«Аркадія» — щаслива країна

Біля землі він, інженер-механік за фахом, почав ходити не від добра. Пройшов усіма щаблями районної влади, кілька років очолював її. Мав великий авторитет не лише у рідному Гусятинському районі, а й в області. Один час навіть йшлося про те, що може очолити представницьку гілку влади краю. Про нього добрим словом згадує уся вулиця Народницька у Гусятині. Свого часу, коли працював заступником голови райвиконкому, Пилипіву доручили будувати на Житомирщині нове житло для переселенців з Чорнобильської зони. Симпатичний, завжди усміхнений, відкритий для людей, він викликав довіру, тому, коли запропонував переїхати на Тернопільщину, чимало мешканців Народичів погодилися. Так у Гусятині з’явилася вулиця Народницька: благоустроєна, з гарними котеджами. Переселенці, які давно вже стали своїми на цій землі, й досі згадують, як опікувався Микола Іванович їхніми родинами: працевлаштовував, допомагав освоїтися, щороку на Провідну неділю виділяв автобус, щоб вони могли відвідати могилки рідних на малій батьківщині. 

Але грянула «помаранчева революція», яка змела на своєму шляху десятки тисяч високопрофесійних кадрів. Не бралися до уваги ні їх досвід, ні відданість справі — превалювала лише політика. Результат таких революційних підходів відомий.

Долі багатьох людей відверто зламали. Що пережили — знають лише вони та їхні родини. Але жити треба. Микола Пилипів вирішив господарювати на землі. Люди його знали, тож передавали свої паї в оренду. Починала «Аркадія» з тисячі гектарів, тепер вже виросла до чотирьох тисяч. Господарський двір розташували на Лисій горі, поблизу села Оленівка. Місцеві мешканці переповідали, що гору назвали Лисою тому, що на ній нічого не росло. Пилипів має на меті доказати, що це не так і хоче закласти тут сад. Принаймні господарство його зростає й розбудовується, тож гора давно не Лиса. Великий машинний двір, ферми, потужності для зберігання зерна... І мініатюрний кабінетик, в якому двом важко розминутися. Господар вважає, що спершу господарка, а вже потім — офіс. Головне — створити нормальні умови для людей. Є їдальня, де за символічну ціну — 50 копійок — можна добре попоїсти.

— Останні півроку стало легше працювати, — каже Микола Іванович. — Банки знову почали пропонувати кредити. І не під 28 відсотків, як ще зовсім недавно, а під значно менші. Десь у січні, коли підіб’ємо баланс, хочемо також взяти кредит: треба далі розвиватися.

Рік, що минає, для аграріїв Тернопільщини видався складним. Спочатку тривалі дощі забили землю, потім вдарила спека під сорок градусів. На кожній культурі «Аркадія» недобрала 15—20 відсотків врожаю. Але компенсувалося це вищими цінами на сільськогосподарську продукцію, тож кінці можна звести з кінцями. Тут одразу поставили собі за мету господарювати лише за індустріальними технологіями, на максимальну врожайність. Для цього потрібні висококласна техніка, добрі фахівці, сучасні добрива, засоби захисту і ще багато чого. Землі ж бо господарству відійшли цілинні, тож напрацюватися було біля чого. Щоб довести до пуття занедбане поле, треба щонайменше три роки. «Деякі земельні паї отримали в такому занедбаному стані, — жартує Микола Іванович, — що на них ще гербіциди не придумали».

— Навесні «закопали» в землю 20 мільйонів гривень (на кожен гектар треба було вкласти в середньому 5 тисяч гривень), — ділиться М. Пилипів, — а потім треба переживати, щоб град не вибив посіви, щоб спека не спалила рослини, буревій не покрутив... Така доля хліборобська.

Проте відчувається, що йому подобається ходити біля землі, що знайшов себе тут. Та й управлінський досвід допомагає, вміння контактувати з людьми, зароблений колись авторитет також працює на нього. «Аркадії» довіряють банки, лізингові компанії, постачальники добрив. Зрештою, чесне ім’я треба постійно підтверджувати. В короткій історії господарства не було такого, щоб воно вчасно не віддало кредитів, не розрахувалося за техніку чи добрива.

Щодо структури посівів, то тут постійно треба хоч трохи передбачати, що буде ходовим на ринку. Раніше акцент господарство робило на пивоварний ячмінь — його охоче забирала «Оболонь», добре платила. Однак протягом двох попередніх років ціна на цю сировину впала, отож почали більше сіяти пшениці. Цього року ціна на пивоварений ячмінь знову зросла, проте площі під ним замалі. Пшеницю всю зібрали другим класом, тож проблем з її реалізацією немає. До речі, з часу свого заснування господарство чесно розплачується з орендарями. На паї віддають найкраще зерно, а тим, хто бажає — гроші. Принагідно зауважимо, що не всі так ретельно ставляться до тих, хто віддав землю в оренду. Одне добре відоме в області господарство розплатилося з людьми практично половою, то вони навіть скаржилися голові облдержадміністрації Михайлу Цимбалюку. «Аркадія» до такого опуститися не може. Як людям потім дивитися в очі, коли хоч раз їх обдуриш?

У структурі посівів, окрім пшениці й ячменю, соняшник, соя, кукурудза, ріпак, цукрові буряки. До речі, від солодких коренів у господарстві ніколи не відмовлялися, навіть у несприятливі за ціною роки. Цього року посіяли понад 700 гектарів. Врожайність у середньому — 420 центнерів з гектара, хоч раніше мали і по 600 центнерів. Літня спека зашкодила рослинам. Але недобір цукросировини якоюсь мірою компенсують кукурудзою, яка добре вродила.

