Це звернення датоване липнем 1994 року. Понад двадцять років тому ініціативна група парламентаріїв-офіцерів вже порушувала питання про скасування депутатської недоторканності. На тій простій підставі, що «депутатові немає чого і кого боятися, якщо він — чесний і не скоює злочини чи інші правопорушення». Однак більшість їхніх колег ідею тоді не підтримала. З різних причин: і з усвідомлення своєї «законної» вищості, підкріпленої депутатським мандатом, і з інстинкту самозбереження, і задля імунітету та профілактики переслідувань за опозиційні погляди з боку влади. Справді, існувала загроза обернути політичний статус — за опальність до тодішньої Банкової в кримінальний — скоєння протиправних дій...
Відтоді ця тема набувала періодичної актуальності — як правило, перед черговими виборами для здобуття симпатій електорату — і відсувалася в довгу шухляду після вручення депутатських мандатів. До наступного разу... Щоправда, вдалося досягти і певного успіху. З ініціативи цих самих авторів Верховна Рада в січні 1998 року скасувала недоторканність депутатів місцевих рад. До речі, розповідають, що відомий у ті часи кримінальний авторитет «Череп» у колі своїх «соратників» заявив: ухваленням такого закону парламент зробив більше, ніж уся міліція й прокуратура разом.
Нині, здається, парламентарії до обіцянок своїх попередників підійшли з усією серйозністю. Принаймні один з авторів цього давнього звернення — Григорій Омельченко сподівається, що нарешті в новій Україні буде забезпечено рівність усіх громадян перед Законом і Судом.
