Кінець однієї інтриги — це початок іншої

Мінімальна заробітна плата має зрости з цілком зрозумілих причин. По-перше, уряд зобов’язаний індексувати рівні заробітних плат на індекс зростання споживчих цін. По-друге, економіка зростає. По-третє, через порушені пропорції тарифної сітки та вимоги МВФ працівникам бюджетної сфери й без того не доплачують навіть за того, що економіка зростає. Тепер про лінійну арифметику. Тобто про те, як уряд індексує рівні заробітних плат, скільки не доплачує і про що це говорить.

Якщо за мінімального розміру заробітної плати в 907 гривні індекс інфляції становив 107,4, то, перемноживши, переконаємося, що реальний мінімальний рівень зарплати мав би становити 974,12 гривні, значно більше від законодавчо встановленого мінімуму й на жовтень, і на грудень. Прямо кажучи, купівельна спроможність громадян, які сидять на мінімальній заробітній платі, від початку року зменшилася. Купівельна спроможність бюджетників — також. Мало того, без урахування компенсацій, відшкодувань та інших виплат лінійний підхід до визначення реального мінімуму оплати праці надає право кожному, хто одержує менше 1200 гривень, отримати податкову соціальну пільгу.

Міністр праці та соцполітики Василь Надрага, нагадуючи про зростання мінімальних розмірів соціальних стандартів, відзначає, що розмір середньої пенсії в країні становить 52 відсотки від розміру середньої заробітної плати, а це, мовляв, вище за середньоєвропейський показник. Міністр рахує вже нелінійно. Бо середньоєвропейський показник тьмянішає на тлі рівня нашої бідності, який становить 26,4 відсотка, або 12,5 мільйона осіб. І чи не ця обставина спонукує наших законодавців регулювати соціальні стандарти не одним, а кількома законодавчими актами, заплутуючи механізм нарахування соціальної податкової пільги? Зрештою, якщо судити по різниці між максимальними й мінімальними пенсіями, то це європейські пенсіонери мають заздрити нашим, а не навпаки. Але маємо, що дають. Із грудня прожитковий мінімум для непрацездатних зросте на 14 гривень (до 875), а мінімальна пенсія — на 11 (до 734). Ризикну передбачити, що з огляду на дефіцитність держбюджету та інфляційні очікування мінімальні розміри заробітних плат не перевищать тисячі гривень і в першому півріччі 2011-го. Так само посадові оклади бюджетників, прирівняні до розміру тарифної ставки працівника першого тарифного розряду, сягнуть не вище 700 гривень, зате середні показники заробітних плат і пенсій тішитимуть і далі наших міністрів.

Утім, лише в тому разі, якщо чиновників не спіткає черговий форс-мажор у вигляді масових протестів, котрі спричинила заветована Президентом країни редакція Податкового кодексу. Президентське вето зустріли приблизно так, як комунальники — перший сніг: чекали, але, з’ясувалося, багато чого не врахували. Президент не сказав одразу, які саме положення в документі його не влаштовують, а чиновник звик працювати від сих до сих. Але чи так уже важливі були подробиці, якщо з коментарів Прем’єр-міністра Миколи Азарова випливало, що застосувати право вето наполягав також і Кабінет Міністрів(?!) Якщо той, хто працює на спрощеній системі оподаткування, виявився не простачком, котрий з’їсть усе, що подають із політичної кухні. Зрештою, якщо перший заступник глави держадміністрації Президента Ірина Акімова, як на мене, дуже просто розповіла про головну претензію Віктора Януковича: мовляв, і неконституційно, й нецивілізовано порушувати права і свободи підприємців. Кодекс ухвалили з урахуванням зауважень глави держави, які здебільшого усували правові колізії у взаємовідносинах податкових органів і великого бізнесу, а малому обіцяли їх поліпшити в майбутньому. Кінець однієї інтриги — це початок іншої. Для законодавців реставрація системи спрощеного оподаткування в нинішньому вигляді означає потребу змінювати й інші розділи схваленого в парламенті Податкового кодексу (передусім розділи про оподаткування прибутку підприємств, справляння ПДВ і заключні положення). Мені видається, що не важливо, хто й за яких обставин підписував меморандум про розуміння з урядом, головне, що він погодився зберегти ключові позиції указу Президента країни від 1998 року стосовно функціонування спрощеної системи оподаткування. Адже тепер право користуватися єдиним податком повернули собі юридичні особи, але при цьому, приміром, збереглася низка дискримінаційних заборон, як-от віднесення затрат від операцій зі «спрощенцями» на валові видатки. Одержаний результат для підприємців не можна оцінювати однозначно як перемогу або поразку. Вже тому, що корупційний податок не зникне навіть, якщо його заборонити в парламенті. Бо Податковому кодексу салютувала влада, схвалять Житловий, то, можливо, одержить гарячу воду той, хто її не має. На кілька днів, до чергового кредитного траншу МВФ, потрібного для того, щоб залатати ту чи іншу дірку в бюджеті країни.

Влада добре розбирається у болячках економіки, але виписує суспільству не ті рецепти, які сприяють одужанню. Уже сказано про адміністративну реформу, скорочення міністерств і відомств, навіть про намір притягти до відповідальності авторів неякісного Податкового кодексу. Даруйте, а як їх віднайти, якщо це продукт колективного розуму й всенародного обговорення? І чому раптом питати пропонують тільки з апологетів заветованої редакції, хіба на це менше заслуговують ті, хто, всупереч своїм прямим функціям, самоусунувся від цього процесу, як Мінекономіки. Але я зараз про інше. Адміністративна реформа потрібна. Управлінська вертикаль, хоч і тримає вкупі десятки міністерств, відомств та інших органів, але так, як дамський корсет — пишні форми поважної персони, котра збирається робити реформи. Чи не зняти для початку корсет, який заважає? Тим паче, що це одразу дає неабиякий ресурс для реформи регуляторної політики й оплати праці, без чого не розв’язати пенсійних проблем.

Але персона швидше віддасть печінку, ніж корсет. А гроші на реформи — краще позичить, оскільки віднедавна їй дають охоче. Так, Державна інноваційна фінансово-кредитна установа повідомила про те, що бере кредит у російського ВТБ у євро на суму в 3,5 мільярда гривень. Звичайно, в ході розгляду тендерних пропозицій, на 7 років і на дуже привабливих умовах (під 7,5 відсотка річних перші три роки, з комісією у 1,1 відсотка, з відстрочкою покриття тіла кредиту тощо). До цього додам, що установа одержала «добро» взяти такий кредит під держгарантії у жовтні, а в листопаді по такий само кредит до ВТБ звернувся «Укравтодор». Улітку також позичали, бо ніщо так міцно не скріплює дружбу, як гроші. Але при цьому ніщо так не посилює залежність від кредитора також. Стрімка динаміка нарощування державного боргу формує в суспільстві стійкі інфляційні очікування, як було й за попередників нинішнього уряду.