Разом з керівником господарства ми поїхали на поле, де росте ріпак. Любо глянути на потужні рослини, лиш би під снігом входили в зиму. На запитання, чи не виснажує ця культура землю, Микола Іванович відповідає жартом: будь-яка культура — не людина, зайвого не з’їсть. Головне — дотримуватися сівозміни. За технологією соняшник, ріпак треба повертати на попереднє місце через сім років, а в господарстві роблять це через вісім. Окрім того, ріпак добрий попередник під пшеницю, тож відмовлятися від нього не варто.

Три роки тому почали вирощувати соняшник. Хоч традиційно його сіють південні області, але й на Тернопільщині він непогано себе зарекомендував. Принаймні в «Аркадії» збирають по три тонни насіння з гектара. Продають його на Чернівецький олійно-жировий комбінат. Кукурудза йде на спиртові заводи, купує її і місцева птахофабрика. Пшеницю реалізовують як в області, так і в сусідній Івано-Франківщині. Буряки охоче забирає Чортківський цукровий завод, з яким налагоджено міцні партнерські стосунки. Мають де зберігати зерно: на Лисій горі височать срібні чаші сучасних сховищ на 4 тисячі тонн (на знімку внизу), є склади на 6 тисяч, де зерно можна притримати до кращих цінових часів.

У дворі — багато сучасної техніки, купленої переважно на умовах лізингу. Трактори здебільшого зарубіжного походження. Купував би вітчизняну техніку, каже Микола Пилипів, якби надійною була. У найближчих планах придбати важкий трактор, два середні, комбайн. Поки що кооперується з господарством «Агро-Рось» з сусіднього Підволочиського району, виручають один одного технікою.

У господарстві працює до ста чоловік — людей треба годувати. Спершу продукти, в тому числі й м’ясо — закуповували. Але виходило накладно за ціною, та й якість невідомо яка. Тому вирішили зайнятися свинарством. Відремонтували старі фермські приміщення, завезли свиней. Одне тягне за собою інше: потрібні свинарки, ветлікар, зоотехнік. Поступово дійшли до 1,5 тисячі голів. Якість м’яса відмінна: тут не зловживають всілякими добавками, адже годують своїх людей. Решту свинини охоче бере місцеве м’ясопереробне підприємство «Масар», яке славиться своєю продукцією не лише на Тернопільщині. Збудовано ще одну сучасну свиноферму на 1,5 тисячі голів, залишилося начинити її обладнанням, яке замовили у Польщі. Навесні завезуть сюди поросят, є 130 свиноматок, мають намір маточник розширити.

— А як щодо вирощування великої рогатої худоби? — запитуємо господаря, бачачи, що все, за що він береться, робить добротно, по-сучасному. Микола Іванович у відповідь віджартовується, що треба час від часу заглядати в паспорт.

Звичайно, вирощування худоби — процес довготривалий. Зважаючи на те, що з ним працює син Іван, таку перспективу не відкидають, та й батько ще нівроку. Після нового свинарника на порядку дня у Пилипівих — сад на Лисій горі, благоустрій садиби, як не як, шість гектарів території. А там видно буде. Може, й про власну переробку доведеться подумати. Проте так далеко Микола Іванович не загадує, бізнес-плани будує реальні.

Та й невідомо, які нові порядки заведуть для аграріїв. Поки що усі податки він сплачує вчасно, заборгованості немає. Принаймні нинішня податкова система його влаштовує. Але якщо будуть змінювати ПДВ, то хтозна, як вийде. Знову заговорили про купівлю-продаж землі. Він, наприклад, проти того, щоб робити її товаром. Нині багато кому земля перейшла у спадок. Її власники живуть у Тернополі, Львові, немає сумніву, що більшість з них за першої нагоди продадуть батьківські наділи. Гроші нині є, а завтра немає. У чиї руки потрапить земля і як нею розпорядяться нові власники, невідомо. А це єдине багатство, яке ще залишилось у народу.

Та й концентрація сотні тисяч гектарів в одних руках, на його думку, не завжди виправдана. Холдингами важко управляти. Він вважає, що землі має бути стільки, щоб вона була під контролем. Звичайно, все залежить від кадрів. Микола Іванович, принаймні, не перестає вчитися сам: відвідує виставки, семінари, посилає на майстер-класи спеціалістів. Механізаторів доводиться навчати самим: у професійно-технічних училищах немає відповідної бази.

«Аркадія» тримає землі шести сіл: Гримайлова, Клювинців, Буциків, Оленівки, Товстого, Кута, тож усі соціальні питання також в її полі зору. Ремонт шкіл, садочків, розпис церков... Які потреби виникають у громад, намагаються підсобити. Подбати про самотніх Пилипів також вважає своїм святим обов’язком, адже більшість з них чи не все життя віддала колгоспам. Та й про тих, хто сьогодні працює у господарстві, треба подбати. Ремонтна майстерня, душові, їдальня, підвезення транспортом на роботу і з роботи — люди цим користуються сьогодні, а хочеться зробити для них більше. Щоб робота біля землі не обтяжувала, а приносила достаток і задоволення. Власне, для цього він і став депутатом Тернопільської обласної ради, де відстоює селянські інтереси.

 

Тернопільська область.