До 20-річчя газети «Арагац»
Є така метафора: «вікно кудись» (у світ, у Європу тощо). В редакції «Голосу України», поміж усього іншого, необхідного для душі, є вікно у Вірменію, і воно не метафоричне, а цілком реальне. Коли ви заходите до нашого двору, можете бачити це вікно — скраю по фасаду, ліворуч, на третьому поверсі. А якщо дивитися зсередини — це двері кабінету №310, де ви завжди можете знайти пані Женю Церунян, головного редактора «Арагацу» — газети вірменської національної меншини в Україні. 21 вересня 1994 року, до третьої річниці незалежності Вірменської Республіки, ця газета вперше побачила світ. Відтоді вийшло понад 300 її номерів. Це видання — унікальне в нашому ненадійному світі, в якому саме поняття «батьківщина» доводиться щодня захищати й уточнювати.
Газета «Арагац» з’явилась в інформаційному просторі в непростий для Вірменії час: щойно завершилася Карабаська війна, економічна криза тривала, й майбутнє країни здавалось непевним. Вірмени поза межами рідного материка відчували все це, може, навіть гостріше, ніж вдома, і багатьом з них це здавалося ніби другою втратою батьківщини. Саме тоді Посол Вірменії в Україні Грач Сильванян ініціював створення такої газети для вірменської діаспори. А на посаду головного редактора запросив з Єревана Женю Мушегівну Церунян. І за короткий час пані Женя зуміла зробити газету «Арагац» виразником дум і сподівань вірменів, які живуть на нашій землі. Читачі видання є на Донбасі й Сумщині, на Рівненщині й Прикарпатті. Газету називають оазою вірменської душі, тією духовною ниткою, що єднає з батьківщиною.
До певної міри це справді унікальне видання. Адже газета — річ одноденна, прочитав і покинув, але «Арагац» виходить раз на місяць, отже, тут неможливо говорити про скороминущі речі, ця газета ніби розрахована на якусь ідеальну ситуацію, на читачів, котрі живуть у світі, де немає кордонів і війн, де люди спокійно цікавляться вічними й високими матеріями, культурою та історією, тобто сутністю того, що і є твоєю батьківщиною.
Свого часу в «Арагаці» була рубрика (її вела сама Женя Церунян) — для тих, хто вивчає вірменську мову. Вона призначалася передусім українським вірменам — щоб вони та їхні діти не забули рідну мову вдалині від рідних гір. Але це було близько й цікаво також нам — особливо, коли нашій мові ставало тісно у себе вдома.
Ми пишаємося тим, що саме «Голос України» надав прихисток для редакції «Арагаца» — отой самий кабінет №310. Це для нас — ніби острівець, чиї береги залишаються незмінними в бурхливому світі, де все міняється швидко, часом безповоротно, і не завжди на краще. Пані Женя навчила нас короткому діалогу замість привітання: «Вон цек?» — «Лавем!» Якщо перекладати навпростець, це означає: «Як ви?» — «Добре!», і хай воно так і буде надалі.
Пані Женя сидить за редакторським столом, за нею на стіні — карта Великої Вірменії та кольоровий вірменський алфавіт. Женя Мушегівна народилася в Єревані, там закінчила філологічний факультет університету, викладала в школі вірменську мову та літературу, потім працювала науковим співробітником Єреванського інституту іноземних мов. Знавці кажуть, що вірменська мова Жені Церунян — це та елітна мова, якою послуговується вірменська духовна аристократія. А газета «Арагац» — двомовна, вірменсько-українська, отже, аристократизм вислову ніби сам собою подвоюється.
У світі немає нічого випадкового, все взаємопов’язано. Свого часу батько Жені Церунян воював з гітлерівцями на українських землях. Під Рівним був тяжко поранений. Його знайшов на полі бою й забрав додому тамтешній селянин. Перев’язав рани і врятував від смерті. Коли солдат одужав, селянин сказав: залишайся, у мене є дочка, будеш моїм зятем. Але солдат пішов воювати далі, бо війна ще тривала. Однак історія, мабуть, дуже вподобала цей сюжет і згодом завершила його по-своєму: Давид, онук того солдата, син Жені Церунян, одружився з українкою, і їхні діти народилися й живуть в Україні.
Сама пані Женя каже: «Недарма мій батько проливав кров, визволяючи українську землю.
Я дуже рада прислужитися своєю працею двом великим народам, бо твердо переконана, що дружба народів насправді існує. Я мрію, щоб Україна стала однією з найбагатших країн Європи. Боже, чи ти чуєш мою мрію? Прислухайся до мене — і почуй!»
Головний редактор «Арагацу» Женя Церунян та заступник головного редактора Леонід Подлужний.
Фото з архіву «Голосу України».
