Лист читачки Марії Коноваленко — один із численної редакційної пошти, але цілком типовий на тему: «Мешканці та ЖЕКи». Та й, за словами начальника служби допомоги киянам 1551 Наталії Данько, близько 80% скарг, що надходять до міського Call-центру, стосуються ЖКГ. На жаль, КМДА поки що не в змозі що-небудь змінити в цій сфері. Тим часом фахівці в цій галузі взагалі вважають, що ЖЕКи — пережиток тоталітарного минулого, коли їхнє існування було виправдане паспортним столом, ідеологічним контролем за кожним мешканцем, тісним співробітництвом з міліцією, КДБ тощо.
Хай би як там було, а кинута свого часу «кістка» трудящим — безплатна приватизація житлового фонду зле пожартувала над ними: ніхто не пояснив новоспеченим господарям, що у власність вони одержують не тільки квадратні метри своєї квартири, а й обдерті під’їзди, застарілі комунікації, зруйновані підвали, дахи, що течуть. І що ремонтувати все це добро рано чи пізно їм доведеться власним коштом. Як скоро, і в яких обсягах — тут вже як кому пощастило: хтось мав квартиру в новому будинку, а хтось в «хрущовці», яка давно потребує якщо не знесення, то капітального ремонту...
Відтоді минуло близько 20 років, а наші керманичі й політики так і не наважилися сказати гірку правду: держава вже не відповідає за підвали, під’їзди, східці й, тим паче — за все, що знаходиться в приватизованих квартирах. І в ситуації, коли країна постійно перебуває в стані перманентних виборів, навряд чи зважаться на це. Водночас громадяни постійно чують про реформування ЖКГ, а кожна нова влада в особі міністра цієї галузі бадьоро рапортує про нібито досягнуті успіхи. Але ж ситуація, як видно з пояснення оглядача з правових питань «Голосу України», навіть на тому законодавчому рівні, якого досягнуто, — складна. Та й чи відчув хтось із нас результати цього «реформування»?
Тепер ми поставлені перед фактом: ЖЕКи не зобов’язані робити те, що від них чекають мешканці, які платять їм за послуги. Самі контори скаржаться, що цих грошей ні на що не вистачає. У цьому зв’язку цікава оцінка міністра ЖКГ Юрія Хіврича їхньої діяльності: «ЖЕК проїдає 70% грошей, переказаних мешканцями як квартплата. Він лише 10% витрачає на енергоресурси — обслуговування ліфтів, освітлення під’їздів, 15% — на вивезення сміття і тільки 5% іде на обслуговування та поточний ремонт будинку. Цього замало, щоб підготувати його до опалювального сезону, ремонту покрівлі, під’їздів».
У деяких киян терпець луснув, і вони почали створювати альтернативні ЖЕКам об’єднання власників багатоквартирних будинків (ОВББ). Як стверджують їхні прихильники, їм уже вдалося відчутно поліпшити якість послуг і досягти адекватної оплати за «комуналку».
Проте здебільшого кияни не поспішають ліквідовувати ЖЕКи і створювати замість них ОВББ. І цілком зрозуміло, чому: реалізація цієї ідеї вимагає активної участі кожного мешканця. А чи всі ми здатні сповзти з дивана перед телевізором? Чи здатні позбутися ЖЕКів — цього справжнього ярма для споживачів їхніх послуг? З другого боку, створення ОВББ гальмують місцеві органи влади, для яких масовий перехід будинків на ОВББ — втрата грошей і впливу. Втім, деякі мешканці теж хороші: заборгованість за ЖКП тільки по Києву сягає мільйонних сум. І не платять здебільшого саме ті, хто в змозі це робити.
Тим часом тривають дискусії й розмови про те, що на країну очікують значні зміни у сфері ЖКГ. Полігоном для них буде, найімовірніше, Київ. А якими ви, шановні читачі, бачите ці зміни? Напишіть до редакції, нам цікава ваша думка: поговоримо про це на сторінках газети.
