Не говори про повінь, коли вже топить

Саме така зустріч відбулася наприкінці листопада в Луцьку. На ній заступник голови Держводгоспу України Олександр Романов та директор Департаменту з меліорації та водного господарства Міністерства сільського господарства та продовольства Республіки Білорусь Анатолій Булиня обговорили проблеми спільного використання й охорони транскордонних вод.

Одним із складних питань двосторонньої зустрічі стало затвердження правил експлуатації Білоозерської водоживильної системи Дніпро-Бузького каналу. Інтереси сусідів тут часто бувають діаметрально протилежні. Щоб читачі зрозуміли суть цих суперечок, нагадаємо, що саме через Вижівський канал вода з Прип’яті надходить в шлюзи ДБК. Добре, коли води в річці багато і забирати є що. Але ж бувають і засушливі роки, а Прип’ять у своїх верхів’ях ще не набрала розгону. Тож і тече в сусідню країну канал-ріка, а своє рідне русло ледь не пересихає. Ріка від цього деградує, заростає, замулюється. І так триває вже півтора століття. За радянських часів на Західному Бузі навіть збудували насосну станцію, яка у разі потреби може щосекунди перекидати по кілька кубометрів води у спраглу Прип’ять.

Але є в цій справі й інтерес України. Взяти хоча б ті повені, про які ми вже згадували. Так ось якось зрізати їх піки, пом’якшити наступ стихії можна лише за допомогою цієї ж водоживильної системи ДБК. Канал тоді щодоби забирає на себе десятки тисяч кубометрів води з Прип’яті і несе її через шлюзи в зворотному напрямку через Дніпро-Бузький канал, ріку Муховець у Західний Буг. У Луцьку білорусам й українцям вдалося виробити спільну і взаємоприйнятну стратегію у цьому питанні. Одним із її пунктів стане обмеження забору води з Прип’яті до меж, які не загрожуватимуть самій ріці.

На нараді також обговорили стан споруд Білоозерської водоживильної системи Дніпро-Бузького каналу. Взаємна стурбованість була висловлена стосовно Вижівського водоспуску, через який вода з ріки Прип’ять надходить у водоживильну систему ДБК. Його дерев’яні деталі підгнили і втратили міць, рисберма (кріплення русла потоку в межах гідротехнічної споруди безпосередньо за водобоєм) зруйнована і як наслідок утворилася воронка глибиною сім метрів... Більше того, зафіксовано щорічне просідання всієї споруди до чотирьох сантиметрів. Руйнування ж водоспуску може призвести до нерегульованого надходження повеневих вод ріки в обсягах, які не здатні пропустити канали і споруди водоживильної системи. Внаслідок чого будуть затоплені й підтоплені села Залухів, Щитинська Воля, Хабарище в Україні, Гаравіця — у Білорусі. Мало того, ріка Прип’ять у своєму верхів’ї може змінити русло і потекти в Білорусь. Оскільки власне традиційне русло деградоване, а канал чистий і прямий, як струна, то вода, як і людина, вибере найлегший шлях.

Та все-таки, чому не вирішують це нагальне питання? Є в цій справі один підводний риф. Вижівський водоспуск не має власника. Фонди держмайна України і Білорусі не можуть прийти до спільного рішення. Споруда обслуговує Дніпро-Бузький канал, отож ніби має належати Білорусі. З другого боку, вона розташована на території України...

— Річ у тім, що за радянських часів система була єдиним цілим, вона працювала на Україну і Білорусь, — пояснює Уповноважений Кабінету Міністрів України, заступник голови Держводгоспу Олександр Романов. — На жаль, при проведенні державного кордону частина споруд залишилася на українській території, а частина — на білоруській. Але ми переконані: якщо це має стратегічне значення для нашої держави, то ми самі в змозі експлуатувати ці споруди, стежити за їхнім технічним станом. Нами вже були передбачені кошти на їх проектування. Але, на жаль, допоки між Україною і Білоруссю не вирішене питання власності, ми не можемо приступити до будівництва нового водоспуску. Про реконструкцію старого дерев’яного не може бути і мови. Ви ж бачите, в якому він стані.

Керівник української частини робочої групи з питань експлуатації Білоозерської водоживильної системи, начальник Волинського облводгоспу Юрій Бахмачук звернув увагу на недостатню пропускну здатність Оріхівського каналу, який витікає з одноіменних озер Ратнівського району Волинської області. Водозбірна площа цього каналу становить 1053 квадратні кілометри, а річний стік — 116 мільйонів кубометрів. На території України Оріхівський канал є водоприймачем Турської, Заболоттівської, Кортеліської та ще кількох осушувальних систем. Внаслідок погіршення водовідвідної здатності каналу (передусім на території Білорусі) в останні роки має місце підтоплення сіл Межисить, Самари-Оріхові, Мале Оріхове, Залисиця, Березники Ратнівського району. Тож на нараді прийнято рішення доручити спільним робочим групам провести гідрологічне, геологічне і технічне обстеження каналу і всіх розташованих на ньому гідроспоруд з тим, щоб у найближчі місяці надати уповноваженим конкретні пропозиції щодо вирішення цього питання. Як приклад непрофесійного втручання в складну гідротехнічну систему наводився споруджений білоруськими прикордонниками пішохідний місток через канал, який значно сповільнює водостік.

Наступна, вже шоста за ліком, нарада уповноважених відбудеться у вересні 2011 року в Білорусі. Попереднім її етапом у березні стане засідання робочих груп з розгляду повеневої ситуації на транскордонних водотоках.