Тривалий час інваліди в нашій країні жили ізольовано від здорового суспільства. За радянських часів існувало негласне табу на цю тему. Вважалося, що в суспільстві, яке будує світле комуністичне майбутнє, не може бути нездорових фізично і психічно громадян.
За час незалежності України ставлення до людей з особливими потребами змінилося. Голова парламентського Комітету у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів Валерій Сушкевич зазначив, що велике значення для України мала ратифікація Верховною Радою в 2009 році Конвенції ООН про права інвалідів, що набрала чинності в березні цього року і стала складовою вітчизняного законодавства.
За словами депутата, нині суспільство й держава поступово переходять від радянського сприйняття проблеми інвалідності як варіанта соціальної допомоги й підтримки до забезпечення прав громадян, які ще істотно дискриміновані. Валерій Сушкевич повідомив, що влітку цього року Національна асамблея інвалідів України одержала спеціальний консультативний статус при ООН. Уперше за всю історію недержавних громадських організацій інвалідів на пострадянському просторі. Тим самим асамблея отримала можливість моніторингу діяльності української влади щодо виконання норм прийнятої Конвенції ООН про права інвалідів.
Утім, співгромадяни з особливими потребами вже мають вільний доступ на ринок праці. За словами директора Державного центру зайнятості Володимира Галицького, з 2007 року центри зайнятості не тільки надають інвалідам консультативні послуги і допомагають у працевлаштуванні, а й реєструють їх як безробітних.
— За десять років кількість наших клієнтів з інвалідністю збільшилася в 4,5 разу. Тільки за цей рік послугами центрів зайнятості скористалися 29 тисяч інвалідів, — зазначив він.
Уже другий рік у нашій країні діє спільний проект Міжнародної організації праці, Програми розвитку ООН і Державного центру зайнятості «Соціальна інтеграція людей з інвалідністю через підвищення доступності до зайнятості». За цей час розроблено й випробувано в семи пілотних центрах Модель працевлаштування і забезпечення зайнятості інвалідів. Головне в ній, за словами Галицького, індивідуальний підхід до інваліда, котрий хоче працювати. Фахівці центрів зайнятості з’ясовують не тільки кваліфікаційний рівень такого клієнта, а й його реальні можливості працювати, з огляду на стан здоров’я. Затим ведуться переговори з роботодавцем про створення спеціального робочого місця, про можливу дотацію тощо. На жаль, через певні упередження, не кожний роботодавець згодний на працевлаштування інваліда.
— Я вважаю, позитив цього проекту в тому, що він об’єднав у вирішенні проблеми працевлаштування людей з інвалідністю центри зайнятості, медико-соціальні експертні комісії, управління праці та соцзахисту населення, недержавні організації, — каже директор ДЦЗ.
Фахівці позитивно оцінюють нову політику інтеграції інвалідів у загальний трудовий процес. Тепер час переходу кількості в якість. На жаль, вакансії, які сьогодні пропонують центри зайнятості, не завжди відповідають запитам інвалідів: і за умовами праці, і за оплатою. Але цю проблему має вирішувати не тільки держава, а й соціально відповідальний бізнес.
