П’ять років тому, 29 листопада 2005-го, вбили екс-керівника Львівської облдержадміністрації, відомого галицького бізнесмена Степана Сенчука (на знімку). Вбивць досі не знайшли. За роки незалежності в місті загинуло понад 30 бізнесменів та підприємців. Жодний резонансний злочин не розкрито.

У Києві міг з’явитися серйозний політичний гравець

Розстріляли Степана Сенчука близько 9-ї ранку поряд із автозаправкою. Він саме очікував знаного в місті адвоката, з яким домовився про зустріч. Невідомі різко розвернули машину, зупинилися біля передніх дверцят і випустили півобойми з автомата. Степан Сенчук мав серйозний бізнес. Корпорація «Еколан» контролювала вагому частку харчової та переробної промисловості регіону, займалася будівництвом, нерухомістю, намагалася взяти під контроль великі земельні ділянки навколо Львова. Колишній очільник області не відходив від політики. Фінансував президентські та парламентські вибори, користувався популярністю та великим впливом у Галичині. Сенчука як владного керівника побоювалися, з ним рахувалися. Якщо ви спитаєте у львів’ян, хто за роки незалежності був найсміливішим керівником області, більшість одразу назве одне прізвище — Степан Сенчук.

З перших годин розслідування цього злочину висунули дві версії. Перша — пов’язана з бізнесовими справами вбитого. Мовляв, галицький олігарх хотів взяти під контроль «Львівсільмаш» — це насамперед добра сотня гектарів землі на 600 мільйонів доларів США. Друга — Сенчук прагнув до того, щоб очолити Держкомрезерв. Отож після того, як він узяв під контроль західний регіон, у Києві міг з’явитися серйозний політичний гравець. Поява Сенчука в столиці декому плутала карти. Принаймні так нині говорять у Львові ті, хто професійно відстежує та аналізує політичні перипетії в нашій країні.

У перші хвилини після вбивства тодішній керівник львівської міліції генерал Віталій Максимов одразу висунув версію, пов’язану з бізнесовою діяльністю загиблого, про що повідомила Західна інформаційна корпорація (ZIK). Мало того, генерал заявив, що злочин обов’язково розкриють: «Ми вже зібрали достатньо серйозного матеріалу. Те, що вбивство буде розкрито, у мене, як керівника, що пропрацював на оперативній роботі 17 років, ніякого сумніву вже не викликає. Через півтора-два місяці в справі вбивства Степана Сенчука буде розставлено всі крапки над «і».

Однак з того часу минуло п’ять років. Надії жодної. Керівники силових структур час від часу кажуть про якісь нові обставини в розслідуванні, але далі слів справа не просувається. І не тільки стосовно вбивства Сенчука.

Загинули під час перерозподілу власності

У Львові вже можна поставити пам’ятник трьом десяткам бізнесменів із написом: загинули під час перерозподілу власності. Причому відстрілу бізнесменів передувало справжнє полювання на кримінальних авторитетів. Представників злочинного світу знищували без суду й слідства з методичною точністю. Кого застрелили, кого зарізали, кого отруїли.

Найрезонансніший злочин — убивство авторитета на кличку «Завіні» на Левандівці. Лідера угрупування розстріляли невідомі в камуфляжній формі на порозі його будинку. Банду «Артура» у складі семи осіб спочатку приспали невідомим газом, а потім добивали контрольними вистрілами в потилицю. Іншого львівського «авторитета» знайшли в Празі, штовхнули на нього дитячу коляску, і поки той намагався її спинити, застрелили з пістолета. Миколу «Рокеро» вбили під час Великодніх свят, коли повертався зі Львова до Києва.

Далі почався відстріл бізнесменів та підприємців. Богдан Дацко, директор склодзеркального заводу, вбитий біля прохідної підприємства. Володимир Семенюк, директор ринку «Південний», застрелений біля під’їзду своєї квартири. Ігоря Кульчицького, власника будівельної фірми, розстріляли поряд із шаховим клубом. Ярослава Вовчка, начальника управління транспорту та зв’язку, спалили живцем у службовому автомобілі. Богдан Опірський, голова спостережної ради фірми «Світанок», загинув біля готелю «Опера». Невідомий підійшов до машини і запитав: «Ти Опірський?» Почувши ствердну відповідь, вистрелив. Список убитих бізнесменів можна продовжити. За останні 15 років на Львівщині залишаються нерозкритими 63 резонансні вбивства та замахи.

Хто контролює регіон, той контролює кордон

Економічний розвиток будь-якого регіону цікаво вивчати з історії життя найзаможніших людей цього краю. Звідки взялися фінанси, що приносило найбільший прибуток. Гроші — дзеркало бізнесу.

Двоє найзаможніших львів’ян — Віталій Антонов та Петро Димінський — можуть відкрито говорити про походження своїх капіталів. Вони їх заробили на продажах енергоносіїв. В інших історія першого мільйона трохи проблематична.

Перші десятки мільйонерів виросли на контрабанді. На початку незалежності наші кордони нагадували решето. Всі стояли й збирали гроші з контрабандистів. І митники, й міліціонери, й бандити. Що важливо, всім вистачало. Ніхто не жалівся. Навіть контрабандисти, яких обдирали на кожному кроці. Що говорити про тих, хто контролював фінансові потоки на кордоні. Вони мали бути мільярдерами.

Перші «розбірки» в кримінальному світі Львова пов’язані саме з впливом на кордон. Місцевий криміналітет намагалися взяти під себе «київські», «донецькі», «одеські» і навіть «московські».

Невгодних ліквідовували

Робили свої потуги й представники влади та силових структур, аби неофіційно взяти під контроль транспортні перевезення через три найбільші митниці у Львівській області. Це були швидкі й шалені гроші. Головне, жодних затрат. На кордоні заробляли всі, кому не лінь. Інспектори ДАІ на тому, що супроводжували вантажі підприємців. Інакше на кожному кроці їх чекала «засада», на якій вимагали хабара. Або ставали за кілометр від пропускного пункту і з кожної машини збирали по 10 доларів. Тисячі машин за добу.

Влада теж мала своє вікно в Європу. Допомагала пропускати без митного огляду вантажі. Цим не гребували навіть керівники області.

Ті, що стояли на чолі силових відомств, взагалі нічого не робили: гроші самі пливли до кишені. Підопічні щедро ділилися з начальством. Це було щось схоже на золоту лихоманку, описану Джеком Лондоном. Тільки для галичан Аляскою стали три митниці. Саме близькість до кордону та контрабандні потоки, які давали швидкий прибуток, призвели до процвітання корупції у регіоні в усіх гілках влади. А та, в свою чергу, зросталася з бізнесовою елітою і з криміналітетом.

Шалені кошти треба було кудись вкладати. Почався новий перерозподіл власності. Дійшло до того, що вчорашні митники почали купляти підприємства й літаки. Кримінальний світ вимагав свою частку. Йшли нові розбірки, і знову лунали постріли. Нині вчорашні митники йдуть у депутати. Скажімо, в одному з прикордонних районів вибори до обласної ради виграли два митники, заткнувши за пояс усіх демократів.

Правоохоронна система регіону не могла витримати протистояння з великими грошима. Отож вона стала складовою спільної схеми під умовною назвою: «не треба мені мільйон, дайте один метр на кордоні». Професіонали покидали силові структури. Йшли в бізнес. Молоді кадри виявилися не готовими протистояти викликам часу.

І це, до речі, одна з головних причин того, чому досі резонансні злочини не розкриті.

Львів.

Фото Ігоря Сенкальського.