Глобальні зміни клімату, бездумний імпорт саджанців, хибна державна політика допроваджують прибуткову галузь до краху
Відома своїми виноградниками і садами агрофірма «Радгосп «Білозерський» сьогоріч у прогарі. Недобір винограду сягнув п’яти тисяч тонн — майже половину виробничого плану «спалили» пекучі навіть для півночі країни морози, які опускали ртутний стовпчик термометра на позначку мінус 27—28 градусів. Ось тобі й глобальне потепління!
Та чи тільки морози лиха накоїли? Із цього запитання розпочалася розмова із директором радгоспу Героєм України Віктором СІЛЕЦЬКИМ.
— Морози — насамперед. Через них виноградники наші капітально замерзли. У майбутньому від погоди комфортних для лози умов навряд чи діждемося. Скажу більше: деякі вчені вже заявили: глобальне потепління закінчилося, і на нас чекають суворі зими. Можливо такі, як нинішня. Раніше виноградники замерзали один раз на 10—15 років, а тепер майже щороку. Та чи роблять з цього якісь висновки? На мою думку, ні.
— Що ви маєте на увазі?
— Згадаймо. Перші серйозні морози трапилися у 1971-72 роках. Виноградники тоді вимерзли повністю. І тоді ж почалося масове і бездумне завезення у колишній Радянський Союз саджанців із-за кордону — Болгарії, Угорщини, Румунії... Набули поширення саджанці із Молдови. А розплата за цю бездумність настала дуже швидко. Ніколи у нас не було такої хвороби лози, як бактеріальний рак, а тут вона з’явилася!
Ця хвороба в тій чи іншій мірі завжди наявна у рослин, в організмах тварин, але проявляють її лише стресові ситуації. Такі стреси і спричинили морози. Через тріщини у пагонах, що лопаються, проникають бактеріальні спори і рослина вражається хворобою.
За нею — сумно пам’ятна «боротьба з алкоголізмом», яка і понині поширюється, «перестройка»... А після «перестройки» всі зрозуміли: без допомоги держави прибуткова і надзвичайно корисна у людській цивілізації галузь може пропасти. На державному рівні почав діяти закон, за яким один відсоток від реалізації вина, пива, горілки і тютюну направлявся на створення нових садів і виноградників. Але й тут ми дали «усвідомленого маху»: відрахування пішли на закупку саджанців у Франції, Італії, Німеччині, Югославії... Цим самим держава фінансувала існування і розвиток галузі не в Україні, а за кордоном.
Запитується: що ж то за саджанці? Це були сорти із південно-західної географічної широти Європи, які ніколи не бачили морозів: Шардоне, Каберне, Піно-нуар, Піно-грі, Рислінг рейнський...
Нині недалекоглядність чиновників обертається на величезні збитки для спеціалізованих господарств і для держави загалом. У цьому році недобір винограду по Україні становить майже 50 відсотків. От і ми втратили теж половину врожаю — 5 тисяч тонн солодких ягід.
Правда, є окремі сорти, які не підвели. Угорська Біанка дала від 80 до 90 центнера ягід з гектара. Добре показали себе сорти новочеркаської селекції (Росія). Сорт Квітковий забезпечив урожайність 124 центнери з гектара, Сапераві північний — 90 центнерів. Таку саму урожайність, як Сапераві, дав наш український сорт Мускат одеський.
З’явилися дуже гарні й перспективні для України морозостійкі сорти, які можуть витримувати морози до мінус 36 градусів за Цельсієм.
Веду до чого. Аби ми не гналися за модою, а вивчали, в яких мікрозонах виноробства доцільно вирощувати той чи інший сорт, то економіка виноградарства і виноробства не «вимерзала» і була стабільною. Саме такий підхід ми запровадили у себе.
Зміни клімату на Землі ставлять перед українськими виноградарями невідкладне завдання — переходити на вирощування морозостійких сортів винограду. Іншого не дано...
Ще раз нагадаю слова «короля виноробства» князя Льва Голіцина: вино — продукт місцевості. Природу не обдуриш! Якщо Каберне — французький сорт, то він краще показує себе у Франції, а у нас за кожну десятирічку по 6—7 разів вимерзає. Тим часом є прекрасний сорт Каберне північний Новочеркаського науково-дослідного інституту виноградарства і виноробства. Чому б його не поширювати?
