Осінь у розмитій редакції

Пам’ятаю, як, перечитавши першу редакцію Податкового кодексу, я тоді написав, що покращити її неможливо, бо авторам знадобилося б поміняти свої погляди. За доробком, серед іншого, стояло прагнення зменшити дефіцит бюджету, але й податки збираються не для того, й дефіциту позбуваються інакше. Чому б, приміром, не переглянути видатки на утримання міністерств і відомств, віце-прем’єрів та міністрів? Це було б і логічно (економія доходів), і розумно (без оптимізації органів управління не здійснити регуляторної реформи). Нововведення по суті оголошували війну всім платникам податків, а не тим, які ухиляються їх платити — це ображало. З проекту не випливало, що податки мають сплачувати геть усі, як це декларували. Звільняли від них не лише окремі підприємства, а й окремі промислові галузі. Тож такий підхід хоч і називали ліберальним, а лібералізм поставав як убивчий. Зі спрощеної системи оподаткування виключали юридичних осіб і більш як два десятки видів господарської діяльності, а малий бізнес ставили на касовий апарат, як на лічильник.

Схвалений у цілому законопроект не поліпшився і після «роботи над помилками». Тепер Прем’єр-міністр Микола Азаров кваліфікує його як найліберальніший у Європі, демонструючи новий погляд на лібералізм, і вочевидь пересмикуючи, бо протестують не проти ставок податків, а проти перегинів у адмініструванні. Черги підприємців, які здавали патенти та скасовували реєстрацію у листопаді, свідчать про те, що влада провалює вкрай необхідну реформу. Фактичні й повторні перевірки під розмитими приводами, чотириденний адміністративний арешт активів і товарів без рішення суду, безперешкодний доступ до первинних документів і по суті право зупиняти виробництво — ось далеко неповний перелік інструментів нової ліберальної системи оподаткування, запропонованої у листопаді. Хіба кого-небудь здивували багатотисячні протести?! Представників бюджетної сфери й пенсіонерів дехто під’юджував засуджувати протести малого та середнього бізнесу, але це мало якщо не картинний вигляд, то карикатурний. Пенсіонери усвідомлювали, що сьогоднішній протестувальник завтра може стати безробітним, післязавтра — таким само пенсіонером, як вони. Розмита багатьма доповненнями й поправками редакція Податкового кодексу вже поставила під сумнів прийняття держбюджету-2011 до кінця року — і це найприкріший підсумок листопада.

Коментуючи переваги Податкового кодексу, Микола Азаров попереджав, що швидких позитивних перемін від його запровадження очікувати не слід. Важко не погодитися, хоча наслідком «найбільш ліберальних податкових реформ» далеко не завжди є згортання ділової активності, безробіття, інфляція, інші добре знайомі нам шкідливі надмірності. І якщо беруть сумніви, то чи не перекочують вони в держбюджет на наступний рік?

Найближчі урядові плани, які озвучив міністр фінансів Федір Ярошенко в парламенті, свідчать, що наступний рік стане близнюком нинішнього. Дефіцит бюджету планують зменшити на 20 мільярдів гривень (із 54 до 34). При цьому інші макропоказники уряд залишає без змін (реальне зростання ВВП — на 4,5, номінальне — на 15,7 відсотка, інфляція — 8,9 відсотка), а розмір фонду оплати праці та соціальних виплат передбачають вищий за рівень інфляції, навіть усупереч вимогам МВФ. Серед невідомих величин — видатки на покриття кредитної заборгованості, дефіцити НАК «Нафтогаз України» і Пенсійного фонду, але й без того зрозуміло, що без уповільнення динаміки соціальних виплат і фінансування видатків бюджетної сфери по мінімуму не обійдеться. Інакше треба переглядати розмір дефіциту бюджету. Я висловлюю в цьому впевненість, бо навіть за усвідомлення усієї гостроти сучасних викликів, уряд не пропонує, справді, ефективних шляхів їх усунення. Це показав і листопад. Говорили про потребу пенсійної реформи, замовчуючи тему спеціальних пенсій, які відрізняються від звичайних кількома нулями. Теревенили про однакові підходи в оподаткуванні, залишаючи дивіденди з капіталу недоторканними. Дискутували, як подолати корупцію, і водночас улаштовували державні замовлення за участі одного виконавця та відкривали податківцям необмежене поле для зловживань. Заводили про покращення інвестиційного клімату — і забороняли експорт зернових, по суті не даючи змоги інвестору торгувати своєю продукцією. А хіба кому не відомо, що на покриття боргів ми вже витрачаємо майже кожну четверту гривню держбюджету, але ж продовжуємо позичати! У світовому рейтингу країн із найбільшим приростом боргів Україна посіла 13-те місце — і, на думку багатьох експертів, ще не вечір.

Саме з огляду на все вищесказане, я не поділяю оптимізму з приводу надання Євросоюзом Плану дій стосовно безвізового режиму. І через відсутність термінів його скасування, і через легковажне ставлення до зобов’язань не першої свіжості з боку уряду. Фігурально кажучи, ми торуємо в Європу шлях не перший рік, як автотрасу до Євро-2012: вона така сама, як у інших, але обходиться у кілька разів дорожче, ніж деінде. (Наша дорога починається із запитання «Скільки на ній можна «наварити»?»). І чимало країн (Німеччина, Франція, Австрія тощо) сумніваються в тому, що ми ще й привітаємо їхні правила дорожнього руху. Але я веду не про міграційні ризики для європейців, а про імплементацію європейських цінностей в Україні — про повагу до прав і свобод людини, демократизацію суспільних відносин, чого не купиш за 30 євро, як біометричний паспорт. І що, зрештою, заважає нам дійти згоди з Євросоюзом у переговорному процесі зі створення повноцінної зони вільної торгівлі. Протести підприємців у Києві луною озивалися і в Москві, і в Брюсселі. Тож я упевнений, що доки влада не віднайде порозуміння всередині країни, вона не порозуміється ані на Заході, ані на Сході. Президент країни Віктор Янукович оптимістично пообіцяв європейцям усі невирішені проблеми залагодити вже в першому півріччі 2011 року, навіть на рік раніше плану, зафіксованого в проекті програми економічних реформ   до 2014 року. І чому це раптом мені спали на думку плани зі збирання податків, які дають змогу шельмувати зі звітністю? Може, тому що нинішній владі не важливо, в який спосіб виконуються будь-які плани? Листопад укотре проілюстрував, до чого це може призвести. Від протестів платників — до дипломатичних конфузів у Лівії, де Прем’єр-міністрові Миколі Азарову випало червоніти за невиконання Україною договірних зобов’язань щодо поставок українських літаків. Присоромлений, він пообіцяв розпочати все спочатку вже з наступного року. Про покращення вже сьогодні не йдеться.

Тим паче про це говорити не доводиться, спостерігаючи за тим, як рухаються споживчі ціни. Після закінчення виборів до місцевих органів влади зростання середніх цін майже на всі основні продукти харчування помітили й у Мінагрополітики. В листопаді подорожчали житньо-пшеничний хліб, борошно, олія, гречана й манна крупи, молоко, сметана, вершкове масло, ковбаси варені, цукор. З огляду на високу питому вагу харчових продуктів у індексі споживчої інфляції Новий рік влетить українцям у неабияку копієчку. Але їм до того не звикати.