В учорашньому номері ми вже повідомляли про те, що правоохоронні органи порушили кримінальну справу за фактом пошкодження плитки на Майдані Незалежності під час акції протесту проти Податкового кодексу та викликають на допити її організаторів. Зокрема, за повідомленням громадської організації «Коаліція учасників помаранчевої революції», сьогодні активно переслідують голову її правління Сергія Мельниченка, котрий подавав до органів виконавчої влади повідомлення про проведення акції. До слідчого управління ГУ МВС у місті Києві викликають і його заступника Петра Михайленка та багатьох інших активістів. Також ми згадували про те, що, між іншим, обіцянку не переслідувати організаторів акції було зафіксовано у підписаному урядом та підприємцями (нехай їх і не вповноважував на це майдан) Меморандумі про узгодження спільних дій щодо Податкового кодексу. Та якщо їх таки переслідують, то тут із двох одне: або влада відмовилася від виконання своїх зобов’язань, або ті підприємці, що підписали меморандум, справді не мали відношення до протестів на Майдані Незалежності.

Тим паче, що відразу ж після підписання меморандуму Національна координаційна рада підприємців заявила, що «під зрадницьким меморандумом з урядом стоять підписи осіб, які або не мають жодного стосунку до акції протесту підприємців, або брали у ній незначну участь і не представляють навіть 1 відсотка протестуючих» та що підписанти «навіть посоромились написати назви організацій, які вони представляють». Тож тільки з інформації на офіційному сайті Ради підприємців при Кабінеті Міністрів стало відомо, що з боку представників малого бізнесу меморандум підписали президент Одеської Обласної асоціації роботодавців півдня України Юрій Борщенко та президент асоціації «Укрринок» Олександр Назаренко і його заступник Володимир Левін. Пізніше там з’явилися підписи Д. Ципіна, Д. Шевчука, Б. Хмельницького, В. Старовойта, проте, як зазначив член координаційної ради Михайло Свистович, «ніхто з підприємців, які організовували протести, не знають та не вповноважували на підписання від свого імені будь-яких меморандумів ні Ципіна, ні Хмельницького, ні Шевчука, ні Старовойтa». Так само не мали відповідних повноважень від координаційної ради Борщенко, Назаренко та Левін. Недарма відразу ж після того, як стало відомо про підписання меморандуму представники київських ринків з трибуни майдану заявляли, що про існування О. Назаренка і В. Левіна переважна їх більшість дізналися вже під час протестів, «на які їх організував і вивів не «Укрринок», а громадянський рух «Відсіч», якому столичні риночники й довірили представляти свої інтереси у Національній координаційній раді підприємців України.

Суміш поганих поправок

То чи можна у цій ситуації очікувати, що буде дотримано положення п. 5 меморандуму, який передбачає «запровадження мораторію на переслідування учасників акцій протесту»? Здається, ні, бо далі у п. 5 зазначено, що для цього «сторона підприємців подає відповідний перелік» учасників акції протесту. Але ж хіба не очевидно, що подання такого переліку фактично означатиме визнання своєї вини, явку з повинною та прохання про амністію? На думку координаційної ради, цим пунктом підприємцям «фактично пропонується полегшити роботу спецслужб та власними руками скласти список найактивніших організаторів, а також дати карт-бланш на переслідування всіх інших, які не захочуть надавати свої прізвища до цього списку».

Щоб прояснити, чи зверталися представники підприємців, котрі підписали цей меморандум, до органів правопорядку стосовно виконання пункту про запровадження мораторію на переслідування учасників акцій протесту, ми зателефонували до одного з них, голови Центру конфліктології і права Дениса Ципіна. Він розповів, що цей пункт «обговорювався в тій площині, що представники уряду в особі віце-прем’єра Андрія Клюєва та міністра фінансів Федора Ярошенка казали, що коли підприємці говорять про якісь переслідування, то нехай подають конкретні факти». Але сам Д. Ципін як юрист вважає, що коли мова йде про якесь кримінальне чи адміністративне правопорушення, то жоден меморандум не допоможе. «Цей пункт декларативний, бо в юридичній площині меморандум не дає жодної можливості для зняття відповідальності за кримінальне чи адміністративне діяння», — сказав він та висловив думку, що й решту положень меморандуму уряду також з юридичної точки зору фактично виконати неможливо. Наприклад, коли йдеться про доопрацювання до 1 січня 2011 року законодавства з питань єдиного соціального внеску, то тут, окрім уряду, має працювати й Верховна Рада. А відповідаючи на запитання, для чого взагалі було підписувати цей, необов’язковий для виконання документ, Д. Ципін зазначив, що це «був посил суспільству і владі про необхідність пошуку порозуміння». Тож не дивно, що координаційна рада охарактеризувала цей документ як «суміш гірших за попередньо запропоновані урядом поправок та як донос стукачів до певних органів». Бо якщо при зустрічах з уповноваженими представниками Національної координаційної ради урядовці пропонували повністю вилучити з Податкового кодексу розділи 2 і 14, але коордрада, вимагаючи повного вето, на це не погоджувалась, то в меморандумі урядовці обмежилися лише обіцянками часткових змін. Єдиним позитивом цього документа представники майдану назвали п. 8, яким уряд зобов’язався «не застосовувати штрафні санкції з пенсійних внесків, які нараховані на 1 грудня 2010 року для підприємців, що є платниками єдиного податку». Решта пунктів справді не більш як декларація «про необхідність створення стабільних та незмінних умов для підприємців України, що має бути відповідним чином відображено у тексті Податкового кодексу».

Одностороння відповідальність

До слова, коли вже мова зайшла про відповідальність, то п. 9 цього документа містить зобов’язання «притягнути до відповідальності керівників відомств, які зробили помилки при підготовці Податкового кодексу». Поки що, окрім звільнення «за пенсійною статтею» заступника міністра фінансів Тетяни Єфіменко, ми не чули про жодне інше «притягнення до відповідальності» керівників, котрі своїми діями відірвали від роботи сотні тисяч підприємців. Зате дуже оперативно почали заводити справи проти учасників акцій протесту, котрі допомогли Президенту виявити величезну кількість норм Податкового кодексу, котрі «звужували права громадян та порушували визначені Конституцією засадничі гарантії прав і свобод громадян».