Висновок тут однозначний: фахівці галузі повинні підбирати і висаджувати сорти більш морозостійкі, пристосовані до умов нашої степової зони, де літо — жарке, а люті морози — часті «гості». І саджанці цих сортів, зрозуміло, мають вирощуватися не у Франції чи Італії, а на місці. Тільки за таких умов в Україні галузь буде не лише відроджуватися, а й розвиватися так, як розвивається вона у передових країнах світу. Тоді на столі кожного українця поруч із хлібом, сіллю і хріном стоятиме келих столового вина.
— Не зіп’ємося, Вікторе Петровичу?
— Учені довели: для того, аби бути здоровою, людина за день має випивати такого вина 650 грамів. Воно розріджуватиме кров, вестиме боротьбу з інсультами, інфарктами... Вино — це продукт харчування, здоров’я і довголіття! Завдяки йому (а не тільки системі охорони здоров’я) тривалість життя у передових країнах набагато вища, ніж у нас...
— Ситуація, що склалася у галузі, критична. Наскільки мені відомо, майже не залишилося в країні розсадницьких господарств...
— Практично залишилося одне — агрофірма «Радгосп «Білозерський». Ми, маючи відповідні кадри і освоївши передові технології, досягли результатів вищого (це не похвальба!) світового рівня. Щороку за потреби можемо вирощувати і реалізувати 2—3 мільйони виноградних саджанців морозостійких сортів. У себе їх ми вже посадили на перших ста гектарах. І аби на сьогодні у нас їх було 1350 гектарів, то ми б у цьому році спокійно зібрали 10 тисяч тонн винограду, не менше.
— Саджанці ви продавали «під чесне слово» попередніх урядів? Чим все закінчилося?
— Нічим. Багатообіцяючі покупці заборгували нам 19 мільйонів гривень. Ці борги уже ніхто не поверне — нема кому! Господарства порозпадалися, а їхніх засновників не знайдеш. Якщо така «державна підтримка» триватиме надалі, ми припинимо продавати саджанці й будемо їх вирощувати винятково для власних потреб.
— Хіба держава ніколи, особливо у несприятливі роки, не допомагала виноградарям?
— Допомагала! Наприклад, у 1984-85 роках, коли виноградники вимерзли. Давала за один розкорчований гектар винограднику 50 тисяч радянських рублів. Це були великі гроші. Заохочувалася не торгівля вином, а вирощування столових сортів винограду. За кожен кілограм такого винограду держава доплачувала один карбованець. Перед розвалом СРСР ми вийшли на вирощування 3 тисяч тонн столового винограду на рік. І нас це цілком влаштовувало. Навіть якщо кілограм винограду коштував у реалізації 20 копійок, свій карбованець від держави ми одержували.
— Може, виноградарство, виноробство варто потихеньку згортати?
— Я так не вважаю. Наша продукція у лінійці всіх вин, яким торгують у тому самому Херсоні, — найкраща. Наші виноматеріали торік ми поставляли у Росію (Цимлянськ, Міллерово). І там успіх.
Розповім принагідно таку історію. Коли я був в американському штаті Маямі, там пригощали шампанським. Воно, як виявилося, було не з Молдови, України чи Росії, а з... Білорусі. Країни, де зовсім немає виноградників!
— Що ж це за феномен такий?
— Феномен?.. Два роки тому я поїхав у Мінськ. Сидимо з директором тамтешнього заводу виноградних вин, розмовляємо. І я дізнаюся, що білоруське шампанське поставляється у 186 країн світу! З’ясувалося також, що виноматеріали для шампанського білоруси беруть у Молдові. Я запропонував свій товар. Білоруси запропонували взяти участь у тендері. І ми цей тендер виграли! Так у нас з’явився ще один солідний клієнт. З білорусами працювати — одне задоволення, хоча контроль якості поставок у них дуже суворий. До нас — жодних претензій. Але через неврожай довелося поставки згорнути. Наші білоруські партнери, розуміючи ситуацію, попросили наступного року без всякого тендера поставки відновити. Кращих виноматеріалів, кажуть, вони досі не одержували. Нам таке чути дуже приємно. Значить, вийшли на світовий рівень якості!
Зверніть увагу на такий момент. Ми відвантажували на Білорусь виноматеріали із винограду сорту Біанка. А в Україні ця сама Біанка... не підходить! Того ж таки року, коли я був у сусідній країні, білоруси збільшили продаж сухого вина, в тому числі — шампанського, на 19 відсотків. В американців ще вищі цифри. Ось вам ще одне підтвердження того, як цінують вино за кордоном. А ми, як завжди, боремося із самогоноварінням, із сурогатами замість того, щоб пропонувати українцям справжні «напої богів».
