, перед ним несподівано розступилися двоє чоловіків, що йшли попереду (вони бачили, куди йдуть), і він упав у шестиметровий колодязь між рейками. Удар об стальний відкіс закінчився втратою свідомості і численними переломами стегна...
Запорізькі лікарі робили все, що могли, а далі настали часи, що до Києва, особливо лікуватися, не доїдеш, а тільки в столиці могли йому реально допомогти. І ось у період, коли пан Бродський ходив по кабінетах з ідеями, а по людях — з визначенням гепатогенних зон, реально запахло ампутацією. Хтось підказав ідею виїзду «на історичну Батьківщину». Виїхав, і, спасибі ізраїльським лікарям, вони не лише його врятували, а й поставили на ноги. Вдало вмонтований титановий, до речі, штифт, не лише прибрав накульгування і всілякі запалення, а й дає змогу сьогодні робити до 70(!) присідань під час фіззарядки. А ще 78-річний пенсіонер до 40 разів віджимається від підлоги.
Років п’ять тому повернувся вже просто на Батьківщину. Справді-бо: добре там, де нас нема... Та й вік уже, як мовиться, достатньо ностальгійний. Не жаліє, бо окрім звичайної, у 1300 гривень, пенсії, ще десь стільки ж доплачує за виробничу травму «Запоріжсталь» — на цьому підприємстві своїх не кривдять. Едуард Євсейович і тепер не забуває гепатогенні зони (в Ізраїлі, до речі, був популярним фахівцем з цього питання), а ось по кабінетах з ідеями вдосконалення нашого суспільства саме цього року бігати перестав. Бо стомився...
Запоріжжя.
