Дав надію на реабілітацію маленьких громадян-інвалідів
6 грудня, в День Збройних Сил України, Євпаторійський Центральний дитячий клінічний санаторій Міністерства оборони відсвяткував своє 90-річчя.
Сьогодні санаторій — це багатопрофільна зразкова дитяча клінічна оздоровниця для лікування хворих з патологією центральної та периферичної нервової системи, опорно-рухового апарату та респіраторними алергозами.
Про досягнення і проблеми дитячого санаторію МО України ми бесідуємо з його начальником, заслуженим лікарем України та Автономної Республіки Крим, лауреатом Державної премії України в галузі науки і техніки Анатолієм НЕНЬКО.
— Анатолію Михайловичу, за всю історію санаторію його призначення змінювалося багато разів. Чому?
— Призначення нашого санаторію за час його існування змінювалося залежно від соціальних програм держави, актуальності та пріоритету тієї чи іншої патології у структурі дитячої захворюваності в країні. Так, оздоровниця спеціалізувалася на кістково-суглобному туберкульозі (1920—1950 роки), малярії (1930—1940), наслідках поліомієліту (1950—1980) тощо. У 1949 році вона отримала статус дитячого центрального санаторію, в якому лікуються діти-інваліди. Із 60-х років її спеціалізацією стають ревматичні захворювання серця (1960—1980); респіраторні алергози (з 1990-го). А реабілітацією дітей із зон з неблагополучним радіоактивним фоном та антропогенним забрудненням місцевості ми займаємося з 1986 року.
Нами накопичено колосальний досвід лікування дитячого церебрального паралічу, інших неврологічних захворювань. У нейроортопедичному лікуванні дітей із дитячим церебральним паралічем в Україні нам сьогодні немає рівних. Санаторій став піонером застосування на курорті, а з деякої дитячої патології і в Україні, багатьох методів. Наприклад, хірургічного лікування вродженого вивиху стегна і його наслідків, сколіотичної хвороби та туберкульозного спондиліту в дітей, переміщення м’язів і м’язово-судинних комплексів та інших.
Лікарі санаторію вперше в Радянському Союзі впровадили в лікувальну практику методику усунення спастичних установок у суглобах кінцівок етапними гіпсовими пов’язками й багато чого іншого.
— У березні минулого року Верховна Рада України прийняла постанову про державну підтримку санаторно-курортних закладів, в яких лікуються і проходять реабілітацію інваліди. Один із пунктів цього документа стосується безпосередньо Центрального дитячого клінічного санаторію Міністерства оборони України. Що це дало оздоровниці?
— Прийняття постанови було спричинено необхідністю зберегти й підтримати санаторно-курортні заклади, в яких проходять реабілітацію й лікуються інваліди. Це довгоочікуваний і вистражданий документ. Його поява значуща не лише для нашої оздоровниці, а й для всього міста загалом.
Десятий пункт постанови зазначає: «Вжити заходів з недопущення перепрофілювання дитячого центру медичної реабілітації та санаторного лікування — Центрального дитячого клінічного санаторію Міністерства оборони України (Євпаторія, Автономна Республіка Крим)». Здавалося б — лише одна пропозиція! Але за нею — величезна багаторічна праця із збереження профілю оздоровниці, боротьба за виживання колективу й санаторію.
Річ у тім, що за останні десять років із різних боків робилися кількаразові спроби перепрофілювати й перепідпорядкувати оздоровницю. Наприклад, наш санаторій дуже хотіли забрати із системи Міністерства оборони й підпорядкувати його Криму. А наприкінці 2006 року медична служба Міністерства оборони вирішила (і це було закріплено в директивних актах), що наш заклад необхідно перетворити на санаторій для лікування дорослих, залишивши лише 60 ліжок із нинішніх 600 для лікування дітей.
І ось тоді почалося велике протистояння. Я ніколи не зможу зрадити справу, якій присвятив майже все своє життя, на догоду своїм або чиїмсь особистим інтересам. Розуміючи, що один не впораюся, я звернувся по допомогу до правоохоронних органів, міського голови Євпаторії Андрія Даниленка. Навіть військовий прокурор українського флоту генерал-майор юстиції Олег Лемешев став на захист санаторію й подав позов на Міністерство оборони України про скасування рішення про перепрофілювання дитячої оздоровниці. Наш міський голова стукав в усі двері, домагаючись збереження профілю санаторію. Президент України двічі видавав розпорядження про те, щоб зберегти профіль санаторію. Нарешті в січні 2008 року директива Міністерства оборони про перехід оздоровниці в інший статус була скасована. Однак «ігри» навколо об’єкта тривали. Ситуація залишалася досить тривожною. А. Даниленко зустрівся з депутатами Верховної Ради України Віктором Шемчуком і Валерієм Сушкевичем, заручився їхньою підтримкою. Спільна робота завершилася успіхом: вийшла відповідна постанова. Сподіваюся, більше зазіхань на статус нашого санаторію не буде.
— Наскільки актуальна нині для України тема лікування дітей із ДЦП?
— Сьогодні у нас відсоток захворюваності на дитячий церебральний параліч зріс майже до 8 відсотків на тисячу народжених. Сьогодні в Європі не дають померти дітям, що народилися з вагою 650—700 грамів, їх рятують. Але зворотний бік медалі — великий відсоток захворюваності ДЦП серед недоношених дітей.
Сьогодні в Україні, за різними даними, від 23 до 30 тисяч дітей, хворих на церебральний параліч. І все це — діти-інваліди, яких необхідно лікувати, проводити комплексну санаторно-курортну реабілітацію. Так, унаслідок проведеної терапії й навчання у школі 85 відсотків наших пацієнтів із ДЦП стали самостійно пересуватися в санаторії, майже 90 — придбали навички самообслуговування, 47 — уперше почали розмовляти...
Дітей до нас везуть не тільки з України, а й із близького та далекого зарубіжжя. Багато хто з них після проведених операцій залишається на реабілітацію до півроку.
Наш санаторій затребуваний, він рентабельний. Ми самі себе годуємо й утримуємо оздоровницю за рахунок того, що частина путівок реалізується як комерційні.
— Якою ви бачите перспективу розвитку санаторію?
— Наша оздоровниця повинна бути і дитячою, і клінічною. Ми сьогодні плануємо впровадження цілої низки нових хірургічних технологій. Таких як втручання на спинному мозку в дітей, операції на нервових стовбурах і центрах. Поки що їх виконують в єдиному місті — в Санкт-Петербурзі. У нас є домовленість про передачу такого досвіду.
Офіцерський і лікарський склад, усі співробітники санаторію сьогодні беруть активну участь у розробці та реалізації державних програм оздоровлення дітей — майбутнього нації, медичної та соціальної допомоги дітям-інвалідам.
Я хочу сказати величезне спасибі всім, хто допомагав і допомагає нашому санаторію нині, хто захищає його статус на всіх владних рівнях. Є такі чудові слова письменника Михайла Пришвіна: «Усе прекрасне на Землі — від Сонця, а все добре — від людини». Добро повинно поєднувати людей, тоді й наше життя стане краще.
